Чому не варто боятися фемінізму: Тамара Марценюк про міфи та реальність

  – Марценюк Т. Чому не варто боятися фемінізму. Київ : КОМОРА, 2018. 328 с.

Як швидко й безболісно позбутися страшних і смішних стереотипів про фемінізм? У новій книжці Тамари Марценюк — огляд основних етапів світового феміністичного руху, його ключових постатей і праць, а також здобутків, що їх нині сприймаємо як належне. Крім історії та теорії, тут багато інформації про сучасні феміністичні тренди, фемактивізм, людей і організації, які нині працюють в Україні задля забезпечення рівних прав для жінок і чоловіків. До кожного розділу — посилання на тексти, фільми, відеолекції та інші корисні ресурси, що стануть у пригоді всім зацікавленим.

У сьогоднішньому уривку ми дізнаємося, як почуває себе фемінізм у межах пострадянської науки, а також про деякі поширені міфи щодо становища жінки в українській літературі.

Книжка вийшла за підтримки Фонду імені Гайнріха Бьолля в Україні.

У пострадянську науку феміністична тематика прийшла зі сфери літературознавства. Для розробки тематики феміністичного дискурсу в літературі знаковою є постать докторки філологічних наук, професорки Києво-Могилянської академії Соломії Павличко. Вона була однією з ініціаторок феміністичного семінару в Інституті літературознавства Національної академії наук України. Семінар мав радше неформальний характер: окрім Соломії Павличко, до кола зацікавлених дослідниць належали Тамара Гундорова, Віра Агеєва та Наталя Шумило.

Результати діяльності цього інтелектуального кола виявилися досить плідними. Було видано такі праці: монографія «Жіночий простір: Феміністичний дискурс українського модернізму» (2003) Віри Агеєвої; «Femina Melancholica: Стать і культура в гендерній утопії Ольги Кобилянської» (2002) Тамари Гундорової. Не менш важливою є праця літературознавиці, письменниці, директорки Центру гендерних студій Ніли Зборовської (1962–2011) «Феміністичні роздуми. На карнавалі мертвих поцілунків» (1999).

Про авторку в колоніальній культурі пише й відома українська письменниця Оксана Забужко. Серед її знакових текстів — один із перших феміністичних романів в українській літературі «Польові дослідження з українського сексу» (1996), а також «Notre Dame d’Ukraine: Українка в конфлікті міфологій» (2007). У 2004 році письменниця Євгенія Кононенко публікує феміністичну збірку новел «Повії теж виходять заміж» (2004) та повість «Без мужика» (2005).

Поетеса, літературознавиця і журналістка Людмила Таран друкує різноманітні інтерв’ю з українськими феміністками 1990-х років, а також упорядковує збірку «Жінка як текст. Емма Андієвська, Соломія Павличко, Оксана Забужко. Фрагменти творчості й контексти» (2002).

Соломія Павличко у своїй дослідницькій діяльності прагнула підважити численні міфи про становище жінки в суспільстві загалом та в українській літературі зокрема.

Читайте також: Українки, які змогли: чотири добірки казок на ніч для малих і дорослих бунтарок

Три міфи про становище жінки в українській літературі та їх спростування

Міф 1. Жінка відігравала в українській літературі визначальну роль. У дебатах наводяться прізвища Марка Вовчка, Лесі Українки, Ольги Кобилянської, Ганни Барвінок, Олени Пчілки, Наталі Кобринської, Олени Теліги, Ліни Костенко тощо.

Спростування Соломії Павличко. За такими твердженнями стоїть змішування історичних епох (в епоху козаччини для жінок була одна роль, під час гетьманщини— ​інша). Література та мистецтво були єдиними сферами, де жінки могли проявити себе. Усе інше в ХІХ столітті було для них закрито.

Міф 2. Українська культура— ​це жіноча культура, фемінізована (отже, проблемна).

Спростування Соломії Павличко. «Бажання звести причини загроженості української культури до так званого жіночого начала — ​слабкого, неінтелектуального, нераціонального і т. д.»

Міф 3. «Жінка є справжньою героїнею поезії і прози, вона є ідеалом, об’єктом поклоніння, адорації, натхнення».

Спростування Соломії Павличко. Чоловічий погляд на жіноче питання та жіночі реакції на чоловічий погляд неоднорідні. «Нерівноправність спричинила цілий ланцюг негативних наслідків — ​чоловіки відсунули жінок на другорядні суспільні ролі, самі ж виявили свою неспроможність у першорядній ролі, вибраній для себе; це, в свою чергу, призвело до зневаги жінок у стосунку до чоловіків і до страхів, які тепер чоловіки відчувають».

Соломія Павличко писала: «Що може зробити аналіз з історією української культури? Перечитати її по-своєму. Зруйнувати, розконсервувати патріархальні структури мислення і народницькі ідеали».

Тамара Гундорова, докторка філологічних наук і членкиня-кореспондентка НАН України зазначає: «З дистанції часу роль Соломії Павличко постає як ще більш важлива. Саме з феміністичної теорії та руху за нею почався цілий поворот в українському суспільстві. У гуманітаристиці також. Саме в ті 1980–90-ті роки були перекладені та видані основні праці феміністичного плану — ​Сімона де Бовуар, Кейт Мілет, Мілена Рудницька».

Читайте також: Тамара Гундорова: Сьогодні наука випробовується комерцією і публічністю