Ілля Гурнік. Ієрихонські трубачі

Вони Елліотти: вампіри, привиди, старожитні мумії та просто потойбічна сила. Вони живуть у дивному будинку світ за очі та спостерігають з людьми навколо з погляду вічності. Поки раптом не всиновлюють звичайного хлопчака, що стає літописцем дивної сімейки та свідком їхніх злетів і падінь, розчарувань та пригод, кохання й смерті, урешті-решт – повнокровного життя нежиті. Аж поки…

Перед вами одна з пізніших книг майстра фантастичного жанру Рея Бредбері, яка визрівала та чекала на свою появу понад півсторіччя. Її задум в автора народився у співпраці з людиною, котра придумала родину Аддамсів. Звісно, Елліотти на Аддамсів геть не схожі, що не заважає їм бути абсолютно унікальним літературним сімейством, яке припаде до вподоби шанувальникам «Кульбабового вина» та «Прощавай, літо». Нарешті українською і вперше під однією обкладинкою.

Всі лишались осторонь, поки багатоголосий потік тіней, дощів і хмар наповнював підвал. Вони влаштовувались у ящиках, на яких були вказані роки смерті тих, хто вже воскрес, а на стільцях у вітальні вмостились тітоньки і дядьки з дивними генами, a у кухонної відьми кроні з’явились помічники, рухались ще вихилястіше, ніж вона. Химерні кузени, давно втрачені племінники і доволі специфічні племінниці волочили ноги, скрадались або влітали, кружляючи під стелею в павані1 навколо люстр. Можна було відчути, як заповнюються кімнати внизу, ледве витримуючи навалу нечисті, від якої почали розгойдуватись картини на стінах. Миша божевільно носилась у клубах осідаючого Єгипетського диму, a павук, що до цього сидів на шиї Тімоті, заховався у його вусі, нечутно викрикуючи «Рятуйте!».