Василь Мулік. Congo-Донбас. Гвинтокрилі флешбеки

Про них мало знають. Ще менше — говорять.
Але вони є. Справжні. Дивні. І — чорт! — небезпечні. Трошки смішні. Трошки божевільні.
Льотчики. Професіонали. Воїни. Вони працюють. Вони воюють. Вони гинуть. Вони – так живуть. Українські вертолітники у війні на сході України та у Миротворчій Місії у Демократичній Республіці Конго. Їхні життя, їхня служба, їхня робота. Їхні емоції, надії та страхи. Їхня вірність своїм та ненависть до ворога. Їхні злети та падіння — у прямому сенсі. Терикони та вулкани. Степи та джунглі. Очима безпосереднього учасника подій. Драйв польоту та жах війни. Ревіння турбін. Свист гвинтів.
Димні хвости некерованих ракет. А ще — гумор — саркастичний, солоний, авіаційний. Це не спогади, не щоденник, не мемуари. Це — флешбеки. Гвинтокрилі флешбеки.

Немає нічого кайфовішого, ніж почути у навушниках гарнітури, крізь шипіння ефіру, голос свого друга, який – десь там, за обрієм – керує своїм скаженим «псом», вертольотом Мі-24. Особливо, якщо твій друг говорить три найголовніших для бойового пілота слова:
– Маневр. Атака. Вогонь!