Ізабелла Калюта. Ман Чжу. Китай для допитливих

Альфред Деблін (1878–1957) – німецький письменник, відомий передовсім завдяки експериментальному роману «Берлін Алексендерплац» (1929), який сьогодні вважається одним із найважливіших німецькомовних прозових творів ХХ століття, а також завдяки роману «Гори моря і велети» (1924), створеному на перетині футурології, фантастики, антиутопії та абсурду. 

В «Берлін Алексендерплац» Деблін демонструє досить своєрідне й оригінальне бачення техніки романної оповіді, в якій він використовував прийоми колажу, потоку свідомості та відтворення справжнього питомого мовлення вулиці, без звичної авторської літературної обробки.

Лікар-невропатолог за професію, Деблін практикував у східному Берліні двадцятих років минулого століття, цей досвід і ліг в основу «Берлін Алексендерплац», дозволивши його автору буквально зробити зліпок життя тогочасного Берліна і перенести його на сторінки роману у всьому його калейдоскопічному багатогранному різноманітті. Роман був кілька разів екранізований і ліг в основу однойменного культового фільму Райнера Вернера Фассбіндера (1980).

«Він стояв перед дверима Теґельської в’язниці й був вільний. Ще вчора на задвірках тюрми він сапав разом з іншими картоплю, був у тюремній робі, а тепер на ньому жовтий літній плащ, вони собі далі сапали, а він був вільний. Притулившись до червоної стіни, він пропускав трамвай за трамваєм і нікуди не йшов. Наглядач біля брами кілька разів пройшовся попри нього, показав йому, на який сідати трамвай, але він стояв собі далі. Настала жахлива мить [жахлива, Францику, а чого це вона жахлива?], чотири року добігли кінця. Чорна залізна ворітниця, на яку він протягом останнього року позирав із дедалі більшою відразю [відразою? чому відразою?], зачинилась за ним. Його знову виштовхали на вулицю. Інші сиділи там усередині, теслювали, лакували, сортували, клеїли, мали відсидіти ще хто два, а хто й п’ять років. А він стояв на зупинці. Починається покарання».