Деніелс Люсі. Історії порятунку. Хом’ячок утікач

До ветеринарної лікарні «Ковчег» сестри-близнючки принесли млявого хом’ячка. Єдине, з чим можуть погодитися дівчата — це те, що з їхнім улюбленцем щось не так. Коли бідолашний хом’ячок Гризько втікає, всі повинні згуртуватися, аби знайти його — навіть близнючки! Але це ще не все… Амелії та Сему необхідно знайти дім ще для одних домашніх улюбленців, які виросли більшими, ніж очікувалося.

— Усе готово, — сказав Сем. — Ходімо покличемо Мака, а то щось він притих. Сподіваюся, не шукає неприємностей на свого хвоста! Маком звався тер’єрчик Сема. Коли діти ввійшли до приймальні, то побачили песика, який став передніми лапками на підлокітнику інвалідного візка Джулії Камінські. Адміністраторка сміялася, лоскочучи його пухнасту білу мордочку. Песик висолопив язика, а його куций хвіст метляв з боку в бік. Джулія всміхнулася Сему й Амелії.
— Я не можу встояти перед цим цуценям!
— А він — перед вами! — усміхнувся Сем.
Чоловік зі щетиною на обличчі штовхнув плечем вхідні двері «Ковчега». Діти впізнали його. Це був містер Сільва, власник індійського ресторану у Велфорді. Він ніс клітку для хом’ячків. За ним увійшли його доньки — Олена й Софія, на два роки молодші за Амелію та Сема. Хоча дівчата й були близнючками, але відрізнити їх було можна геть просто — Олена з темним хвилястим волоссям, зібраним у хвіст, і в сукні, тоді як Софія — з короткою стрижкою та в джинсах.
— Добрий день, Джею, — привітно сказала Джулія. — Привіт, дівчатка. Кого ви принесли до нас сьогодні?
— Нашого хом’ячка Гризька, — сказала Олена. — Він погано почувається.
— Не погано, — відказала її сестра. — Просто він не голодний.