Марися Нікітюк. Можливо, завтра

Крим — це особливий край, омитий морем і зігрітий сонцем, і здається, що навіть вітер, який не знає кордонів, тут віє по-іншому. Це земля кримськотатарського народу, який, попри всі історичні та політичні реалії, намагається зберегти свою мову, культуру, релігію, світоглядні принципи, творити свою літературу. Ця книжка об’єднала найкращі твори учасників першого українсько-кримськотатарського літературного конкурсу «Кримський інжир», що відбувся 2018 року.

Поезія і проза, переклади українською і кримськотатарською, що увійшли до антології, дуже різні за жанром, стилем і поетикою, проте Крим — це та спільна тема, що їх об’єднує. У кожному творі своя емоційна тональність: біль і глибокий, як море, смуток, але водночас розуміння того, що можна втратити рідний дім, та головне — не втратити власної й національної ідентичності.

Під однією обкладинкою зібрано твори як кримськотатарською, так і українською мовами.

 «Ти сьогодні поїдеш на Крим. Так, після дзвінка від «Євротеку», сьогодні по обіді. Це рішення автоматичне, як опція за замовчуванням. Власне, їхатимеш ти і Паша. І причина не в тому, що Сябренко та Цимбалар відмовилися. Ясна річ, вони побоялися їхати. Але це зовсім не означає, що вони обоє — мудаки. Просто їх або не впустили би до Криму, або ж — не випустили (що є в сто разів гірше). І в Санька, і у Вовчика такі вирази облич, що в екстремальних ситуаціях можуть викликати підозру навіть у байдужого перехожого».