Валентина Захабура. Лепрекони

Щоранку дорогою до школи Філіп, Фло та Кароліна завертають у невеличку цукерню в Глухому закутку № 23. Там вони купують у Лео (так звати власника) ласощі, якими смакують на перервах між уроками. Комісар карної поліції Ларс так само щоранку заходить у згадану цукерню. Він також є страшенним ласуном, а найбільше полюбляє цукерки з локрицею. Проте їх поєднує не лише любов до солодощів, а й пристрасть до розслідування найзаплутаніших злочинів. У детективної команди «Локриця», як вони себе назвали, є навіть власний офіс, де вони зустрічаються, — голуб’ятня під дахом цукерні Лео.

— О Боже! — вигукнув Фло, коли локрична команда виявила ченця, котрий лежав на землі біля кам’яних сходів. Він був міцно зв’язаний і спершу здався мертвим.

— Слава Богу, він лише непритомний, — прошепотів Філіп, перевіривши пульс ченця.

Детективи сповістили про пригоду отця Анзельма. Він негайно поспішив у садок, де побачив, що потерпілий — брат Ґізельберт. Разом вони віднесли ченця у його келію, де

він за якийсь час опритомнів.

— Що сталося? — простогнав отець Ґізельберт. — Ох, тепер пригадую: я саме готувався до вечірньої літургії, коли почув дзенькіт розбитого скла. Я побіг до великої вежі, але не встиг нічого зрозуміти, коли на мене напав хтось у чернечій сутані. Нападник затулив мені рота і поволік у садок. Що було далі, не пам’ятаю.

Детективи з команди «Локриця» обшукали кімнати у вежі. Коли вони зайшли у приміщення на третьому поверсі, Філіп зрозумів, що тут побував нападник…

Секція: художня література

Номер стенду B 3.09