Барбара Шляйхаген: У Німеччині вже не так складно дістати українські книжки

Протягом останнього року бібліотечна спільнота Німеччини проявляє велику підтримку до українців, які прибули до країни після початку повномасштабного вторгнення у лютому. Те, що бібліотекарі спроможні працювати з новоприбулими та готові прислухатися до потреб суспільства, було особливо помітним у межах одного з кейсів — проєкту «Книжкова валіза» / Ein Koffer voll mit Büchern.

Читомо вирішило обговорити цю ініціативу з Барбарою Шляйхаген, виконавчою директоркою Німецької бібліотечної асоціації. Вона розповіла, як німецькі бібліотеки та Гете-Інститут знайшли спосіб привезти українські книжки до Німеччини, які уроки винесли з кризи біженців 2015 року в Європі та як читання допомагає інтегруватися в соціальне життя. 

— Проєкт «Книжкова валіза» відкрив доступ до українських книг по всій Німеччині. Ми дуже вдячні за це. Як він розпочався?

— Ми маємо давню традицію дуже тісної співпраці з Гете-Інститутом. У цьому випадку все почалося зі спільного вебінару, організованого разом з Українською бібліотечною асоціацією, де Гете-Інститут був одним з партнерів. Там ми більше дізналися про ситуацію з бібліотеками та їхні пропозиції для людей в Україні. Згодом Гете-Інститут звернувся до нас і сказав: «У нас є ідея проєкту, щоб передати українські книжки для дітей та підлітків до бібліотек Німеччини. Чи зацікавлені ви у співпраці з нами?»

Наша робота – інформувати бібліотеки про проєкт та контактувати їх з Гете-Інститутом, а також надавати підтримку інституту у відборі бібліотек. Гете-Інститут відповідає за всю логістику, пов’язану з проєктом: відбір книг та їх доставлення з України до Німеччини, а також розповсюдження у Німеччині. 

Як тільки книги обрали, ми написали нашим членам, а це 2000 бібліотек. З них 1200 – громадські бібліотеки, тому ми звернулися до них. Протягом тижня-двох близько 800 бібліотек відповіли, що хотіли б мати ці «книжкові валізки».

— Як ви думаєте, чому німецькі бібліотеки так підтримали цю ініціативу?

— Коли почалася війна, ми опублікували заяву, в якій висловили свою солідарність. Ми попросили наші бібліотеки підтримати українських біженців, де тільки можна. Для бібліотек це було дуже природно, тому що вони дійсно позиціюють себе як відкритий та гостинний простір, куди можна просто прийти, де можна почитати, поспілкуватися один з одним, знайти потрібну інформацію.

Крім того, у 2015 році до Німеччини приїхали багато біженців, тому бібліотеки вже набули великого досвіду.

2015 став роком європейської міграційної кризи (також відомої як криза сирійських біженців) – за рік до Європи звернулися по притулок 1,3 млн біженців та мігрантів. За даними Агентства ООН у справах біженців, кількість людей з України зі статусом тимчасового захисту в Європі досягла 4,8 млн осіб. Німеччина прийняла понад 1 млн з них.

Бібліотеки охоче і відкрито приймали біженців з України й надавали їм книги. І від самого початку вони намагалися закупити деякі книги українською.

Звичайно, деякі великі громадські бібліотеки вже мали якісь книжки українською мовою, але їх було небагато. Вони намагалися закупити більше і зрозуміли, що це дуже складно: як їх знайти, де можна замовити ці книжки, які найменування підходять, яка логістика? Тому деякі з бібліотекарів зв’язалися з нами й сказали: «Попит є, але я не можу нічого запропонувати». Вони дуже зраділи цій пропозиції.

