Book Space у Дніпрі: коли місто інвестує в літературу

3-5 вересня відбувся 4-ий книжковий фестиваль Book Space. 75 видавців, 150 подій, 9 спецпрограм та 250 учасників — фестиваль росте і пропонує сміливу альтернативу літературного маршруту Київ-Львів. І зважаючи на підтримку міста (згідно з даними електронної системи публічних закупівель Prozorro, на фестиваль із бюджету міста виділили понад три мільйони гривень) і залучення спонсорів й меценатів, влада Дніпра розуміє важливість великої літературної події, на відміну від багатьох інших українських міст. Тож, така послідовна підтримка у майбутньому означатиме ще серйозніший вплив не лише на регіональному й всеукраїнському рівні, а й навіть міжнародному. Адже й цього року, попри карантинні обмеження, гостями фестивалю стали 10 іноземних гостей. 

Шум причалу і дух Дніпра

На фестивальному причалі у Дніпрі людно — грають місцеві бенди, пропонують прогулянки теплоходами й каву на причалі. Але люди рушають далі, до гулу поезії, що доносилась із музичної сцени і яку лише іноді заглушував місцевий автотрафік. «За відчуттям ми нарешті повернулись в допандемійні часи — люди не носять масок, вільно пересуваються, взаємодіють», — зазначає журналіст та письменник Денис Казанський. І справді, хоча у павільйонах діє директива одягати маски, натовпи досить розслаблені, люди безпечно обіймаються й очікують автографів улюблених письменників.

«Досі відчутна втома від локдаунів, хочеться вийти в люди — як авторам, так і читачам. Буде спілкування — будуть емоції, буде близькість і добрі продажі. Сподіваюся, так буде упродовж усієї фестивальної осені, — стверджує письменник Андрій Кокотюха, і поки ми розмовляємо, за нами влаштовується черга читачів на підпис його нового бестселеру — книжки про Катеринослав «Вигнанець і шляхетна полонянка». — Нечасто автори пишуть про цю територію, тим паче автори з інших міст. І дарма, адже в історії Дніпровщини стільки можливостей».

«Колись я думав, який цей Дніпро занедбаний, а от Донецьк такий прогресивний, — ділиться своїми враженнями про місто Денис Казанський. — Зараз же я бачу як у Дніпрі все розбудовується, місто розвивається, а Донецьк провалився у середні віки. Водночас я не дуже добре знаю, що тут із книжковими магазинами, наскільки місцеві жителі обізнані з українською книжкою. Думаю для Дніпра це дуже важливо — мати такий фестиваль. У нас звикли, що є Книжковий Арсенал у Києві й Форум видавців у Львові, а Дніпро сприймався як промислове місто, де це нікому не цікаво. Але натомість ми бачимо, що люди приходять, їм цікаво і їх чимало».

Цьогоріч фестиваль відбувся вчетверте, минулого року він пройшов 4-5 липня у форматі онлайн-марафону, який тривав 16 годин поспіль. Цього ж разу дніпряни й гості міста розпорошували свою увагу на кількох локаціях причалу, одна з яких це баржа, а також у Центрі сучасного мистецтва Дніпра. Окремі події транслювались онлайн. На причалі працював фудкорт, лаунж-зона, музична сцена. 

«Book Space, з одного боку, про книжки й інтелектуальні розмови, а з іншого — це про фестивальність, знайомства, спільні розваги, — розповідає запрошена гостя з Бельгії, філософиня і викладачка Марліс де Мунк. — Ми з’ясували, що зможемо потанцювати в межах фестивалю, що особливо цінно, адже у Бельгії танці досі заборонені, як і чимало інших масових заходів. Тому ми й тішимось, що долучились до цього заходу і трошки заздримо вам».

