Аніела Чольвіньська-Школік. Як витримати в школі і не з’їхати з глузду

Відколи Йо себе пам’ятає, вона мандрує зі своїм батьком з одного місця до іншого, що схоже на втечу. Йо геть не в захваті, опинившись нарешті у вогкому й холодному Гамбурзі. Та незабаром вона знайомиться у новій школі з двома симпатичними хлопцями: Адріаном, який навмисне поводиться з нею відсторонено, та з Луїсом, що прагне її товариства. Тож Йо перестає давати раду своїм почуттям — і не тільки їм! Адже вона раптом виявляє у собі здатність бачити чужі спогади…

Для широкого кола читачів.

Кілька сріблястих стебел на бурхливій рівнині відсвічували іншим кольором, радше золотавим, і я обхопила себе руками. Де це я? І що тут відбувається? Невже це мені сниться?

Я нерішуче зробила кілька кроків по цьому дивному ландшафту. Вітер тихо шелестів у високих травах, і я помітила, як одна бадилина прямо біля мене спалахнула золотавим світлом. Я обережно доторкнулася до ніжного стебла.

За мить сріблясте поле з жовтим небом кудись зникло і я побачила пані Енґель, яка стояла у шкільному коридорі. Але замість фіолетової блузки й темних джинсів вона була вдягнена в білу лляну сукню, а волосся було високо підібране. В руці вона тримала ключ, який саме передавала чорнявому хлопцю , на ім’я Адріан. Що тут коїться? У мене галюцинації? І чому тут раптом стало холодніше? Та перш ніж я встигла додумати це до кінця, як раптом відчула, що якась невидима сила вихопила мене з місця події.

З шаленим серцебиттям я знову опинилася в реальності. Якусь мить геть не могла прийти до тями й спиралася обома руками об підлогу, на якій досі стояла навколішки.

Що це було зі мною? Невже я потроху втрачаю розум?..