Чого не знайдеш у словниках: поширені пастки перекладу

Перекладацька майстерність вимагає не лише посидючості та якісних словників, а й вміння помічати каверзні місця й гідно виплутуватися з них. Звичайно, ключову роль для цієї навички важить досвід, але про певні моменти краще бути попередженим – а значить, озброєним. Якісь із цих помилок я робила сама й виправляла також сама – інтуїтивно, на якісь звертали мою увагу викладачі або колеги, а якісь можна виявити, лише глибинно вивчаючи теоретичну граматику. 

Я спробувала зібрати поширені пастки в один список – він буде корисним не лише для перекладачів-початківців, а й всіх, хто вивчає англійську мову й хоче розуміти її на поглибленому рівні. Усі приклади взято з реальних книжок, які вийшли або мають вийти в моєму перекладі, – як зайвий доказ того, що небезпечні місця трапляються постійно.

A: хибні друзі перекладача та інші лексичні пастки

Чи не найвідомішими серед різноманітних пасток, розставлених на непевному шляху перекладача, є хибні друзі перекладача. Спеціалісти називають їх міжмовними омонімами: це слова, які звучать і/або виглядають подібно у двох мовах, але означають різні речі. Здавалося б, це доволі легка тема – усі доволі швидко вивчають, що, наприклад, «magazine» означає зовсім не магазин, а журнал. А проте коли такі два слова не так кардинально віддалені одне від одного, то міжмовні омоніми можуть збити з пантелику: мені не раз доводилося чути в українській озвучці «лунатик» там, де в оригіналі було «lunatic», тобто «псих». 

Адже фальшиві друзі перекладачів бувають дуже підступними, а їхня фальш залежить від контексту. Наприклад, «design»: звичайно, в багатьох ситуаціях це англійське слово перекладатиметься як «дизайн» (графічний, ландшафтний дизайн, дизайн інтер’єру тощо). Але ж усе це сучасні поняття, тим часом як слово існувало в англійській мові та раніше. Тому залежно від контексту воно може означати «задум», «план», «конструкція», «розробка» тощо. 

Зрадити можуть навіть добре знайомі слова. Усі, хто хоч трішки вивчав англійську, знає, що «to know» – це «знати» (даруйте за тавтологію). Проте перекладачам відомо, що це доволі абстрактне поняття, яке охоплює різноманітні ментальні процеси: усвідомлювати, розуміти, мати уявлення тощо. І речення «Billy Pilgrim opened his eyes (…), did not know where he was» (Курт Воннеґут, «Бойня номер п’ять»), українською доречніше звучить як «Біллі Пілґрим розплющив очі (…), не розуміючи, де він».

Та що там – навіть до вигуків слід ставитись уважно. Часом «ah» – це «ох», а «oh» – це «а-а». Оскільки найчастіше вони трапляються в діалогах, у них можна розібратися, керуючись комунікативним принципом: що саме виражає цим мовець і як передав би це носій мови перекладу?

Інші каверзні місця, на які варто звертати особливу увагу, – це коли поняттю відповідає одне слово в українській, але два слова в англійській мові. У таких випадках неуважність може призвести до дослівного перекладу, і, на перший погляд, помилки не буде, але ж хорошим тоном вважається саме лаконічність.

За такою логікою словосполучення «a German woman» ми перекладаємо не «німецька жінка» (навіть звучить неправильно), а «німкеня». У цьому перевага флективних, синтетичних мов, до яких належить і українська: англійське «German» не несе жодної вказівки на рід і тому потребує уточнення, тимчасом як у нас інформацію про жіночий рід несе відповідний суфікс.

А суфікси – наше все. Вони ємкі та інформативні, і завдяки їм ми можемо замінити «a little room» та «great forests» на «кімнатку» й «лісища». Звичайно, інколи розмір має значення й на ньому все-таки потрібно наголосити використанням відповідного прикметника, але зазвичай про таке допомагає судити контекст.

Буває, що дослівний переклад плодить плеоназми, тобто надлишкові за сенсом словосполучення. Це відбувається через асиметричність форми й змісту між конкретною парою мов. Наприклад, «carol» найчастіше означає колядку, проте «Christmas carol» – це, знову-таки, просто «колядка». Адже в англійській мові та культурі «сarol» може означати не лише різдвяні пісні, а от в українську «колядку» Різдво вже закладене на рівні сенсу.