Фестивальній команді пощастило з погодою під час подій — обійшлось без пилових бур, злив чи спеки. Хоча різкі перепади погоди попсували нерви організаторам напередодні. «Так, цього року у нас в ніч перед фестивалем дніпровське затишне літо різко перетворилось на ураганний кінець жовтня: сильний вітер, павільйони, що стрибають, дощ, різке зниження температури. Це затримало нам монтаж майже на добу, але зрештою о 14:00 в п’ятницю ми запустилися без затримок. Напевне, команда Book Space вже скоро зможе давати майстер-класи по тому, як працювати в погодних екстремумах. Сподіваємось, нам не доведеться розчищати сніг на якомусь із фестивалів», — коментує кураторка ярмарку та видавничої програми Book Space Алла Рибіцька.

Також пощастило із перебуванням України у зеленій зоні, що дозволило зібрати велику кількість глядачів і запрошених гостей. Але, звісно ж, удача ця була досить крихкою. «Ми дуже переживали, що після року підготовки нам знову доведеться все скасовувати майже в останню мить, як сталося у 2020-му. Тоді ми екстрено зробили онлайн-марафон, в який увійшла лише фокусна програма. І, звісно, хоч це був дуже корисний та фановий досвід, але переживати вдруге таку кількість адреналіну через неможливість здійснити все заплановане, дуже не хотілося», — додає Алла Рибіцька.

Нова близькість

Фокусною темою фестивалю стала «Нова близькість» як відповідь на пошук нових форматів соціалізації у період пандемії та після неї. Що ми втрачаємо від соціального дистанціювання і що здобуваємо стало пунктами постійних дискусій під час фестивалю, і очевидно, зацікавлюватиме кураторів ще не один сезон.

«Ізоляція та зміни, пов’язані з новими правилами існування, зачепили кожного без винятку. Незалежно від занять та статусу, кожен із нас стикнувся з новою реальністю. Ми наново почали переосмислювати близькість. Чи ми прагнемо до неї чи боїмось? Що вкладаємо в це поняття? Щось стало на багато вимірів звичніше та ближче, а щось – майже неможливим. Література є саме тим мистецтвом, яке здатне поєднати всі виміри та стерти межі. Література зближує та дозволяє доторкнутись. Ось чому тема саме нової близькості стала фокусною», — коментує креативна директорка фестивалю Юлія Лактіонова. 

Поки одні учасники виставки відзначають, що COVID-19 наче і не було, адже дніпряни й гості заходу безпечно уникають масок, письменниця та публічна інтелектуалка Оксана Забужко наголошує, що така безпечність — це помилка місцевих жителів, адже ми лише вступили у добу катастроф і наслідки пандемій ще попереду. 

«Хвилі локдаунів ще далеко не скінчилися, не вичерпалися, просто ми ще не усвідомили того, що тільки вступили в епоху епідеміологічних воєн і що все XXI століття ми будемо ходити в масках, і як не один штамп, то другий, бо як випустили джина з пробірки, то в пробірку назад його загнати дуже і дуже проблематично», — стверджує Оксана Забужко.

Також письменниця наголошує, що повернення до офлайнових форм комунікації, побудова нової близькості, не буде простою, але без неї культурна і книжкова індустрії просто не виживуть: «На мені можна досліджувати природу zoom fatigue. І для цього у мене один добрий приклад. Початок травня, London Ukrainian Institute проводить презентацію моєї Your Ad Could Go Here з репортеркою і багаторічною ведучою BBC Розі Голдсміт. На пряму трансляцію приєднатися 500 глядачів з кількох континентів і ми всі раділи — які ж можливості спілкування створює онлайн.  Листопад, 2020-ий, презентація французького проєкту «Всесвітня історія жінок-фотографинь» музею D`Orse. І як по вашому – скільки глядачів це дивилося? 21. Й один з них — Ростислав Лужецький. Ось вам показник того, наскільки не спрацював онлайн формат презентацій, до якої міри книжка це жива комунікація.

Пандемія — це удар для книжки, якого ще не знала модерна історія. І питання в тому, яким чином нам вирулювати, щоби зберегти формат розмови про книжки, цей формат Декамерона «Бенкету під час чуми», коли можна сховатись від міста й обговорювати книжки».

