Микола Ільницький . Читаючи, перечитуючи…

Микола Ільницький. Читаючи, перечитуючи… Літературознавчі статті, портрети, роздуми / М. М. Ільницький. — Тернопіль : Навчальна книга – Богдан, 2019. — 320 с. ISBN 978-966-10-5972-2

До книжки «Читаючи, перечитуючи…» відомого літературознавця і критика ввійшли дослідження про різні аспекти життя і творчості класиків української літератури ХІХ–ХХ століть, портрети, сильвети представників літературного процесу 1920-х років, роздуми про сучасне літературне життя та його представників. У центрі уваги автора — ідея перепрочитання як постійного перевідкриття і плюралістичного розуміння.

«Місто в Антонича, за його власним визнанням, це місто «саме в собі, місто — суть, місто — майже царина природи, місто — майже біологізоване. Тут виступають два типи: один («Монументальний краєвид», «Площа янголів») монументалізований з лейтмотивом статуї, другий («Концерт з Меркурія», «Апокаліпсис», «Сурми останнього дня»), так сказати б, апокаліптичний. Окремі реалістичні образи складає в цілість, освітлену сяйвом Божої кари (комети, потоп, судний день) якийсь надреалістичний натуралізм» («Як розуміти вірші»)».

Номер стенду: 237

Назад до вітрини

читайте також

Тінь у профіль

Олена Андрейчикова

Меридіан Черновіц

Доки світло не згасне назавжди

Макс Кідрук

Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»

Так, але…

Тарас Прохасько

Меридіан Черновіц

Машина для вбивства

Олександр Левченко

Навчальна книга — Богдан

180₴

купити книжку

150₴

175₴

купити книжку

Олена Андрейчикова. Тінь у профіль

«Тінь у профіль» піднімає питання: що може дозволити собі жінка в цьому світі? На Сході, на Заході, в далекій незрозумілій країні чи в сусідній кімнаті. Жінка, що перебуває в полоні віковічних забобонів, чи та, яка вважає, що їй вдалося подолати їх. Історія одного забороненого кохання, що заснована на реальних подіях, надихає інших жінок і чоловіків замислитися про свою долю. І Хельгу, наївну вчительку з Данії, яка мріє про довічний шлюб; і її обранця, вдавано байдужого американця Хока; і жінку, що вимушено переїхала з України в далекий Бахрейн і з доброї волі прийняла іслам; індуса, що втікає з рідної країни, скоївши злочин через зраджену любов, і оповідачку, яка разом із цією історією переосмислює кожне своє рішення, кожен свій крок назустріч свободі. Свободі вільного вибору, якого жадають її душа, її тіло, її сміливість, її єство.

«Життя з роками залишає щораз менше шансів для здивування. У кожного свій кінцевий термін атрофії м’язів, що відповідають за цю емоцію: хтось уже в двадцять втрачає таку здатність, хтось – у тридцять, кому більше пощастило – до п’ятдесяти чи й пізніше. Щоб гарненько здивуватися, ще треба докласти зусиль. Навіть іноді ретельно попрацювати над цим, десь, можливо, спланувати і підлаштувати ситуації, щоби було від чого щиро підвести брови».

Читати більше

Номер стенду:430

Макс Кідрук. Доки світло не згасне назавжди

Ніякі жертви не варті спроб виправити минуле, адже безжальний світ завжди знайде спосіб примусити за них розплачуватися.

Герої книжки «Доки світло не згасне назавжди», сестри Рута й Індія, попри незвичні імена, проживають цілком буденні життя: Індія навчається на лікаря, Рута закінчує одинадцятий клас. Усе раптово змінюється, коли через нещасний випадок гине наречений Індії. Раніше близькі сестри віддаляються, звинувачуючи одна одну в тому, що сталося. І саме тоді, коли, здавалося б, із конфлікту вже не виплутатися, Рута виявляє, що здатна впливати на реальність у снах. Невдовзі в її сновидіннях з’являються химерні тіні, і що ближче вони підступають, то дужче мерхне світло довкола дівчини. За нестримним бажанням повернути колишнє життя Рута не помічає, як кожен наступний сон стає дедалі темнішим.

