Бату Дорж. Моцарт 2.0

Новий роман Петра Яценка — магічна історія про те, як у диво­вижний спосіб пов’язані люди й міста: вони притягуються і відштовхуються, можуть із легкістю знищити одні одних, а можуть дати одні одним життя… Головна героїня Марія на прізвисько Гайка тікає з окупованого Донецька останнім потягом до Києва й опиняється сама в чужому великому місті. Ще в дитинстві вона відкрила в собі дивний хист бачити історії людей, записані на металі, а тепер чує мову будинків і знає їхні імена. День за днем перед нею постають нові химерні виклики, але найголовніший із них — чи зможе вона своєю жертвою врятувати рідне місто, серце якого перестало битися?

Літо було таке п’янке, а поміж багатоповерхівками так ностальгійно квилили серпокрильці, начебто в їхніх навушниках крутився на репіті «Готель Каліфорнія». Гайка трамбувала футболки і труси в розхристаній чорній валізі. Cпортивні штани Льоші Жарєного мальовничо зависли на бильці дивана, поблискуючи засмальцьованим коліном, а в склянці у ванній засохла його зубна щітка. По телефону він сказав, щоб не хвилювалася, що з ним усе гаразд, його забрали наші рєбята, він копає траншеї, і хай вона їде сама. Льошин голос звучав тихо, ніби він виправдовувався — власне, так, як
завжди, — тому Гайка не могла визначити, каже він правду чи бреше.
Утрамбовувати речі — то була одна з Гайчиних суперздібностей. Вона пишалася тим, скільки всього може помістити у свою валізу, яка бувала вже і в Одесі, і в Херсоні, і навіть у Відні. Гайка на практиці довела, що, крім трьох вимірів, є ще й четвертий, в якому можуть дивом зникати утрамбовані речі, а потім дивом з нього повертатися. Про той вимір свідчила її валіза, коли стражденний замок-блискавка рипів і кректав, а вижити йому допомагали лише стяжки брудно-зеленого захисного кольору.

Читайте також: Донецька прапринцеса у біді: «Магнетизм» Петра Яценка