Пандемія запустила незворотні зміни у сприйнятті іншого, зокрема іншого як небезпечного, і таких умовах складно розвивати професійні комунікації. Це відзначає запрошений гість з Бельгії, філософ й урбаніст Паскаль Ґілен: «З появою пандемії у нас лишились лише взаємодії найближчого кола — друзів, рідних, сім’ї. Натомість фізична присутність із колегами зникла, поступившись цифровій взаємодії. Урбаністична присутність стала криміналізованою. Це дуже важливо для функціонування міста — залученість та співприсутність абсолютно незнайомих людей у межах одного простору». 

Ще одна риса фестивального менеджменту — це увага до деталей і навіть родинна турбота за учасників. Наприклад, для учасників навіть розробили екскурсії міськими музеями та поради найкращих ресторацій, не говорячи вже про вечірки й подарунки у вигляді різноманітної сувенірки.

Дискусії, кінопокази та не\знані автори

Відповідно до фокусної теми й формувалась уся програма — через осмислення територіальної й культурної близькості, близькості у міжлюдських відносинах, публічних просторах. Всього було 9 тематичних спецпрограм з подіями для дорослих і дітей. Якщо минулого року у межах онлайн фестивалю відбулося 15 подій за участю 35 гостей із трьох країн, то цьогоріч кількість подій зросла удесятеро, а кількість гостей збільшилась до 250. 

«Вражає представлення авторів у програмі фестивалю, — ділиться письменниця та керівниця порталу Барабука Тетяна Стус. — Видно, що зачеплено глибоко, аби осмислити актуальні суспільні явища через книжки, а не лише представити новинки. Окремо важливим є представлення інституцій та організацій — Українського Інституту книги, Книжкового Арсеналу, Барабуки як партнера, це додатковий місток із сучасним культурним контекстом країни для дніпрян».

Закордонних авторів репрезентували найбільше у межах спецпрограми не\знане — про віддалені й маловідомі українському глядачеві літератури. На цих подіях можна було поставити питання письменникам та письменницям Софі Оксанен із Фінляндії, Томасу Цалапатісу із Греції, Нермін Моллаоглу із Туреччини, Нани Акосуа Генсон із Гани, Сантьяго Віллафанії із Філіппін.

Проведення цих дискусій була викликом. Адже потрібно було наближувати глядачів із культурою, яка насамперед мало, якщо взагалі перекладена, українською і відповідно, власне враження про неї складно скласти, як і продовжити зацікавлення після розмови.

«Мені дуже сподобалася публіка, яка була уважною та активною. У програмі «не/знане» ми переважно обговорювали ще неперекладені тексти, проте люди уважно слухали й ставили багато питань, хоча й не було чогось намацального, на що вони могли б опертися. Аудиторія звісно трохи різниться, бо Книжковий Арсенал і BookForum є тими найбільшими фестивалями, на які приїжджають всі, з усієї країни. Але я бачу в цьому велику перевагу Book Space, де поруч із гостями фестивалю було дуже багато дніпровців. Було відчутно, що це фестиваль — для них і для міста», — стверджує модераторка теми не\знане Богдана Неборак.

Чимало авторів були присутні лише онлайн, на це вплинули пандемійні обмеження насамперед, але були й інші причини.

«Тут важливо розуміти, що онлайн став для нас тим інструментом, який рятував деякі події. Практично усі, кого ми запрошували, хотіли та готові були приїхати з країн, де проживають. Але на заваді ставали питання документів, посольств, оновлених суворих правил перельотів та ін. Наприклад, філіппінський поет Сантьяго Віллафанія не зміг прилетіти у Дніпро саме через те, що у його країні був чи не найсуворіший локдаун у світі. Ми довго намагалися достукатися до Софі Оксанен — і зрештою, агентка відповіла, що пані Софі дуже любить приїздити в Україну, але, не жаль, дуже завантажена і не може втиснути у свій графік приїзд», — коментує менеджерка міжнародної співпраці Book Space Вікторія Старикова.

