«Драбина», яка веде не вниз: про що новий роман Євгенії Кузнєцової

Євгенія Кузнєцова, Драбина – Видавництві Старого Лева, 2023 – 280 с.

До нового, другого роману Євгенії Кузнєцової «Драбина», який вийшов у Видавництві Старого Лева, аудиторія вочевидь мала великі очікування, адже дебютний «Спитайте Мієчку» прозвучав – мав кілька накладів, уже перекладений польською та фінською. Його хвалили і камерні книжкові блоги, і лідери думок. Роман потрапив до короткого списку Книги року ВВС-2021 і здобув спец відзнаку Літературної премії Європейського Союзу.

Не знизити планку після першого визнання часом виявляється непростим завданням для автора. У випадку «Драбини» виклик був подвійний, бо цей роман, який розповідає про події після вторгнення, виданий у час, поки все це ще триває. Цей факт сам по собі частину читачів може обурити, адже багато хто вважає, що для такої літератури потрібна часова дистанція. Євгенія Кузнєцова обрала іншу дистанцію: географічну. Вона мешкає в Іспанії, і там же опинилися і її герої. Проте не одразу.

Наприкінці 2021 року видавництво анонсувало нову книжку авторки з іншою назвою – про компанію людей, які вирішили жити в одному домі, що, як відомо, непросто. На онлайн-презентації «Драбини» письменниця розповіла, що до 24 лютого вже тривалий час працювала над твором, але саме після вторгнення зрозуміла, що звело всіх її персонажів докупи – вони тікали від війни.

Головний герой – Толік, який живе в Іспанії й працює онлайн на іноземну компанію. Він буквально щойно здійснив свою мрію: придбав будинок подалі від надокучливих родичів, що залишилися в Україні. Толік мріє зробити з домівки старенької іспанки з повсюдними гобеленами й керамічними ангеликами круте парубоцьке житло з усіма наворотами. Але буквально через кілька днів стається вторгнення, і саме цей дім стає прихистком для мами, сестри, її подруги й ще двох старших родичів. Цим двом останнім, найбільш колоритним у всій компанії, завжди є що Толіку порадити: скільки кави пити, що вдягати, як залицятися до дівчат – і далі за нескінченним списком.

«Драбина» – роман про проживання повномасштабної війни росії проти України на відстані, проживання такими різними людьми, але так однаково. Трохи бачена на власні очі усіма окрім Толіка, війна тепер 24/7 у смартфонах. Прильоти, жертви, статистика знищених ворогів, а окрім того – новини про знайомих, втрати й біль на серці, який нічим не тамується.

У «Драбині» точно передане відчуття вигнання з власного дому, неідеального, але найдорожчого. Коли геть не важить красивий пейзаж довкола (він навіть мало описується), не потрібен комфорт, коли намагаєшся забутися в побутових справах, але щодня якась дрібничка нагадує твоє справжнє, довоєнне життя. Таке, виявляється, щасливе.

Вочевидь, частині аудиторії може бути непросто про це читати, доки війна ще триває. Не тим, хто має досвід, схожий на Толікових родичів, ні. Усім, хто побував в евакуації, роман зрезонує. Тригерним він може виявитися для іншої категорії читачів – тих, які пережили окупацію чи кому довелося побачити на власні очі найстрашніше. Адже про переживання героїв «Драбини» авторка пише зі своїм фірмовим гумором. Пише обережно, але прямо «по-живому». Проте для частини читачів, підозрюю, така подача може виявитися залегкою. 

Як і в «Спитайте Мієчку», в «Драбині» яскраво відчувається любов авторки до кожного героя, двоногого й чотирилапого. З їхніми дивацтвами, травмами й шрамами – довоєнними й воєнними. Як і любов до українців, до наших родин з усіма їхніми «комунікаційними традиціями». Тут теж жива мова, із суржиком, а ще трохи російської від «хароших рускіх». Ще одна лінія «Драбини» – про нерозуміння того, що проживають українці, іноземцями, і нашої неможливості до кінця все пояснити, попри намагання. 

Своїх персонажів авторка малює широкими, але яскравими мазками. Не можна сказати, що всі вони детально виписані (таким видається лише Толік), однак кожну і кожного з них – маму, сестру, Поліну, Анатолія Степановича і Григорівну – із перших сторінок ми бачимо як живих.

Це наче твої сусіди, які зайшли на сторінки книжки. У цій «невиписаності» можна побачити і перевагу – кожен із них наче недорозповів свою історію, і наступна книжка може бути про будь-кого з них. Запам’ятаються також і другорядні персонажі: американець з одеським корінням Боб, гламурна Лана, ті самі 100%-во одіозні «хароші рускі». Не раз виникало відчуття, що і герої, і обставини, і антураж (готові декорації!) прекрасно надаються для показу на сцені театру. 

Ще один акцент у романі – на терзаннях Толіка про «відсиджування в тилу». Ці пасажі видаються і доречними, і правдоподібними. Романтична лінія «Драбини» викладена дещо сирувато, але водночас життєво. В тексті є місця й діалоги, які здавалися слабшими (так, закінчення теж). Але слушні й аргументи письменниці про те, що доки триває війна, остаточної розв’язки цієї історії вона не бачить. 

Ця книжка має всі шанси змусити читача сміятися. Але і плакати теж. 

Загалом же, як і попередній роман, «Драбина» Євгенії Кузнєцової дає читачу рідкісний для сучукрліт досвід читання: легкого і водночас глибокого, сповненого любові до наших людей. Він в певному сенсі також про дім. Тепер – обпалений війною.

Купити книжку