Джоан Ліндсі. Пікнік біля Навислої скелі

14 лютого 1900 року, Австралія. У нетрях штату Вікторія живуть своїми маленькими радощами і болями мешканки коледжу «Епл’ярд» – приватного пансіонату для юних леді.

Вчительки і студентки із нетерпінням чекають на традиційний святковий пікнік, під час якого можна буде забути про навчання, скуштувати солодощів та насолодитися чарівною австралійською природою. Проте погідний літній ранок підготував для них багато сюрпризів.

«Пікнік біля Навислої скелі» приніс свої авторці Джоан Ліндсі світову славу і вважається еталоном містичного детективу та одним із найважливіших австралійських романів усіх часів.

Сонячні схили й затінені ліси, які видавалися Ідіт такими нерухомими й мовчазними, насправді були сповнені нечутного шурхоту й щебету, шелесту, подряпування й тихих помахів невидимих крил. Під пологом світла зблискували й тремтіли листя, квіти й трави; серед сірих тіней у сонячному світлі над водою, де метушилися й стрибали плавунці, витанцьовували золоті порошинки. Працьовиті мурахи нескінченно переносили й запасали їжу, перетинаючи крихітні Сахари сухого піску та джунглі буйної трави. Серед велетів-людей, що над ними височіли, виринали цілі розсипи щедро подарованих небом крихт, зернят кмину, та ще й шматочок зацукрованого імбиру — дивної, екзотичної, та безсумнівно їстівної поживи. Батальйон цукрових мурах, ледь не розриваючись від напруги, старанно тягнув шматок глазурі з пирога до якогось підземного погреба — зовсім поруч із білявою голівкою Бланш, яку дівчина саме прихилила на валун. На розжареному камінні ніжились ящірки, незграбний жук у панцирі перевернувся в сухому листі й безпомічно лежав на спині, дриґаючи ніжками, а серед вологих шарів напівзогнилої кори ховалися білі личинки й пласкі сірі мокриці. Розімлілі змії скрутилися в норах, чекаючи на сутінки, коли зможуть вилізти з порожнистих колод і попити води зі струмка, а птахи зачаїлися в кущах, чекаючи, коли ж спаде полуденна спека… Наївшись досхочу, розморені дівчата, яких від природного контакту з землею, повітрям і сонцем захищали корсети, що стискали сонячне сплетіння, масивні нижні спідниці, бавовняні панчохи й лайкові чоботи, полягали спочити в затінку. Вони виділялися на тлі пейзажу, неначе моделі з фотоальбому, яких навіщось поставили на фоні коркових каменів і картонних дерев.