Скандалів у 2024-му році в літературній бульбашці не бракувало. Власник видавництва «Наш Формат» Владислав Кириченко протягом року не раз згадував гострим словом блогерку Тетяну Гонченко, авторку «Непозбувного книгочитуна». Букера отримав роман, в якому авторка пропагує «мир у всьому світі» і вдається до опису розпаду СРСР як трагедії. Комусь знову не догодила літературна критика, а хтось вкотре наголосив, що в Україні літературної критики немає. А в медіапросторі з’явилося кілька ґрунтовних розслідувань, які стосувалися закупівель книжок.

Готові пригадати основні скандали 2024 року? Головне, робіть із них висновки і не повторюйте помилок своїх попередників.

Дискредитація премії Рильського

2024 рік розпочався зі скандалу навколо перекладацької премії імені Максима Рильського. Одним із її лауреатів став Дмитро Дроздовський, перекладач, головний редактор журналу «Всесвіт», який раніше неодноразово опинявся у центрі скандалів, пов’язаних із плагіатом.

Премію Дроздовський отримав у номінації «Переклад творів українських класиків та сучасних авторів мовами народів світу» за переклад англійською збірки «Ірпінь — мій дім». Це збірка віршів ірпінських дітей, які пережили окупацію. Цей текст викликав численні зауваження з боку інших перекладачів, зокрема перекладачки Ярослави Стріхи, члена комітету Максима Стріхи, які звинуватили його у низькій якості, кострубатості тексту та помилках. Культурна спільнота на чолі з командою Translatorium звернулася з відкритим листом до організаторів премії із закликом скасувати це рішення. Та, попри хвилю критики, рішення не було переглянуто.

Читайте також: Як «вбили» премію імені Максима Рильського

Блогери незаконно надрукували популярний фанфік у формі книжки

Цього року блогери й любителі фанфіків зіштовхнулись з правовою реальністю: друк фанфіків, навіть у вигляді кількох примірників «для своїх», є незаконним. Група блогерів вирішила видати популярний перекладений фанфік за мотивами «Гаррі Поттера» у вигляді книги. Цей випадок став уроком для спільноти: навіть некомерційне поширення фанартів чи фанфіків може мати правові наслідки, не кажучи вже про репутаційні втрати. 

Протест проти «поліванівської» японсько-української транслітерації

Інститут сходознавства ім. А. Ю. Кримського НАН України ініціював стандартизацію японсько-української транслітерації. Важливий і потрібний крок, але є нюанс. За основу вчені взяли так звану «поліванівську» систему транскрипції, що викликало хвилю протестів серед українських видавців. Серед тих, хто виступив проти, — видавництва «Видавництво», «Сафран», «АртБукс», «Наша Ідея», «Мальопус» та інші. На думку критиків, ця система є застарілою та має радянське походження. До протесту долучилася і наукова спільнота: кафедра сходознавства імені професора Ярослава Дашкевича ЛНУ ім. І. Франка закликала колег до ширшого обговорення цього питання.

Читайте також: Видавництво ArtHuss відклало вихід книжки через питання транслітерації з японської

Книга для зміцнення національної єдності

Книги для зміцнення національної єдності цього року не об’єднували, а роз’єднували. Скандал розгорівся навколо однойменної програми, яку реалізує Міністерство культури та стратегічних комунікацій, основне завдання якої – видання книжок патріотичного спрямування для поповнення бібліотечних фондів. У 2022-2023 роках під час реалізації цієї програми було укладено 59 угод із видавництвами на загальну суму 24,2 млн грн. Найбільшу частину коштів отримали видавництва «Саміт-Книга» та «Фоліо» – 17 млн грн із загальної суми та забезпечили друк 45 із 59 замовлених книжок.

Обурення серед видавців і громадськості викликали кілька аспектів: концентрація коштів — значна частина бюджету пішла лише до двох видавництв; брак прозорості — більшість українських видавництв навіть не знали про існування цієї програми; ефективність використання ресурсів: значна частина накладів — подекуди до 90% — так і залишилася на складах, що ставить під сумнів ефективність реалізації програми.

Дорогі підручники «Атланта»

Іще один скандал виник навколо друку підручників за кошти Міністерства освіти. Новостворене видавництво «Атлант» отримало від Міністерства освіти велике замовлення на 163 млн грн на друк підручників. Головна претензія до ситуації полягала у вартості друку і відсутності тендеру. За підрахунками, середня ціна одного підручника від видавництва «Атлант» становила 455 грн. Критики стверджували, що підручники могли бути надруковані значно дешевше.

Серед засновників видавництва є Віктор Круглов, власник видавництва «Ранок». Він пояснив високі витрати тим, що серед надрукованих матеріалів були підручники для учнів з особливими освітніми потребами та підручники мовами нацменшин. Відсутність тендеру Круглов пояснив тим, що Міністерство освіти зобов’язує видавництва, чиї підручники виграли в конкурсному відборі, здійснювати переклад і адаптацію цих видань для нацменшин і дітей з особливими освітніми потребами. А вартість книжок власне пояснюється потребою в спеціалістах зі шрифту Брайля, кримськотатарських та інших перекладачів, варі матеріалів, що робить їх значно дорожчими, ніж звичайні підручники. Нагадаємо, що книжки Брайля дорожчі за звичайні в десятки разів.

