Поезія

Малігон Анна. Розарій

Анна Малігон. Розарій / Анна Малігон. Львів : Видавництво Старого Лева, 2020. 208 с.





Поезія Анни Малігон — це завжди трохи інтим. Така тональність зу­мов­ле­на, мабуть, внутрішньою потребою авторки зберегти тривку фактуру наголовнішого попри все — війну, зневіру, сплюндрований час. Поет­ка пише одна­ково проникливо і про профанне, і про сакральне. Для неї, здається, немає різниці — горобина в інеї, смарагдова пір’їна чи ціле людське життя. Градус довірливості й теплоти завжди надвисокий — аж до шепоту, аж до обіймів, аж до сповідальної сльози. Тому не дивуйтеся під час читання ілюзії тонкої руки на вашому плечі.

 


Не грій мене, песику. Я не встану.
Замело піском, затягло туманом.
Справа — той, хто був мені капітаном,
зліва — ворог з обличчям божого сина.
І життя — папірець із простеньким кодом,
непримітна вивіска перед входом…
Пуповина, песику, як провина.
Тож тікай, доки ще живий, доки ладен бігти, —
знайде свіжий день і для тебе крихти.
Люди людям — смерть, не звикай до них ти,
а біжи через три світи до моєї мами…
Вона так берегла — не дай боже, мороз чи вірус,
укривала щоночі, светри плела на виріст.
А в окопі зимно і все затягло туманом.


 

читайте також

Підтримайте проект

Фондуючи незалежну редакцію Читомо, ви допомагаєте зростити нове покоління
професіоналів видавничої справи і збільшуєте кількість хороших книжок у світі.

Підтримайте проект