Марта Гулей. Коли приходить Ві

Він уже не пам’ятає, як почалися проблеми. Можливо, зі скреготу ключа, що ним замикав двері батько, а він боявся навіть думати, що відбувається. А може, з метушливості стривоженої мами. Чи з усвідомлення того, що він самотній серед найближчих людей, яким не до нього.

А тут ще оті кляті переїзди з одного містечка в інше й глузлива жорстокість однокласників. Дитинство, юність і вже дорослі його дні — суцільна каламуть.

Обвал жахливих подій забрав від нього сон. Усе, що залишилося з ним, — точність у всьому, пробіжки, дивакувата подруга Ві, спалахи головного болю. Усе, що знайшов у свої двадцять сім, — неоднозначна увага Марії.

Легше ставало тільки тоді, як приходила Ві. Вона — єдина, з ким можна було поговорити про те, чого не знав ніхто і не зовсім розумів він. Потім і вона змінилася. Спроби розпитати її про своє минуле наштовхуються на спротив і гнів.

Але ж він мусить збагнути те в собі, від чого ховається його розум, і нарешті докопується до жахливої правди.

Різкий біль пронизує мої скроні. Спалах світла: Ві стоїть з величезним кухонним ножем, Ліза прив’язана до кушетки. Де вони? На заводі? У тому моторошному медпункті? Зіниці Лізи розширені від жаху.

“Не треба цього робити. Будь ласка, пробач мені!” — кричить вона.

“Я подобаюся тобі? — піднімає вгору ножа Ві. — Може, так?”.

Господи, що це було?