Читайте також: Видавець Віктор Круглов пояснив ціноутворення друку підручників видавництвом «Атлант»

Відгуки про книжки Книги року BBC

Літературна критика і відгуки на книжки систематично комусь не подобаються, і це нормально. Особливо якщо ці відгуки є негативними. Цього разу дісталось Анастасії Бачук за негативний відгук про книгу Юлії Ілюхи «Мої жінки», яка стала Книгою року BBC. Письменниця Тамара Горіха Зерня розкритикувала рецензію за зверхність, знецінення і поверхневе судження. На думку авторки, негативним рецензіям не місце в нашому медіапросторі, оскільки вони демотивують видавців і авторів.

Але це не єдина рецензія, якій дісталось на Книзі року BBC – зачепило і рецензію Ірини Власенко. Пані Ірину було відзначено як переможницю конкурсу «Читач року» від BBC. Вона написала рецензію на роман Артема Чеха «Пісня відкритого шляху», де, зокрема, критикувала опис і рефлексування війни — мовляв, не такі книжки нам зараз треба. На це гостро відгукнувся Андрій Капранов, співавтор ютуб-каналу «Імені Т. Г. Шевченка», оскільки ця книжка — це якраз роман військового. Кому ще рефлексувати і описувати війну, як не йому?

Сергій Громенко проти Локальної Історії

Історик Сергій Громенко публічно висловив невдоволення видавництвом «Локальна історія», яка відмовилася видавати його книгу. На думку автора, причиною відмови стала наявність у тексті цитат із російських імперських і радянських авторів. На закид Громенка відреагував головний редактор «Локальної історії» Віталій Ляска. Він пояснив, що проблема дійсно полягає в цитатах, але не у їхньому походженні, а в їхньому обсязі. За словами Ляски, книга фактично є збіркою цитат, і російсько-радянський компонент становить 22% усього тексту. Чи припустимий такий відсоток в сучасній українській книзі? На думку «Локальної історії» – ні.

Повернення росіян на Франкфурті

Цього року на Франкфуртській книжковій виставці були помічені росіяни. Не подумайте, вони були там і минулого, і позаминулого року, але цьогоріч про росіян на Франкфурті не говорив хіба лінивий. Адже на території найважливішого книжкового ярмарку у нашій частині світу було помічено стенд «Ексмо».

Організатори українського стенда на Франкфурті — Український інститут книги разом із партнерами: Українським інститутом, Гете-інститутом в Україні, Мистецьким арсеналом — застосовували всі свої дипломатичні зв’язки, щоб пояснити організаторам та іншим вагомим гравцям європейського ринку, чому цьогорічні росіяни не ок на ярмарку. Свою боротьбу мали й українські видавці, чиї фото з плакатами біля стенда «Ексмо» з’явилися в соціальних мережах.

Чиї кроки призвели до того, що в останні дні стенд «Ексмо» був закритий? Можливо, сила культурної дипломатії, можливо, тиск видавців, а, можливо, росіяни й не планували лишатися на останні дні виставки, оскільки це не час укладання угод, а час розважання публіки. Чимало стендів згортаються в суботу й неділю, не чекаючи до кінця.

Читайте також: Як аудіокнижки змінили видавничі ринки: підсумки із Франкфуртської виставки

Російські сліди видавництва BookChef 

Наприкінці 2023 року розгорівся скандал навколо видавництва BookChef, яке, за даними розслідування медіа «Сенсор» та OSINT-спільноти Molfar, могло мати зв’язки з російським видавничим гігантом «Ексмо». Після оприлюднення цих даних низка українських книгарень, зокрема «Книгарня Є», КСД та Readeat, зняли книжки видавництва з продажу. Проте це рішення виявилося тимчасовим.

Керівник видавництва Олександр Кірпічов у відповідь на звинувачення оголосив про придбання BookChef, аби гарантувати його незалежність. У лютому 2024 року видавництво отримало офіційне підтвердження від Служби безпеки України про те, що станом на той момент жодних зв’язків із російськими компаніями чи громадянами у нього немає.

Для людей, які пильно стежать за ситуацією на ринку, осад і небажання купувати книжки видавництва залишились. Але, будемо чесними, відсоток таких людей невеликий.

Роман про росіян отримав Букера

Цьогорічна Букерівська премія дісталася Саманті Харві за її роман Orbital, який точно не з’явиться на українському ринку через те, що у книзі фігурують росіяни.

Orbital — це короткий роман без чіткої сюжетної лінії, у якому астронавти на орбіті розмірковують про марність політики, новин і розбіжностей між людьми, пропонуючи об’єднатися задля порятунку планети. Здавалося б, цей дискурс «миру у всьому світі» сьогодні мав би безнадійно застаріти, але, вочевидь, не на думку журі Букера. Особливо обурює те, що двоє з астронавтів  росіянами, а авторка висловлює щире співчуття за розпадом СРСР, трактуючи його як втрату «домівки» для багатьох.

З приємних деталей: на космічній станції росіяни змушені користуватися окремим туалетом. Хоча авторка пафосно наголошує, що «сеча в усіх однакова», закликаючи не втягувати політику, навіть цей факт не приховує очевидності: росіян не варто допускати до спільних просторів із цивілізованими людьми.

Матеріал підготовлено за підтримки Goethe-Institut в Україні