Серед запрошених гостей були й активно перекладені автори, як от письменник і журналіст Вітольд Шабловський, книжки якого виходили у видавництвах «ВСЛ», «Темпора»: «Я уже тиждень в Україні, і за цей час мої знайомі нарекомендували мені чимало цікавих місць, пов’язаних із космонавтикою, комуністичною естетикою, «брєжнєвською епохою». Страшенно шкодую, що я тут лише на один день, планую неодмінно приїхати сюди ще».

Також серед знаних авторів було подружжя філософів Паскаль Ґілен та Марліс де Мунк, есеї яких виходили у видавництві Ist Publishing. Їхня книжка «Мистецтво й освіта після COVID-19» стала частиною розмови про близькість.

«Люблю українські культурні середовища, вони значно відрізняються від бельгійських, — ділиться Паскаль. — Я собі слабко уявляю, щоби нас з Марліс знімали місцеві й мейнстримні журналісти під час літературних заходів у Бельгії, а тут, у Дніпрі, це відбувається постійно. Розумієте, наші з Марліс дослідження нішеві й спрямовані для конкретної культурної бульбашки, і тут, в Україні, ця бульбашка значно більша. Інтелектуальне життя тут значно насиченіші. Мене вкрай виснажили цифрові комунікації. Під час карантину втрачає розуміння тілесних емоційних реакцій людей — постави, міміки, жестів, бракує синергії у спільному просторі, яка найкраще сприяє культурному обміну».

Окрім дискусій та презентацій, синергію у програмі фестивалю забезпечували музичні події, поетичні перформанси та кінопокази. Музичні події та перформанси відбувались на однойменній сцені, а кінопокази — у Центрі сучасної культури у Дніпрі.

«Із партнерами із «Довженко-Центру» ми зробили окремий кіноспецпроєкт. У межах професійної програми вони презентували свій рейтинг «100 найкращих фільмів в історії українського кіно», що був складений Національним центром Олександра Довженка та Спілкою кінокритиків України. Власне, «Земля» і «Людина з кіноапаратом», — фільми, що зайняли у цьому рейтингу 2-ге і 3-тє місця. На жаль, у нашому суспільстві досі панує стереотип, що українське кіно — нудне і нецікаве в контексті світового кінематографа. Власне, ми дуже хотіли долучитися до розвіяння цього міфу, й аншлаги на кінопоказах, сподіваємось, свідчать про те, що нам це вдалося», — розповідає PR-директорка Book Space Наталя Корнієнко.

У плані якості кінопоказам пощастило значно краще — сприймати музичні та поетичні події було складно через розміщення вуличної сцени — неподалік із трасою, шум якої накладався на аудіоряд виконавців. До того ж бракувало сидячих місць для слухачів, тому відвідувачі або відпочивали у сусідній лаунж зоні й слухали дійства краєм вуха, або ж затримувались на 10-15 хвилин і йшли далі, створюючи потік, а не натовп коло сцени.

Еволюція форматів та інтерактиву

Book Space — уже самою назвою і про книжковий простір і про книжковий космос. Тому тема інновацій, як і щорічно, важлива для фестивалю. Для цього було виділено окреме місце — павільйон інновацій. Серед присутніх проєктів був стенд еволюція книжкових форматів, створений за однойменним матеріалом Читомо. Розбиратися у тому, як працює взаємодія зі стендом і як звантажити відповідний додаток, допомагали волонтери.

«Коли ми з командою фестивалю побачили стенд і додаток, який Інжинірингова школа розробила для дніпровського Планетарію, зрозуміли, що ця технологія найповніше розкриє тему і може бути перенесена в онлайн за необхідності. Оскільки вирішили використовувати 3D моделі в AR, треба було не тільки розкрити певні стадії розвитку книжкових форматів, а ще й прив’язати їх до різних моделей. В ідеальному світі моделі варто було прив’язати до українських артефактів. Наприклад, петрогліфів Кам’яної могили чи давніх графіті на стінах Печерської Лаври. Однак, ми були обмежені в часі та довелось обмежуватися наявними у вільному доступі зображеннями», — коментує співкураторка програми «Бібліотека XXI» Стефана Цебренко.

