Тамара Марценюк. Чому не варто боятися фемінізму?

Миколаєнко Алла. «Смолоскип» (1967–2017) : від Америки до України. – Київ : Смолоскип, 2018. – 328 с. ISBN 978-617-7173-80-8

У монографії здійснено комплексне дослідження закордонного та українського етапів діяльності видавництва «Смолоскип», його становлення та функціонування. Простежено еволюцію «Смолоскипа» від часопису української молоді до видавництва. Архівні матеріали дали змогу авторці висвітлити інформаційний, видавничий, оборонний і т. зв. «допомоговий» напрями правозахисної діяльності осередку за кордоном. Увагу сконцентровано на внеску видавництва в популяризацію авторів «розстріляного відродження», шістдесятників, твори яких були заборонені й недоступні в СРСР. Охарактеризовано вплив конкурсу «Смолоскипа» для молодих авторів на становлення літературних поколінь 1990-х, 2000-х, 2010-х рр.

З видавництвом «Смолоскип» пов’язані три дискусії в еміграційному середовищі українців. Перша стосувалася постаті Миколи Хвильового. Як тільки видавництво оголосило, що планує видати його твори, у Нью-Йорку, Торонто, Каліфорнії відбулися публічні наради, на яких засудили «фітільовщиків» (справжнє прізвище Хвильового – Фітільов). Суперечка зосереджувалася навколо новели Миколи Хвильового «Я (Романтика)», написаній від першої особи. В образі чекіста, який убив власну матір, критики вбачали самого автора. Лише після того, як Осип Зінкевич у Гарвардському університеті знайшов «Літературну газету» від 17 травня 1933 р., де були фотографії, на яких за труною Миколи Хвильового йдуть його донька й мати, дискусію припинили.

Друга суперечка виникла на основі культурного обміну. Українська громада була поділена на два табори, між якими велася постійна боротьба: перший – ОУН (б), другий – ОУН (м). Бандерівці вважали, що кожний, хто приїздив з України, був агентом КДБ. Генералом КДБ називали Дмитра Павличка. Завдання мельниківців, до яких належав і Осип Зінкевич, було насправді інше – зустрічатися з українцями СРСР, передавати їм закордонні видання.