Ірина Жураковська. Твоя М.

Українка Марина та німкеня Марія мають зовсім різне уявлення про щастя, та обидві вирушають шукати його подалі від дому – в Париж. Марія точно знає, чого хоче від життя: займатися наукою, грати на скрипці та знайти справжнє кохання. Марина ж натомість знає, чого точно не хоче – все життя працювати офіціанткою та мати справу зі своїм батьком. «Твоя М.» – це сучасний український роман про те, як воно – бути жінкою. Про пошук себе, про дружбу, про дуже різну любов, про самотність, про стереотипи, про материнство і трошки про квантову фізику.

Видано у співпраці з Літературною агенцією OVO.

Усе було геть не так. Усе мало бути інакше. Вона стільки разів намагалася уявити, стільки мріяла, боячись передчасно радіти. Все не вірилось: вона, Марина Коваленко, проста вінницька офіціантка, їде в Париж! Нехай лише працювати, і то всього на рік. «Хоч би збулося!» – казала вона собі тисячу разів. Подаючи документи, складаючи тести, їдучи в Київ по візу, вислуховуючи кпини старого і мамине нібито заспокійливе «Не вийде, то й не вийде, від того ніхто не помирав», – Марина зціплювала зуби і всоте просила когось, у кого й не вірила: «Хоч би тільки вийшло! Ну будь ласочка!» І все уявляла, як нарешті, вперше за свої вісімнадцять років, вона вирветься! Випурхне. Залишить позаду все це злиденне, злободенне, до краю остогидле, нудотно задушливе, зневірене, безнадійне…

Марія й сама розуміла, як безглуздо виглядає зі своєю скрипкою. Мама казала: «Ну навіщо тобі на фізфаці скрипка? І без того купу речей перевозити. Та й часу за навчанням однаково не буде». Мама не вимовляла вголос «на всякі дурниці», та Марія це все одно чула. І не мала що відповісти: мама була на сто відсотків права. І як вона дістанеться потяга, а тим паче гуртожитку по приїзді з двома валізами та ще й скрипкою – теж незрозуміло. Тому Марія і мовчала. Зате заговорив Алекс: «Слухай, Марійхен, а я ж ніколи не був у Парижі. Покажеш мені місто, якщо підкину до універу?» «Алексе, – аж сплеснула в долоні мама. – Це ж, мабуть, цілий день їхати!» «Краще цілу ніч», – підморгнув Алекс. А Марії від вдячності забракло слів.