Читати більше

Номер стенду:107

Тарас Прохасько. Так, але…

Тарас Прохасько, який віддавна обіцяє нам написати роман, знову його не написав. Зате написав – у своєму ні з ким не сплутувальному стилі – серію шкіців чи, може, есеїв. Про що? Про одне й те саме: про майбутнє, яке було давно, і про все, що вже є, але не знати, як довго ще буде. Зокрема – про такі прості речі, як балькони й фіранки, світло й каміння, гойдалки й туалети, проходи містом і знімання фільму в Карпатах, формула щастя і фактор впливу, бабінтон і зельбсферштендліх тощо. А також про те, що спати треба уважно, снідати – по-своєму, а дивитися – зміщуючи візир. Так, але не це тут головне. Бо головний тут – тип оповіді, в якому рефлексії стають елементами сюжету й оприявнюються не як написані постфактум, а як проговорені в момент народження. І тому ніякі це не шкіци й не есеї, а оповідання в найстрогішому значенні цього слова (Олександр Бойченко).

«Щоразу, коли думаю, чи сподіваюся, чи мрію, чи надіюся, чи планую, чи вірю, що колись потім, у майбутньому, буде не просто все добре, а значно краще, то не забуваю собі нагадати, що будь-яке майбутнє безпосередньо пов’язане хоч із якимось та й старінням. Тобто все може бути значно краще, але воно стосується зовсім іншого рівня віку. Забуваючи про таку залежність, не враховуємо базової ознаки життя – зміни властивостей з плином часу. Парадоксально, але іноді чекаємо на щось дуже добре, не усвідомлюючи, що насправді це є мрією про добру старість, в якій уже не буде всіх молодечих пригод і порухів».

Читати більше

Номер стенду:430

Олександр Левченко. Машина для вбивства

Герої збірки детективно-пригодницьких творів Олександра Левченка «Машина для вбивства» зовсім не супергерої. Це — звичайні хлопці, які волею долі опинились у незвичайних, ба навіть — надзвичайних ситуаціях. Водій одного з місцевих політичних лідерів повинен убити свого шефа, якому щиро відданий… Комп’ютерник, скоївши незбагненні убивства в нічному клубі, намагається дошукатися причин того, що сталося… Науковець вирушає в експедицію на загадкові острови у компанії незнайомців, що таємничим чином посіли місця справжніх дослідників… Двоє військових опиняються на місці катастрофи гелікоптера із секретною розробкою… Чи зуміють усі вони здолати жорстокі обставини і гідно вийти зі скрути?
А ще… У житті героїв Олександра Левченка завжди наявне те, чого ми, звичайні люди, стомлені сірою буденністю, інколи так би хотіли бодай мимоволі доторкнутися…

«Якби я був тверезим, то, мабуть, як і кожна нормальна людина, просто відсунув би столик і дістав запальничку. Однак мій задурманений благородним напоєм розум наказує мені зробити це у кращий, як на нього, спосіб. Опускаюся на підлогу і пробую заповзти під столик. Проте запальничка аж під диваном, дотягтися до неї нелегко, тож я для зручності перекидаюся на спину. Тепер уже можна посунутися ще далі, але замість того, щоби зробити це, завмираю, ледь не переставши дихати. Просто наді мною, на світлій нижній поверхні столика, чітко виділяється округлий сірий предмет, схожий на невеличкого ґудзика. Однак дірочок у ньому немає, а з бічної поверхні вистромлюється коротка дротинка. Це — «жучок»».

Читати більше

Номер стенду:236

Підтримайте проект

Фондуючи незалежну редакцію Читомо, ви допомагаєте зростити нове покоління
професіоналів видавничої справи і збільшуєте кількість хороших книжок у світі.

Разово Раз на місяць