премія

Авторка Читомо отримала австрійську літературну премію

15.07.2020

Бачите помилку в тексті — виділяйте фрагмент та тисніть Ctrl + Enter

Перекладачку та авторку Читомо Ганну Гнедкову відзначили австрійською премією Exil-Literaturpreis für Lyrik. Про це Ганна особисто повідомила Читомо.

 

Нагороду вона отримала за перший в житті художній текст, написаний, до того ж, німецькою мовою.

 

««Нехай мене звуть Ґ.» – моя спроба описати досвід 5-річного життя в Австрії нерідною для мене мовою, а також нагадати про 6-річний досвід війни України з Росією», – коментує Ганна Гнедкова.

 

Цикл складається з 8-ми поезій, де авторка порушує, зокрема, питання мовної, національної, особистісної ідентичності.

 

Тексти будуть опубліковані в антології «Edition exil» із розлогим інтерв’ю та біобібліографією авторки.

 

Спеціально для Читомо Ганна переклала тексти українською.

Нехай мене звуть Ґ.

Коханий називає мене Ganna.
Це не моє ім’я.
Мого імені
– Ганна –
йому ніяк не вимовити.
Він почуває за це провину
та й у мене нечисте сумління.
Часто питають:
«Ханна – як Hannah Arendt?»
Відповісти б їм так,
стати б частиною відомого й називаного,
але
ні, моє ім’я інакше.
Знайомство,
невдале
від початку.
Г – це як Haus? Як Herz? Як Hilfe?
Чи як Gast? Як Gitter? Як Grenze?
Я хитаю головою
Г! Г! Г! – повторюю, мов глухоніма
Ґ? Х? КХ?
Ніхто не чує різниці
Чому тільки я чую різницю?
Какая
разніца?
«То Ґанна чи Ханна?»
Ні те, ні інше.
«Байдуже», – всміхаюся я
силувано.
«Називай мене, як тобі зручніше».
Це все одно не моє ім’я.

 

***

 

Наприкінці моєї неоплачуваної практики
отримую тонкий папірець –
сертифікат із печаткою.
Готовий текст за зразком.
Ім’я попередньої практикантки
змінили на моє.
Прощальні слова
редакторки:
«Ти була такою,
як нам і треба.
Ніби й поряд,
але непомітна».
Я кажу:
«Дякую, я старалася».

 

***

 

Непримітною і недочутою
у гаморі клубу
я залишаюся недовго.
«You like music?»
Як би мені
ще менше
вирізнятися.
«Так, непогано.
Моєму хлопцеві тут сподобалося б».
Дай мені
спокій.
«You not from Austria?»
Мені ніколи
не позбутися мого акценту.
Австрійська маска
мені
вочевидь
не пасує.
«No. Ukraine».
«Oh? Ukraine? Brothers Klichko?»
«Well… yes».
Не найкраща асоціація.
Дам йому
– і моїй країні –
другий шанс:
«Maybe you know
Taras Shevchenko?»
«Shevchenko? Why, yes, I know!
Football!»
«No, poet».
Його рука ігнорує мої кордони,
важко лягає мені на плечі.
Музика стає гучнішою.
Він кричить мені на вухо:
«What… you think… CONFLICT WITH RUSSIA?»
«Conflict?»
Яке толерантне, обережне слово.
Для цього так багато означень,
у мене на батьківщині також:
Антитерористична операція.
Конфлікт на Сході.
Українська криза.
Мені дозволяють
– якби моя воля –
називати війну не війною.
А може
це він
не хоче назвати
цю війну
війною?
«You know, Russia says it saves
the Russian speaking…»
«Oh yes. These are THE BOMBS OF MY
SAVIOURS», –
кричу я у відповідь.
«Oh, SAVIOURS?»
Він задоволено киває.
Так, мовби я
потвердила йому
щось, у що він вірив і без мене.
Він може
– або хоче –
чути лише останнє слово.
Останнє слово за ним.

 

***

 

Інколи
я чую рідну мову
посеред Відня
і мовчу:
Говорити спільною мовою
– українською з українцями?
російською з українцями?
німецькою з австрійцями?
англійською з австрійцями? –
іще не означає
порозумітися.