Також у павільйоні були представлені історія медіапроєкту Ukrainer, де у VR форматі можна було переглянути окремі інтерв’ю про Крим, і капсула читання, й стенд з фактами про дніпровських письменників, де з екрана підморгував молодий Валер’ян Підмогильний та інші автори.

Дитячі майстер-класи відбувались у відповідному павільйоні. Залученість дітей була різною, і впливала і на продажі, і на цікавість дорослих до подій. 

«Ми проводили захід-квест по книжці «Медовий діл», і якщо спершу нікого не було, то згодом утворилась групка людей. Їх було небагато, але спостерігаючи їхню реакцію, цікавість до сюжету книжки, ти розумієш, навіщо працюєш», — коментує менеджерка видавництва Ранок Мар’яна Гончарова.

Читайте також: Еволюція форматів: від глиняної таблички до електронної книжки

Книжкові справи

Всього на фестивалі були представлені 75 видавців, їх розділили на загальний і дитячий павільйони. У кожному була сцена для презентацій та тематичних подій. Помітно, що випадкові дніпряни не затримувалися на книжкових подіях, більшість відвідувачів це було активне читоме ком’юніті, яке знає про цей фестиваль і чекає його.

«Люди активні на дискусіях і це приємно вражає. Частина наших подій відбувалась на баржі та ми думали, що відвідувачі туди не дійдуть, адже локація віддалена. Але ж ні, достатньо людей прийшло цілеспрямовано», — стверджує співзасновниця видавництва «Віхола» Наталія Шнир.

Видавці неоднозначно оцінюють відвідуваність і відповідно продажі. Окремим окупилась поїздка уже в перший день, для інших — бракувало читачів.

«Після пандемії люди обережно підходять до організації таких заходів, — ділиться представниця Видавництво Старого Лева Валерія Стеблина. — Це впливає на продажі й атмосферу».

Водночас іншим, як-от видавництву НК Богдан, Ранок в таких умовах навіть зручніше. «Book Space — невеликий фестиваль і від того комфортніше — більше можливості поговорити з відвідувачами, відкрити їй щось нове, а не просто продати», — додає Мар’яна Гончарова.

Неоднозначним й було мовне питання. Фестиваль, очевидно, змінює лінгвальну картину міста, стає ще одним осередком української культури поруч з «Книгарнею Є» та місцевою книгарнею-кав’ярнею Старого Лева. Проте не всі містяни готові до цього (зокрема й ті, що працювали на фудкортах і упевнено не переходили на українську), так і відвідувачі заходів, яким хотілося б більше книжок російською. «Люди підходять і питають, а чи є ця книжка російською. І часто люди говорять українською через силу, але в цілому люди відкриті», — коментує представниця видавництва «Наш формат» Марина Клімчук.

Частина видавців приємно здивована україномовним відвідувачам, пасіонарним та готовим до нових книжок і видавництв. «Більший відсоток людей, які хочуть читати українською, навіть якщо говорять російською. Хоча наші книжки представлені у Дніпрі меншою мірою, ми легко знайшли тут своїх людей», — розповідає івент-менеджерка видавництва Yakaboo Publishing Альона Ганджа.

Відзначають і комфортні умови для стендів, особливо на контрасті із фестивалем «Зелена хвиля» та дитячою зоною «Книжкового Арсеналу». У сенсі турботи про видавців, багатьом фестивалям варто брати приклад з Book Space — оснащення стендів і павільйонів передбачали різні погодні умови. А при зручних умовах і побудова близькості з читачами куди ефективніша.

Адаптивність та інноваційність ключові у розмові про фестиваль Book Space. І саме ці риси, сподіваємось, допоможуть фестивалеві відбуватись регулярно і в амбітних масштабах, і своєю присутністю змінювати культурний ландшафт Дніпра.

Читайте також: Поезія, емпатія і знайомі обличчя: яким був Meridian Czernowitz XII

Фото: Book Space