Андрій Кириченко. Мисливці за градом

Це, невідомий для багатьох і в той же час знайомий до найменших дрібниць світ, що, зазвичай, починається відразу за крайнім окопом пересічного ВОПу на лінії зіткнення, або назавжди лишається в середині солдатського наплічника. Це страхи, від яких звільняються з першим пострілом і які ніколи не вийдуть за межі зачинених люків броні бойових машин. Це тіні в глибині бліндажів чи заіржавлені рештки техніки на узбіччях роздовбаних путівців Донеччини – кожна зі своєю історією, яку варто почути, або згадати. Це миттєвості, з яких складається життя людей на війні і вічність – поза нею. Це рядки, до яких Ви обов’язково будете повертатися, не залежно від того, сподобалися вони Вам чи ні. Це не прикрашені реальні спогади, ніби маскувальною сіткою закамуфльовані художніми описами на скупих сторінках новел. Це – “Мисливці за градами”.
Імена та позивні персонажів, звичайно, вигадані, але не дивуйтеся, якщо ви раптом впізнаєте себе чи своїх побратимів, адже війна, як і Україна в нас одна. Одна на всіх…

Але є ще один страх. І він теж приходить уві сні. Ти бачиш те ж поле з териконами та напівзруйнованими будинками. Вирви від арти та мінометів – наче виразки на тілі землі. Ти вже розумієш, що відбувається. Ти вже був тут і все це бачив. Бачив цей степ, це небо, ці невиразні постаті, що з’явилися за пів сотні метрів… І ти боїшся. Боїшся лише одного – не влучити…