Пет Кедіґен. Аліта: бойовий ангел

Себастіан Гаффнер /1907–1999/ – псевдонім знаного німецького журналіста, письменника, публіциста та історика Раймунда Претцеля, найвідомішого за книжками «Вінстон Черчілль» (1965), «Зраджена революція» (1969), «Самогубство Німецького Райху» (1970), «Гітлер. Примітки до біографії» (1978).

Попри те, що Гаффнер у своїх працях зосереджується переважно на темі новітньої історії Німеччини, зокрема Німецького Райху (1871–1945), він, усе ж, ніяк не міг оминути постаті сера Вінстона Черчілля, прем’єр-міністра Великобританії часів Другої світової війни. Неординарна особистість і харизматичний політик, заслуги якого у переломі ходу війни і подальшій перемозі союзницьких сил над країнами Осі важко, а то й неможливо, переоцінити, Вінстон Черчілль і досі викликає жвавий інтерес, а подробиці його життя і становлення політичної кар’єри можуть слугувати добрим прикладом людини, яка навіть на найвищих щаблях влади і у найважчі часи не зрадила ні своєї країни, ні себе, ні своїх ідеалів, що є надзвичайною рідкістю для великої політики, особливо якщо перебувати на вістрі доленосних подій, що змінюють хід світової історії.

Постать Вінстона Черчілля (1874–1965), представника давньої аристократичної родини, британського прем’єр-міністра часів Другої світової війни та Нобелівського лауреата з літератури, бентежила уми багатьох істориків. Чудову нагоду дослідити життя Черчілля мав німецький письменник та історик Себастіан Гаффнер, який з 1938 до 1954 року жив у політичному екзилі в Лондоні.

Черчілль, який вже у тридцяті роки минулого сторіччя вважався потужною політичною фігурою Великої Британії, під час Другої світової війни став справжнім живим символом британського опору, одним з найвизначніших героїв антигітлерівської коаліції.

Життя Черчілля було сповнене несподіваних драматичних злетів і не менш драматичних падінь. 1940 року здавалося, що кар’єра шістдесятип’ятирічного політика залишилася в минулому, проте саме тоді настав його зоряний час. Черчілль одержав владу, коли Велика Британія опинилася на межі катастрофи, проте він зумів з гідністю привести свою країну до великої перемоги.

Біографія, яку пропонує читачам Гаффнер, незважаючи на свою лаконічність, зображає Черчілля не лише як державного діяча і політика, але також як воїна, письменника, шукача пригод, над­звичайно багатогранну людину, одного з тих творців світової історії XX століття, які зробили наш світ таким, яким ми його знаємо.

До 1940 року ще цілком можливо подумки прибрати постать Черчілля зі світової історії й навіть з історії Англії, й при цьому загальна картина не зазнає жодних суттєвих змін: бракуватиме трохи блиску — не більше того. Так само видається й після 1942 року. Якби Черчілль узимку 1943—1944 років помер від запалення легень, яке звалило його на лікарняне ліжко в Карфагені по дорозі з Тегеранської конференції, то це вже не становило б суттєвої різниці: велетенські лещата, в яких 1945 року було розчавлено Німеччину і Європу Гітлера, вже почали стискатися, і вони зробили б свою справу як з Черчіллем, так і без нього.

Але 1940 і 1941 року Черчілль був людиною долі. У ці роки його біографія зливається зі світовою історією; неможливо розповідати про одну без іншої. Усуньте Черчілля з історії цих вирішальних років — і це вже буде геть інша історія. Ніхто не може сказати, як би вона розвивалася без нього.