Барокове фентезі, роман з давньогрецьким вайбом та інші українські фантастичні новинки

Нові книжки у жанрі фантастики та фентезі останнім часом з’являються в Україні у відчутній кількості. Ці тексти мають, на що спиратися, й із чим змагатися: фантастичне давно присутнє в українській літературі — від часів Миколи Гоголя та Олекси Стороженка й до химерних романів ХХ століття, над яким працював зокрема Валерій Шевчук.

Сьогодні українська фантастика звучить дедалі потужніше: з’являються нові автори, існує сформована спільнота, а видавництва — зокрема «Віхола» і «Богдан» — експериментують та відкривають простір для друку нової жанрової прози.

У цьому огляді — п’ять нових і дуже різних українських романів, на які варто звернути увагу всім поціновувачам фантастичного.

Ця стаття є частиною спецпроєкту «Вітрина новинок 2025», створеного за підтримки Фундації ЗМІН у партнерстві з Міжнародним фестивалем «Книжковий Арсенал».

Максим Гах. Aurora Borealis

— Київ: Видавництво Жупанського, 2025. – 800 с.

«Aurora Borealis» – великий пригодницький роман із давньогрецьким настроєм, який іде витоптаною, але вже підзабутою стежкою романописання Умберто Еко. Уявіть альтернативний світ, де замість англійської всі використовують латину, культурний центр світу – це Греція, замість казати «чорт!» кажуть «Hades!», а щоб підтримувати статус громадянина, треба не пропускати систематичні онлайн-голосування (щось на кшталт того, якби опитування в «Києві Цифровому» були обов’язковими). 

У цьому світі живе Віктор Ерфе – експерт і мисливець за антикваріатом, якого наймають знайти сліди скіфського амулета і заодно зниклої панянки, яка його мала. А якщо в книзі з’являється персонаж із прізвищем Ерфе – є підстави шукати паралелі з «Магом» Фаулза, ще одним романом, який грався з давньогрецькою темою і де одного з головних персонажів звали Ніколас Ерфе.

Паралельно з цим сюжетом ми читаємо пригодницьку історію з часів класичної Греції, де афінянин Арістей під час Пелопоннеських воєн вирушає на пошуки слідів свого батька в Скіфію – у цей страшний, варварський світ. На нього чекає зустріч із дивовижним культом, втеча з лап грифона та інші химери. Зрештою, саме на етапі знайомства з культом ці дві сюжетні лінії роману й перетинаються, і ми починаємо розуміти зв’язок між ними.

Здається, після «Бавдоліно» Умберто Еко не було гучних романів, які б обігрували середньовічні вірування світу й мандри ним. «Aurora Borealis» – це саме така мандрівка у світ химерних вигадок давнини, які часто стають реальністю завдяки технологіям.

Літаючі острови? Так, будь ласка! Вони є в цьому романі – такі собі офшорні зони, де живуть багатії й для життя на яких можна отримати інше громадянство. Культи й офіційні прокляття для єретиків? Теж будь ласка!

Географія цієї книжки охоплює й територію сучасної України з її грецьким спадком – Ольвія фігурує тут систематично. Та й образ Скіфії перегукується з образом сучасної України. У давні часи це була terra incognita для греків, і сьогодні «сучасна Скіфія» лишається для світу територією відкриттів і невідомого.

«Aurora Borealis» – це той цьогорічний твір, який варто читати, щоб відчути дотик до античності й поринути в тривалі дивовижні пригоди. Загалом у цього роману є великий потенціал стати бестселером і захопити щонайменше всю аудиторію шанувальників «Гри престолів». 

Купити книжку

Валерія Савотіна. Чаклунка і культ

— Київ: Віхола, 2025. – 248 с.

Що буде, якщо слов’янську міфологію та українську традиційну демонологію трохи модернізувати — не виключати з магічного світу мобільні телефони й соцмережі, не відмовлятись від лікувальних процедур і операцій (навіть магічних) і додати кількох підлітків із цілком сучасними проблемами?