Нещодавно я провела невелике опитування в жовтні перед Франкфуртським книжковим ярмарком, щоб зрозуміти, яка зараз ситуація в бібліотеках. Я опитала близько сотні найбільших бібліотек у нашій країні. Більшість із них відповіли, що у них зараз достатньо українських книжок, принаймні для дітей, і що попит на них високий. Також я дізналася, що вже не так складно діставати українські книжки для дітей і підлітків. Проте все ще складно шукати та замовляти відповідні книжки для дорослих читачів.

— Чому, на вашу думку, це складніше? Здається, що постачальники ті ж самі.

— Думаю, це тому, що всі залучені сторони дуже багато уваги приділяли дитячій літературі. І я думаю, що це було правильно, бо діти дійсно потребують підтримки книжками – книжками рідною мовою. Але логістика трохи налагодилася. Напевно, тепер стало легше діставати книжки для дорослих читачів. Багато бібліотек зазвичай купують книги або в місцевій книгарні, або в інших книжкових інтернет-магазинах, які ми тут у Німеччині маємо, або у компаній, що займаються обслуговуванням бібліотек.

— Ви маєте на увазі дистриб’юторів?

— Не зовсім. Це свого роду сервісна компанія, яка займається всілякими бібліотечними потребами, книжковими полицями чи каталожними картками. Вони також пропонують послугу написання рецензій бібліотекарями на книги й рекомендують їх іншим бібліотекам. Ще вони продають книжки, фактично працюючи як дистриб’ютори. Їхні послуги особливо актуальні для невеликих бібліотек. І що також корисно для менших установ, так це те, що вони можуть слідувати рекомендаціям інших бібліотекарів.

— Чи не могли б ви розповісти більше про кризу біженців 2015 року та про досвід бібліотек у цій справі?

— Так, бібліотеки дуже хотіли допомогти, чим могли. Вони підготували медіа-бокси, книжкові бокси у будинки для переселенців, щоб вони могли знайти якісь книжки і якийсь інформаційний буклет про те, де розташована найближча бібліотека. Пояснювали, як записатися до бібліотеки та як нею користуватися. Інформація була підготовлена різними мовами. Я також знаю, що одна бібліотека виготовила фотокартки без слів, щоб пояснити, як правильно користуватися бібліотечними послугами. Мова — це проблема, тому потрібно пояснювати по-іншому.

Переселенці були дійсно дуже раді мати такий оупен-спейс. Дуже мало куди можна піти, але у бібліотеці ніхто не питає, що ти тут робиш. Вона просто відкрита, не потрібно мати членського квитка, щоб просто бути там. Це дружнє місце, де можна зустрітися з іншими людьми, і я думаю, що саме тому туди так часто ходили. Це спосіб познайомитися із суспільством, в якому живеш. Наприклад, деякі з бібліотек отримали додаткове фінансування для створення невеликих мовних центрів для самонавчання.

— Наскільки відрізняється ситуація в Німеччині зараз і у 2015-16 роках?

— Зараз ми говоримо в основному про жінок і дітей, які тікають від війни, причому з країни, яка не так вже й далеко – з Європи, яка нібито близько. Війна не була тим, чого ми очікували. Але бібліотекарі були певним чином підготовлені. Тоді як у 2015 році це було приголомшенням для всього суспільства, тому що ми не знали, скільки людей приїде, з яких країн, якими мовами вони розмовляють. На той момент було трохи складно впоратися з ситуацією, але бібліотеки дуже швидко розробили деякі пропозиції.

Читайте також: Книга як найпростіший спосіб повернутися додому – бібліотека для біженців у Любліні

— Чи був суттєвий попит на українські книжки до 2022 року? 

— До початку війни в Німеччині було не так багато людей, які розмовляли українською мовою, тому попит не був таким високим. А в громадських бібліотеках формування книжкового фонду відбувається частково саме за попитом.

