Марія Микицей. Dolce Vita

«Маркетер» — збірка малої автобіографічної прози Олега Сенцова. Автор розповідає в ній здебільшого про свої студентські роки: складання іспитів, будні в гуртожитку і на квартирах, нестримні веселощі, безгрошів’я — звичні складові життя молоді, яка здобуває знання. Початок дев’яностих. Зміна цінностей. Руйнування стереотипів. Становлення. Загартовування душі й характеру. Любов, дружба, виживання і бізнес… Вдумливий та уважний читач знайде все це у новій книжці Олега Сенцова. Переклад українською мовою поданий поруч із оригіналом.

Ім’я Олега Сенцова, кінорежисера, сценариста, письменника, громадського активіста, ув’язненого 2014 року в Криму та засудженого до 20-ти років за звинуваченням у тероризмі, сьогодні відоме кожному українцеві.

«Він дуже хотів вступити саме до цього інституту. Понад усе на світі. Нічого так сильно він не хотів до цього. Стати економістом він вирішив уже давно, певно, після того, як прочитав кілька книжок про бізнес, біржу та інші явища ринкової економіки. Яким чином ці видання потрапили до рук сільського хлопчака, було незрозуміло, але якось вони зустрілися. За вікном уже щосили кипіла перебудова пізнього Радянського Союзу, в повітрі пахло змінами — і він це прочував. Його мало турбував матеріальний бік питання, значно більше його захоплював сам процес. Заробляти гроші — це цікаво. Бізнес — це ще цікавіше. Йому не хотілося займатися чимось іншим. Усі ранні стандартні дитячі мрії витіснив один предмет — економіка. Теорію вивчав із тієї нечисленної літератури, яку спромігся дістати, з настільних ігор на зразок «Монополії» та американських відеофільмів. Практика проходила на ринку, разом із батьками, які приторговували там іноді на вихідних: то фруктами, то овочами, то вирощеними в теплицях квітами. Часи насувалися тяжкі, і родині треба було якось заробляти копійку, тим паче торгівля більше не вважалася чимось ганебним. Держава вже не надто опікувалася своїми громадянами — як їхніми статками, так і наглядом за підробітками. Дихати почали давати трохи більше, попустивши віжки, але дихати треба було самостійно…».