Нехай дослівний переклад і не завжди помилковий, але читомість тексту підвищується, коли перекладач уважно стежить за будь-якою нагодою вжити лаконічніший зворот. 

А ще, як би контр інтуїтивно це не звучало, інколи прикметник з іменником можна й навіть потрібно поміняти місцями. Деякі конструкції надійно закріпились у мові перекладу в «протилежному» порядку: до прикладу, «powdered milk» ми перекладаємо не «порошкове молоко», а «молочний порошок». Просто чомусь у картині світу англомовних людей важливіше те, що це молоко, хай і в незвичному вигляді, а от у нас на перший план вийшла консистенція продукту. У деяких же випадках від перестановки доданків сума не змінюється: якщо «весела безтурботність» у ваш текст лягає краще, ніж «безтурботна веселість», то чом би й ні. 

Найлегше просто знати конкретне слово, але на практиці так виходить не завжди: треба бути чутливим до найменших невідповідностей у сенсі і не лінуватися зазирати у словник. Причому краще за все – два: спершу розтлумачити, що означає слово в англійській (або іншій) мові, а потім перевірити, чи дібране слово в мові перекладу точно означає те, що ви думаєте. Знаю, важко прийняти, що ми не ідеально знаємо навіть рідну мову, але краще зайвий раз перевірити, бо трапляються неприємні сюрпризи. 

B: граматичні та синтаксичні несподіванки

Звичайно, оскільки перекладачі працюють не стільки зі словами, як із більшими мовленнєвими одиницями, є тонкощі, зачаєні в перекладі на рівні речення – граматики й синтаксису. Помітити та правильно зінтерпретувати різні граматичні значення можна й інтуїтивно, проте найпевніше цього досягають ґрунтовним вивченням граматики (так, без неї нікуди). Пам’ятаю, як весь четвертий курс ми щотижня спершу вивчали певну конструкцію в теорії, а тоді перекладали сотні граматично подібних речень із художньої літератури в обидва боки… Ох, ці щасливі студентські роки.

Зате так можна дізнатися про основні граматичні підводні камені, аби текст мовою перекладу звучав природно й безшовно. Візьмемо, наприклад, прийменник «to»: часто після дієслів він позначає мету дії. 

Інколи, якщо ця мета була єдина, конструкцію підсилює «only»:

Проте набагато частіше подібні конструкції вказуватимуть зовсім не на свідому інтенцію, а на причинно-наслідковий зв’язок, який слід так чи інакше передати в перекладі:

А часом дії, які об’єднує цей прийменник, узагалі пов’язані лише простою послідовністю:

Трапляються й діаметрально протилежні ситуації. Під герундієм найчастіше розуміють одночасність дії (або ж послідовність, якщо йдеться про перфектну форму):

Але нерідко в ньому ховається причинно-наслідковий зв’язок. Тож треба бути уважним до загального сенсу речення й підкреслювати семантику цієї граматичної конструкції, виділяючи причину або наслідок (залежно від того, що доречніше звучить у результаті).

Та й і з простою послідовністю/одночасністю подій герундій теж може підсунути каверзу: інколи з контексту чітко зрозуміло, що його невизначена форма (Indefinite) позначає не паралельність, а послідовність дій, тож її слід перекладати дієприслівником минулого часу й доконаного виду:

Якщо ви вперше стикаєтеся з цим граматичним безладом, він може трохи вас налякати, але дізнавшись про можливі варіанти, ви швидко звикнете орієнтуватися на контекст. Зазвичай достатньо уявити собі описувану ситуацію – і сумніви розвіюються. Навряд чи героїня з попереднього прикладу могла б трусити пляшку й наливати з неї одночасно.

С: примхливі артиклі

Ну і наостанок – про чи не найскладнішу граматичну тему у вивченні англійської мови: артиклі. Щоб не заплутувати новачків, їм зазвичай пояснюють, що це така притаманна англійській мові штука, якої немає в нас (саме тому так важко осягнути їхню логіку), і українською їх не перекладають. Але невже така важлива для мови річ може просто зникнути в перекладі, не вплинувши на значення? Аж ніяк.

