Зарубіжна художня література

Веселка тяжіння: Томас Пінчон

 

Томас Пінчон. Веселка тяжіння

Пінчон, Томас. Веселка тяжіння: Томас Пінчон; роман; пер. з англ. Т. Бойко. — К.: Вид-во Жупанського, 2021. — 848 с.



Томас Раґлз Пінчон /1937 р. н./ – культовий американської письменник. Автор восьми романів, збірки оповідань і низки нарисів. Лауреат Фолкнерівської (1963) та Національної книжкової (1975) премій, останньої – за свій найвідоміший роман «Веселка тяжіння» («Gravity’s Rainbow»). Пінчон здобув гучну славу одного з найскладніших і водночас найзагадковішого прозаїка сучасності, а той факт, що письменник є відлюдником, також додає неоднозначності у ставленні до нього: Томас Пінчон за все життя ще не дав жодного інтерв’ю, не з’являється на вручення премій, ретельно приховує будь-яку особисту інформацію, а його фотографій взагалі існує менше десяти. Пінчон також один з небагатьох американських письменників, які з’явились у культовому мультсеріалі «Сімпсони», однак і тут ТРП, озвучивши свого персонажа, лишився «чесним із собою»: гуляє з пакетом на голові, де намальований знак питання.

Не менш загадковою є і творчість Пінчона, яка позначена іронією і водночас надзвичайно заплутаною символікою та конспірологією, що хитромудро і неочікувано вплетені у полотнища творів письменника, над якими і досі не припиняють ламати списи літературні критики, літературознавці і просто поціновувачі літературних шарад і загадок. «Веселка тяжіння» –найвідоміший роман Пінчона, який водночас справедливо вважається його magnum opus.



Досвіток. Стома футами нижче пливе мертвотно-бліде простирадло хмар, простягається на захід, скільки бачить око. Тут Слотроп і учениця відьми Ґелі Триппінґ, стоячи на вершині Брокена, в самому осерді німецького зла, за двадцять п’ять миль на північ від північно-західного «Міттельверк», дожидають сходу сонця. Хоча передвечір Травневого дня вже минув і пустотлива парочка спізнилася майже на місяць, але залишки останнього Чорного Шабашу все ще помітні: пляшки з-під Kriegsbier(1), мереживна білизна, порожні гільзи від гвинтівки, подерті червоні атласні прапори зі свастикою, голки для татуювання та бризки синього чорнила.
— А це на якого біса? — цікавиться Слотроп.
— Для поцілунку диявола, звісно. — Ґелі влаштовується, старий-ти-дурню, йому під пахву, тож Слотроп почувається трохи ніяково, бо навіть такого не знає. Йому майже нічого не відомо про відьом, хоча серед його пращурів була справжня Салемська Відьма, одна з найостанніших, що приєдналася до компанії sus. per соll(2), вона вже багато століть теліпається на родинному дереві Слотропів. Звали її Емі Спру, була вона ганьбою родини, стала антіноміанкою(3) у двадцять три роки і віялася по всьому Беркширу, як навіжена, випередивши Божевільну Сью Данем на двісті років — викрадала немовлят, їздила в сутінках верхи на коровах, приносила в жертву курчат на Сноддовій горі. Через отих курчат, як ви собі можете уявити, боліла не одна голова, бо корови й немовлята завжди поверталися живими та здоровими — Емі Спру, на відміну від своєї суперниці, пострибухи Дороті, була не зловорожою відьмою.

На Род-Айленд пішла і там прихисток знайшла,
Й по дорозі в Салем завернула,
Але там її не знали, тому жартів не сприйняли,
Тож Нарранґасетта вона і не сягнула(4)…

Її схопили за відьомство і скарали на горло. Ще одна божевільна Слотропова родичка. Якщо її коли й згадували, то хіба стенувши плечима — надто далека, щоб залишатися для роду Ганьбою, радше такий собі курйоз, тож Слотроп змалечку не знає, як до неї ставитись. Упродовж тридцятих відьмам ще добряче діставалося — їх зображали старими почварами, що кличуть тебе «дорогесенький», і взагалі досить неприємними персонажами, тож кінематограф не зумів підготувати його до тевтонського різновиду відьом. Фріцівська відьма, наприклад, мала по шість пальців на ногах і жодної волосинки на піхві. Принаймні такі на вигляд відьми на сходових фресках у вежі колишнього нацистського передавача на Брокені, а на казенних фресках не може бути безвідповідальних фантазій, правильно? — хоча Ґелі вважає, що ця безволосість — від намальованих фон Байросом(5) жінок.
— Ти просто не хочеш свою поголити! — вигукує Слотроп. — Ха-ха! Теж мені відьма!
— Зараз я щось тобі покажу, — каже вона, тому ж то вони й не сплять у цю небожу годину, завмерли одне біля одного, тримаються за руки, сонце тільки починає розчищати обрій. — Дивися, — шепоче Ґелі, — он там.
Сонячне світло б’є у спини майже горизонтально, і на перламутровій хмарі починають проступати дві велетенські тіні, що тягнуться на милі, аж за Клаусталь-Цельтерфельд, за Зезен і Ґослар, через річку Ляйне — десь там вона має бути, і досягають самого Везера…
— Ти ба, — Слотроп трохи нервує, — та це ж Примара. — Навколо Ґрейлока у Беркширі такі теж бувають. А в цих краях вони відомі як Brockengespenst.

________________________

1 Воєнне пиво (нім.) (прим. пер.).
2 Suspendatur per collum (лат.) — повішена за шию (прим. пер.).
3 Антіномізм — надмірна зневага законами Старого Завіту.
4 Переклад Максим Нестелєєвa.
5 Франц фон Ба́йрос, австрійський художник, автор ілюстрацій до «Божественної комедії» та модернових еротичних гравюр.

Підтримайте проект

Фондуючи незалежну редакцію Читомо, ви допомагаєте зростити нове покоління
професіоналів видавничої справи і збільшуєте кількість хороших книжок у світі.

Підтримайте проект