У нас, звичайно, є багато книг іноземними мовами в публічних бібліотеках, і вони каталогізовані й розставлені на полицях відповідно до нашої бібліотечної класифікації. На першому місці стоїть англійська мова, далі йде французька, потім іспанська, італійська – це ті мови, які мають найбільший попит. І я думаю, що після цих п’яти йде російська мова, а потім є розділ в класифікації, який називається «слов’янські мови», а потім – всі інші. 

— Наскільки я зрозуміла, ситуація змінилася?

— Звичайно. Зараз бібліотекам потрібно щось пропонувати, особливо дітям. І ті бібліотеки, які побачили, що попит наразі невеликий, починають над цим працювати й активно просувати свої пропозиції.

Вони запрошують групи дитячих садків та шкільні класи в години, коли публічна бібліотека закрита для відвідувачів. Вони також проводять екскурсії для волонтерів, які працюють з біженцями, і пояснюють, що у них є. Крім того, вони організовують різні заходи – наприклад, авторські читання.

— Тобто ви намагаєтеся не тільки задовольнити потребу, а й стимулювати попит?

— Недостатньо, щоб книги були представлені в бібліотеках. Важливо також залучати людей і розповідати їм про те, що там є такі книги. Деякі з них просто не знають, деякі з них перебувають у такому стресі, що ще не готові йти до бібліотеки. Хтось, можливо, боїться, бо не знає мови та думає, що в бібліотеці є лише німецькомовні книги.

— Я так розумію, що для роботи з таким типом читачів потрібна якась спеціальна підготовка бібліотекарів?

— Окрім запрошення дітей зі шкіл чи дитячих садків, ми також запрошуємо волонтерів, які працюють з біженцями. Вони навчені працювати з людьми, що пережили травматичний досвід, особливо з дітьми. І це перший спосіб. Другий полягає в тому, що разом з книжками, які були передані в межах цього проєкту від Гете-Інституту, вони також підготували матеріали з порадами про те, як працювати з цими дітьми. 

Але є межа того, що можна зробити. Це бібліотека- це не те місце, де можна надати професійну психологічну допомогу. А проте, я думаю, якщо переконатися, що люди розуміють і відчувають, що це безпечне місце і що тут є інші люди, з якими вони можуть поговорити,можливо, це допоможе.

— А як щодо української діаспори? Чи активно такі спільноти передають книжки до бібліотек?

— Я не знаю, як це працює в кожній бібліотеці, але я усвідомила, що у нас є багато неурядових організацій, які мають довгу історію співпраці з Україною, і у нас також є українські громади. Я чула, що бібліотекарям дуже допомогла співпраця з ними, тому що вони розмовляють українською мовою. Деякі українські громади дарували бібліотеці книги на початку, тому що їх не було. Тож це дуже важливі зв’язки.

— Як бібліотеки Європи працюють з цією темою? Чи можете ви сказати щось від імені європейської мережі? Тому що німецький приклад показує дуже системну підтримку, дуже добре сплановану і реалізовану.

— Я думаю, що це наш німецький стиль роботи. Я беру участь у мережі європейських агентств громадських бібліотек та міністерств, які відповідають за бібліотеки. 

У нас щомісяця відбуваються зустрічі, ми обмінюємося інформацією про те, що ми робимо і як ми це робимо. І я пам’ятаю, що для багатьох з нас найкорисніша інформація, яку ми отримали в перші тижні, була від колеги з Національної бібліотеки в Польщі, яка сказала, що у неї є список рекомендованих дитячих книжок. Ми зіткнулися з однаковими викликами й обмінялися досвідом — можна робити так само, а можна спробувати щось інше.

Наприклад, серед заходів, які деякі німецькі бібліотеки розпочали одразу з початком війни, це те, що вони розмістили на своїх сайтах добірку достовірних джерел інформації. Тому що у нас серйозна проблема з неправдивою інформацією, з фейковими новинами щодо війни в Україні.

— Яку головну пораду ви можете дати тим, хто хоче завести українську книжкову полицю?