Валерія Савотіна створила першу частину захопливої магічної історії, яка претендує на розгортання великого і складного світу зі своїми загадками та політичними інтригами. У цьому світі люди самі обирають культ — божество, якому служать і від якого отримують магічні знання. В більшості міст Портлу є свій бог-покровитель, хоча в ліберальнішій столиці їх кілька. Як показує роман, взаємини з служителів культу і власне культу неоднозначний. Часто відьми й відьмаки потрапляють на божественну панщину в своєму культі. А дехто, заборгувавши культу, і зовсім зникає.

Перед юною відьмою Ярою — однією з головних героїнь — постає важливий вибір: до якого культу долучитися. Її виховали дві матері, кожна з яких належить до іншого культу, — як дівчинка опинилась в цій родині – окрема цікава сюжетна лінія.

Поки Яра приїжджає на літні канікули додому, знаходить собі друга і допомагає йому здобути магічну силу, світ Портлу опиняється на межі катастрофи. На межі між світами, зловіщому Порталі, куди викидали всіх злих духів та небажаних істот, з’явилась тріщина. Тепер старійшини міст мусять мобілізувати свої громади і готуватися до війни з нечистю, яка ось-ось прорветься крізь крихкий бар’єр. Усе це відбувається на тлі політичних інтриг, маніпуляцій жерців і взаємної недовіри у владних колах.

І щоб глобальних проблем не було замало, в світі Портлу починає діяти особливий магічний маніяк. Він має особливі засоби для бачення потоків магії і викрадення її з тіл інших. Магічний маніяк нічим не відрізняється від аналогічних героїв p true crime серіалів на Netflix або героя «Парфумера» Зюскінда: форма змінюється, але моторошна сутність залишається в творах усіх жанрів.

Купити книжку

Аліна Дихман. Сніжний Ізюм

— Київ: Видавництво Видавництво, 2025. – 284 с.

«Сніжний Ізюм» — підліткове фентезі про переживання війни, бібліотекарку на байку й деокуповану Слобожанщину. Власне, побитого війною світу тут набагато більше, ніж фентезі, хоча ніщо так не надається до проговорення воєнних травм у літературі, як фантастичні елементи. Згадаймо класичне фентезі від Толкіна чи «Кантику для Лейбовіца» Волтера Міллера-молодшого, які за допомогою фантастичних засобів знаходять слова для письма про війну.

Проте у «Сніжному Ізюмі» фантастична складова з’являється настільки пізно, що встигаєш не раз перепитати себе за читанням: а чи точно в анотації нічого не наплутали з жанром?

Міра втратила найближчого друга — хлопця з позивним Ельф, який загинув на війні. Вона опиняється у світі з відчуттям самотності: не йде говорити з матір’ю (позитивною жінкою, яка практикує всі езотеричні практики — теж непоганий спосіб втечі від війни і її переживання), не йде на контакт із друзями Ельфа — тусівкою реконструкторів і фанатів фентезі. Все, що робить дівчина, — подумки розмовляє із загиблим і несподівано отримує у спадок від нього стос книжок, які вирішує відвезти з Харкова до бібліотеки деокупованого Ізюма.

Втеча до зимового Ізюма стає її способом горювання і проживання провини, адже Міра весь час відчуває, що не робить нічого корисного в порівнянні з багатьма іншими містянами і тим паче військовими. Дівчина пробує себе в ролі мандрівної бібліотекарки, що збирає й розвозить книжки по віддалених селах і хатах, пізнаючи тамтешніх мешканців і слухаючи їхні історії. В Ізюмі Міра поселяється в будинку відлюдькуватого лісника, чия насупленість і перебування осторонь світу відлунюють власному стану дівчини. Тут, край лісу, Міра горює за другом, вчиться відновлюватися і жити далі. Так і хочеться натякнути, що окремі нотки «Коханця леді Чаттерлей» тут проступають, але лише нотки — зрештою, ми маємо справу з підлітковим текстом!

То де ж фантастичний елемент, спитаєте ви? А для цього Мірі доведеться зійти на гору Крем’янець, щоб підняти пляшку вина за пам’ять Ельфа біля прадавніх половецьких баб і розбудити в собі особливі здібності.

Що цікаво, «Сніжний Ізюм» приваблює читачів насамперед описами Ізюма і мандрівками зимовою Слобожанщиною. Чи могла б вона відбутися без фантастичного елементу? Так, абсолютно. Хоча тут, як і, скажімо, в книзі Владислава Івченка «Імені Сковороди», людська згорьованість і травмованість перетворюється на окремого фантастичного персонажа, через якого легше показати вплив, що справляє війна на всіх нас.