Річ у тім, що артиклі допомагають носіям тих мов, у яких вони наявні, визначати, про які саме предмети чи істот ідеться. Цей інструмент полегшує асоціацію між словом і річчю, яку воно позначає.

Наприклад, між фразами на кшталт «I found a book» і «I found the book» є принципова різниця, хоча обидві нібито перекладатимуться як «Я знайшов/знайшла книжку». У першому випадку мовець лише розпочинає свою історію – тут носій української міг би сказати: «Мені трапилась одна книжка», – або, скажімо: «Я знайшов якусь книжку». У другому ж реченні мовець і його адресат однозначно розуміють, про яку книжку йдеться, адже про неї між ними вже точно заходила мова. Наприклад, мовець загубив якусь (ось, бачите, за першої згадки про щось доречний саме неозначений артикль) книжку або обіцяв співрозмовнику дати її почитати.

Звичайно, в мовах, де артиклів немає, зокрема й в українській, вони часто справді не потребують перекладу, бо закладене в них значення зрозуміле обом мовцям із контексту й загальної логіки. Насправді ми не висловлюємо купу всілякої інформації, покладаючись на те, що співрозмовник і так її знатиме, і це стосується не лише тем, які могли зринати в попередніх розмовах, а й загальної інформації на кшталт того, що взагалі таке – книжка. 

Проте трапляються випадки, коли артикль таки потребує перекладу, інакше інформації недостатньо. Візьмемо таке речення: 

«Billy had found it in the bedside table in a house» 

(Курт Воннеґут)

Неозначений артикль «a» чітко вказує на те, що про конкретний будинок не йдеться. Але якщо перекласти це українською без уточнення – «Біллі знайшов його на тумбочці в будинку» – з’являється хибне враження, нібито ми маємо розуміти, що саме це був за будинок, хоча це не так. Натомість якщо написати: «Біллі знайшов його на тумбочці в одному будинку», – стає зрозуміло, що йдеться про один із тих багатьох будинків, про які ми вже чули за кілька сторінок до того: «Американці ходили порожніми будинками в передмісті, де їх тримали в полоні». І навпаки, часом означений артикль «the» варто перекласти як «той/та…» або «цей/ця…».

Проте не завжди потрібно окреме слово: артикль може впливати на ціле речення. Функція, за яку в прикладі з книжками відповідають артиклі, у мовознавстві називається актуальним членуванням: вони підказують, яка інформація в реченні є новою, ще не згадуваною, а яка посилається на вже відомі речі.

Безперечно, в українській мові для цього теж є засоби, і один із них – порядок слів у реченні. У цьому частково полягає причина, чому ми так добре обходимося без артиклів: в англійській мові з її фіксованим порядком слів без них панував би хаос. 

Натомість це означає, що перекладачу потрібно уважно ставитися до порядку слів в українському реченні, щоб зберегти акценти оригіналу. Візьмемо такий приклад: «A grandfather and his grandson were in the squad. The grandfather was an architect» (Воннеґут). В обох випадках артиклі справді зникатимуть при перекладі, проте перше речення українською виглядатиме так: «У загоні були дідусь з онуком» – адже нова інформація в нас виноситься на кінець речення. Далі ми вже знаємо, про якого дідуся йдеться, а новиною є його професія: «Дідусь був архітектором». До речі, «загін» із першого речення («the squad») уже знайомий читачеві, проте на початку цього абзацу ремою (тобто новою інформацією) був саме він: «Eight Dresdeners crossed the steel spaghetti of the railroad yard». Відсутність артикля – теж важлива інформація, що вказує на неозначеність. Тож у перекладі отримуємо: «Сталеве спагеті залізничної станції перетнули восьмеро дрезденців». 

У простих випадках розібратися з артиклем можна інтуїтивно, відчуваючи, як звучатиме природніше. Але часто ці тонкощі зринають десь у цибулевих шарах підрядних речень, коли перекладач, зайнятий іншими проблемами, може автоматично залишити оригінальний порядок слів. За законом підлості, саме такі речі сильно впливають на сприйняття перекладу будь-якою людиною з не замиленим оригіналом оком. Тому їх важливо тримати в фокусі уваги чи принаймні виловлювати на етапі редактури.

Матеріал створений у партнерстві: 

Preply – онлайн платформа для пошуку репетиторів з іноземних мов з більше ніж 170 країн світу.