— Нам у Німеччині пощастило, що ми маємо дуже хорошу систему книгорозповсюдження. Я б рекомендувала звернутися до місцевого книжкового магазину або на сайти деяких спеціалізованих магазинів, які дають рекомендації щодо українських книжок. Переконайтеся, що вони подбають про доставлення. Я думаю, що це вже не така проблема, але все ще може зайняти багато часу, кілька тижнів.

Як тільки книги приїдуть, важливо почати співпрацювати з іншими людьми в місцевій громаді, які працюють з біженцями. Треба подумати, як донести до них інформацію про наявність книжок. Інакше вони будуть стояти у вас на полиці, а ніхто не прийде.

— Яка ситуація з читацькою аудиторією загалом у Німеччині? Ми чуємо про зниження рівня читання звідусіль. Багато школярів не можуть читати й розуміти текст належним чином. Які останні дані з цього приводу?

— Це дійсно дуже сумний факт: через пандемію в перші місяці були закриті школи та дитячі садочки. Зараз наші політики знають, що це була помилка. І тепер ми маємо докази того, що читацькі навички дітей молодшого віку, на жаль, дійсно знижуються.

Відповідне дослідження нещодавно оприлюднив Інститут якості освіти. Вони перевіряли читацькі навички дітей 10-11 років – тих, хто закінчив перші чотири роки навчання в школі. Виявилося, що понад 40% не дотягують до звичайного рівня в читанні. Є два рівні: базовий рівень, який означає, що ви повинні вміти вільно читати. Чверть дітей не досягла цього рівня. Вищий рівень компетентності вимагає, щоб ви могли пояснити весь текст, але близько 40% не змогли цього зробити. 

— Чи відрізняється попередній результат PISA?

— Перші результати PISA стали шоком — Німеччина показала не дуже хороші результати. Ми всі були здивовані. Ми — країна поетів і мислителів, а читацькі навички не такі вже й високі. Це був момент, коли стало ще важливіше робити те, що насправді пропонують бібліотеки: пробуджувати радість читання.

Є така залежність: якщо діти виросли в сім’ях, де рівень освіти досить низький, або коли батьки не дуже добре володіють німецькою мовою, то діти часто мають низькі показники в читанні. Ми виходимо з того, що багато хто з цих людей не прийде до бібліотеки, і нам потрібно достукатися до них в інший спосіб. Тому ми співпрацюємо з дитячими садочками та школами й таким чином залучаємо всіх дітей. Здебільшого діти дуже радіють бібліотекам. Зазвичай вони люблять читати. Діти із задоволенням слухають казки.

І ми багато чого можемо запропонувати зараз в бібліотеках. Наприклад, можна читати книгу разом, а потім творчо взаємодіяти зі смартфоном чи планшетом, щоб мати поєднання аналогового і цифрового світу. А в останні роки ми також зрозуміли через наукові дослідження, наскільки важливо читати вголос вже зовсім маленьким дітям.

Проблема полягає в тому, що в багатьох школах не вистачає вчителів, і їм дуже важко надати необхідну підтримку. Крім того, Німеччина — це країна, де немає традиції шкільних бібліотек. Багато країн вважають дуже важливим мати дуже хороші шкільні бібліотеки. Але в Німеччині ми маємо, з одного боку, хороші шкільні бібліотеки, але, з іншого боку, багато шкіл без належних бібліотек, і тоді дітям потрібно докласти певних зусиль, щоб піти до громадської установи.

— Я думаю, що книги дуже важливі для інтеграції, тому що коли діти читають одні й ті ж історії, це означає, що вони на одній хвилі. Це означає бути на одній сторінці.

— Це правда. Я бібліотекарка і вважаю, що читання допомагає зрозуміти світ. Читання відкриває твій розум — а це дуже важливо.

Читайте також: Книжка рідною мовою – це відчуття безпеки: як українці читають у Польщі

Фото: Stiftung Lesen / Sascha Radke