Купити книжку

Наталка Данькова. Засуджений на страту

— Київ: Віхола, 2025. – 464 с.

Ця книжка — справжня перлина неправильної форми, адже це козацьке (чи то барокове) фентезі, а бароко — це, як нас іще в школі змусили запам’ятати, перлина неправильної форми. Перед нами розкішний, химерний роман у стилі книжок Валерія Шевчука та багатої української поетичної традиції.

Драматична любовна історія і не менш драматична історична лінія поєднуються в химерному плетиві слів і образів. Безстрашний хлопець Стах, у жилах якого тече чорна кров, обіцяний на страту Безликому князю, і найпрекрасніша жінка Княжого міста — Олісава, з весілля з якою його й забрали, — намагаються рухатись назустріч одне одному крізь життя і смерть. А тим часом повз них сюжетом пролітають на конях московити, архангел Михаїл із вогненним мечем, що стоїть на варті Княжого міста, друзі, які відреклись від Стаха і зрадили його — кожен із власної причини.

Образність тут — рівня найкращих зразків магічного реалізму. Де там тим Маркесу з Борхесом! Безумно красиво, безумно емблематично — як і личить бароковому тексту. З усіма тими прекрасними завитками і нагромадженням деталей.

Тобто з усім тим, чого жанровій літературі дуже часто бракує. Цей роман — далеко не лише про сюжет (хоча інтрига, за що Стах засуджений на страту і чи вдасться йому уникнути вироку, не розкривається дуже довго). Це текст, яким хочеться дихати. Яким можна напитись і впитись, якщо читати надто інтенсивно чи надто швидко.

У плетиві сюжетів можна знайти і розкодувати чимало сенсів. Із базового — відсилання до міфу про Прометея, якому щодня орел виїдав печінку; алюзії на міфи, де закохані намагаються визволити одне одного з потойбіччя; згадки про Лжедмитрія; численні натяки на козацький період — і ще багато чого. Це роман, що читається зовсім не як жанровий текст і має настільки високий образний рівень, що змагатись з ним іншим фантастичним романам про козацькі часи буде складно.

Купити книжку

Анна Софіна. Семптем

— Київ: ArtBooks, 2025. – 528 с.

Ласкаво просимо до фантастичного семирівневого міста Семптем — міста, де кожен мешканець працює на своєму рівні відповідно до здібностей. Хтось займається винятково наукою, хтось — сільським господарством, хтось — доглядає дітей. Ідеологи радянського світу могли б бути в захваті: лікарі та науковці не витрачають свій дорогоцінний час на приготування їжі чи виховання дітей — для цього є представники інших рівнів. «Ура, таваріші!» Але ні — жодних прямих відсилань до Радянського Союзу тут немає.

Чи є такий розподіл ефективним? Аж ніяк. Чим вище герой на цьому соціальному Олімпі, тим більша ймовірність із нього впасти — і тим більший страх цього падіння. Щойно людина перестає бути корисною на своєму рівні, її швидко спускають на кілька щаблів нижче: до грубішого одягу, до більшої фізичної праці, до тіснішого житла й, звісно, до зраненого его.

Ірисі пощастило піднятися з нижчого рівня нагору — вона стала нянькою в родині науковців. До нового статусу й усіх завчених правил вона ставиться майже як до релігії: порушити їх — найгірший злочин. Система норм і заборон у Семптемі справді нагадує релігію, і за непослух верховна жриця — тобто староста — цілком здатна покарати. Щоправда, і самій старості є що приховувати від світу. 

Та захоплення Ірисі новим світом раптово змінюється: серія катастроф запускає в місті ланцюгову реакцію. Виявляється, що вузька спеціалізація мешканців — зовсім не перевага. Людина без базових знань із різних сфер, без навичок адаптації в нестандартних умовах — вразлива. Як і сам Семптем: ця крихка семирівнева утопія — значно менш захищена, ніж здавалося. А ще з’ясовується: є ті, хто хоче її зруйнувати. І не лише ззовні, а й зсередини.

Купити книжку

Читайте також: На спині залізного вовка – 5 книжок для дітей про добро в час війни