Дубравка Уґрешич. Музей безумовної капітуляції

«Музей безумовної капітуляції» – один із найвідоміших романів Дубравки Уґрешич, пронизлива розповідь про еміграцію, в якій екзиль стає зручною лінзою для погляду на власну біографію та країну. Інтелектуалка найвищої проби, Дубравка Уґрешич конструює роман-колаж, що починається в берлінському зоопарку й закінчується в берлінському фітнес-центрі. Але поміж цими точками – наче в сімейному фотоальбомі – з’являються і зникають обличчя, проростає болісна туга за батьківщиною, розриваються бомби нової війни, а в автовідповідачі звучить сумний голос старенької мами, чиї риси з роками лірична героїня все частіше впізнає в собі. А разом з нею й читач починає віднаходити і згадувати у своїй біографії схожі паралелі й сюжети, раптово сам стає героєм власного автобіографічного роману. На такий ефект здатна тільки по-справжньому велика література.

Видання здійснене за підтримки Міністерства культури та медіа Республіки Хорватія, м. Заґреб.

Переклад та публікацію цієї книги підтримує Європейський Союз за Грантовою програмою перекладів House of Europe.

Guten Tag, кажу я до гер Шрьодера, коли його зустрічаю. Tag, киває він головою й розпливчато усміхається. Гер Шрьодер – наш поштар. Хоча я не часто його зустрічаю, але він – єдина особа, яку я бачу щодня.
Гер Шрьодер збирає поштові марки. Збережіть для мене цікаві зразки, особливо ті нові, хорватські, каже він. Просто залиште їх на скриньці. І я роблю це майже з любов’ю.
Гер Шрьодер з’являється кожного дня точно о 10:30. Я перевіряю цю точність зі свого балкона на другому поверсі. Коли мені здається, що він може мене побачити, бо для цього достатньо всього лиш підвести погляд, я ховаюся за фіранку. І відчуваю при цьому неясне збудження.
Після того, як він пішов, я кваплюся вниз, щоб перевірити, чи є для мене пошта. Ще з горішніх сходинок я задоволено помічаю, що гер Шрьодер забрав марки,
які я йому залишила попереднього дня.
Той кадр – той порух рукою, дотик до легкої фіранки, за якою я тимчасово ховаюся, пригинаючи голову, і дещо пізніше – картинка сивої потилиці гер Шрьодера, який віддаляється, повертаючи праворуч (завжди праворуч!) – моя свідомість повторює часто, ніби мстить мені. Той кадр є точним мірилом моєї берлінської самотності.