Ерік Вюйяр. Порядок денний

Леонардо да Вінчі — геній, але свій хист від не отримав у подарунок, а викував власними допитливістю, волею та амбіціями. На відміну від деяких найвидатніших умів в історії, він не був наділений надлюдським розумом, майже не здобув формальної освіти, ледве-ледве розумів латину й до пуття так і не опанував ділення у стовпчик. Він часто не домальовував картини, через що його доробок ледь сягнув 15 полотен, та починав дослідження, які нікуди не приводили. Проте Леонардо зміг розвинути в собі безмежну допитливість і спостережливість, поєднати скрупульозність науковця й політ фантазії митця, завдяки чому став найлегендарнішим і найпродуктивнішим інноватором в історії.

У цій книжці, заснованій на записниках Леонардо та розповідях його сучасників, біограф Волтер Айзексон намагається зрозуміти генія та показати, як уміння захоплюватися світом може збагатити кожну мить нашого життя.

Волтер Айзексон — американський журналіст, письменник і біограф, у минулому головний редактор журналу Time, колишній президент Аспенського інституту, автор біографій Стіва Джобса, Альберта Ейнштейна, Генрі Кісінджера, Бенджаміна Франкліна.

«Наукові пошуки відбилися на його творчості. Він знімав шкіру з облич трупів, щоб дослідити м’язи, які рухають губами, а тоді зображав найславетнішу усмішку на світі. Він вивчав людські черепи та створював детальні замальовки кісток і зубів, а тоді передавав фізичну муку виснаженого, як скелет, святого Єроніма. Він досліджував математичний вимір оптики, демонстрував, як промінь світла торкається рогівки, і створював магічні ілюзії за допомогою мінливої візуальної перспективи в «Тайній вечері». Поєднуючи живопис і малюнок з дослідженням світла й оптики, він навчився створювати на двовимірній площині ілюзію тривимірного об’єму за допомогою тіней і перспективи. Саме здатність «показати на плоскій поверхні тіло, мовби виліплене й відділене від цієї площини, — стверджував Леонардо, — і є найпершим завданням живописця».