 

***

 

Еріка хмурить чоло
й уважно
вслухається в п’яні викрики.
«Росіяни!, – каже вона і гордо всміхається.
– Я зразу впізнала!»
Еріка вже кілька років
відвідує мої курси російської.
Українська не цікава
нікому в університеті.
Навіть славістам.
Кажуть, російської вистачить.
Адже в пострадянських країнах
усі
принаймні трошки
мусять
розуміти російську.
Та й, схоже, всі вони скоро
знову стануть
частиною єдиної Росії.
Ті двоє брудних пияк на вулиці
– українці.
Мені соромно в цьому зізнатися.
«Росіяни», – кажу я натомість.
Скільки ще років потрібно
учити їх бачити
чим ми відмінні?
Помітніша, ніж неоднакові словники
Помітніша, ніж неоднакові букви
– Ґ, Є, І, Ї –
літера Г,
початок мого імені:
пишеться однаково
в російській та українській
абетці
вимовляється по-різному
Сигнал про інакшість
наших мовних світів,
який найпершим
зраджує українців
коли вони намагаються
мімікрувати під росіян

 

***

 

Мої баба з дідом
слухали із відразою
як я розмовляю німецькою
– відлунням їхньої війни.
Сьогодні,
коли вони уже мертві,
а в нас знову війна,
я краще їх розумію.
Як добре,
що вони уже мертві,
коли я знайомлю батьків
зі своїм коханим-австрійцем.
«Тільки, тату, прошу тебе:
ніяких жартів про Гітлера!», –
застерігаю я
перед зустріччю.
Моя мати розповідає подругам
із шанобливим страхом,
що її дочкою
– та Україною –
зацікавився європеєць.
Подруги захоплені.
«Пхе, ми теж
європейці!», – пирхає батько.
Проте, зустрівши мого хлопця,
він починає вибачатися
за недостатньо хорошу англійську,
за недостатньо хорошу машину,
за недостатньо хорошу квартиру.
А коли в нього вичерпуються англійські фрази
і коли вичерпуються спільні теми
і коли вичерпуються всі інші жарти
мій батько підморгує:
«I remembered
I also know some German words».
Перш, ніж я встигаю його перепинити,
він повторює улюблений анекдот
мого дідуся:
«Генде гох! Гітлер капут!»

 

***

 

Ми плентаємося Краковом
– австрієць та українка –
тримаючись за руки.
Наші війни тепер далеко
від нас обох.
«Аушвіц-Біркенау!», –
вигукує знуджений турфюрер
нам у лице
«Bus tour! Führung! Экскурсии!»
Цього ніяк
не оминути.
«Nie chcemy, dziękuję».
Я переховую
нас
за польською маскою
моєї прабаби
– та марно.
«Russian?», – допитується фюрер.
«Ukrainian», – відказую я
і пробую втекти.
«Wait! You pretty girl!
For Ukrainian girls cheaper!»
Ми намагаємося
загубитися
серед туристів
«Wait! Listen!
Spassiba, babushka!»
«Це навіть не українська», –
пояснюю я своєму хлопцеві.
«Аушвіц-Біркенау!
Bus tour! Führung! Экскурсии!»
Туристичний янгол забуття
знову бере нас під свою варту.

 

***

 

Я хотіла б побачити наші країни
знову
заворожено сліпими очима
туристки
чи знимкарки
чи закоханої.
Та ми живемо разом
уже багато років,
і наш мир
тримається на любові,
яка означає:
вивчити больові точки
одне одного,
вивчити їх
і
не зачіпати.

 

Exil-Literaturpreise – це премії для авторів та авторок, які живуть в еміграції та пишуть, за визначенням журі, «на перетині культур». Премії вручають щорічно в кількох номінаціях: «Проза» (І, ІІ, ІІІ місце), «Поезія», «Премія для тих, для кого німецька є рідною», а також «Школярська премія» та «Молодіжна премія».

 

Нещодавно ми повідомляли, що до довгого списку літературної нагороди Центральної Європи Angelus потрапили троє українських письменників: Таня Малярчук, Наталка Сняданко та Сергій Жадан.