Януш-Леон Вишневський . Усі мої жінки. Пробудження

Він, головний герой, — відомий польський математик, нарцистичний професор, що поставив роботу на перше місце й постійно легковажив почуттями людей, які його любили. Та про це можна дізнатися тільки після розкручування своєрідної спіралі — стисненої пам’яті, що поступово повертається до Нього в лікарні.

Він згадує не тільки свій останній день перед утратою свідомості на залізничному вокзалі нідерландського містечка Апельдоорн, а й найголовніші моменти всього життя. Його доглядальниця Лауренція каже, що поки Він був у комі до Нього приходили різні жінки: донька, колишні знайомі, коханки. Вони подовгу сиділи біля Його ліжка, говорили до Нього й навіть плакали. Не приходила лише Вона.

Він починає згадувати всіх, з ким довелося перетнутися в житті. І поступово розуміє, що був сконцентрований тільки на собі, а через це страждали всі близькі Йому люди. Чи стане це усвідомлення пробудженням для Його душі й тіла? Чи, може, вже запізно?

На Його думку, кохання має лише два виміри: фазу запаморочливої закоханості, у якій панує романтична пристрасть та інтенсивна жага, а також фазу міцної дружби, переплетеної з еротикою та дотриманням вірності, що іноді буває складним і марудним. Якщо після першої фази з’являється лише порожнеча й знудженість, то кохання в цьому немає. Ні слабшого, ні сильнішого. Взагалі ніякого.

#  #  #

Самотність починається не тоді, коли ніхто не чекає на тебе вдома. Самотність починається тоді, коли вперше відчуваєш потребу, щоб там на тебе чекав хтось зовсім інший…