Францобель закликав українців капітулювати, але отримав жорстку відповідь від Поллака

27 березня в газеті derStandard з’явився авторський коментар під заголовком «Похвала боягузтву» австрійського письменника Францобеля (справжнє ім’я — Франц Штефан Ґрібль), лауреата багатьох видатних літературних премій, зокрема премії ім. Інґеборґ Бахманн (1995) та премії ім. Артура Шніцлера (2002). У своєму коментарі Францобель висловив співчуття Україні й водночас закликав її капітулювати, але наштовхнувся на жорстку відповідь від іншого австрійського письменника — Мартіна Поллака.

«На початку війни я вважав, що для України було б стратегічно розумнішим капітулювати, сформувати уряд в еміграції й, закликавши населення до мирного опору, тиснути на росію міжнародними санкціями, змушуючи її зупинити свою агресію. Я і досі так вважаю», — заявляє Францобель на початку свого коментаря.

На його думку, запропоновані ним кроки з боку влади були б не боягузтвом, а героїзмом, адже зберегли б людські життя: «Україна каже, що бореться за свободу Європи, усього цивілізованого світу, якому себе нав’язує неосталіністський путінстан. Може, і так, але, що довше триватиме ця війна, то гострішою ставатиме агресія. Кожна нова жертва підживлює прагнення до помсти й розкручує спіраль насильства. І що довше Україні постачатимуть зброю, то довше триватиме ця бійня».

Водночас Францобель визнає, що незбройний, санкційний тиск на росію не дає бажаних результатів. Як іронічно зазначає Францобель, відмова від модних шузів та гамбургерів не змусить росіян передумати, тим паче Захід досі інвестує мільярди у видобуток російської сировини. Послідовний економічний бойкот був би набагато ефективнішим. Але чи хоче цього Захід? «Ні, бо дехто заробляє на війні, всі бояться за економіку, а багато хто розгублений». 

Францобель сприймає війну в Україні як братовбивчу: «Ми схожі на батьків, які спостерігають, як молодший брат розбиває до крові ніс старшому-задираці, і не втручаються також тоді, коли останній починає безжально мститися. Врешті-решт уся кімната, а може, і весь дім будуть спустошені. А ми стоятимемо на уламках і не розумітимемо цього».

Підсумовуючи, Францобель говорить: «Я не знаю, чи можна все вирішити ненасильницьким шляхом (яким були б санкції). Можливо, Україна на короткий час зникне зі світової карти. Але погляньмо, що відбувається зараз? Скільки сіється зерен для майбутніх конфліктів? Людство вже торувало прогресивний шлях до роззброєння і миру. А тепер вона повертається до вже пройденої логіки “Правий той, хто сильніший, у кого пеніс довший”, яка, і ми знаємо це з історії, не приносить нічого, крім болю й страждань, і це дуже гнітить. Тому я й кажу: краще боягузтво ніж смерть». 

1 квітня безпосередньо у відповідь на «Похвалу боягузтву» на шпальтах «Falter» з’явився гостьовий коментар Мартіна Поллака під різким заголовком «Ганьба і дурість». Мартін Поллак — австрійський письменник, журналіст і перекладач, відомий в Україні за книжками «Мрець у бункері» (переклад Нелі Ваховської, 2014), «Отруєні пейзажі» (переклад Нелі Ваховської, 2015), «Цісар Америки» (переклад Люби-Параскевії Стринадюк, Нелі Ваховської, Олександри Григоренко, 2015), «Топографія пам’яті» (переклад Христини Назаркевич, 2016), «До Галичини» (переклад Нелі Ваховської, 2017) тощо. 

Однією з центральних тем його письма є історія нацизму, яку австрійський письменник і журналіст розглядає крізь призму власної травматичної біографії: Поллак — син члена НСРПН та штурмбаннфюрера СС Ґергарда Баста, і тягар цього усвідомлення він обмірковує в таких книжках, як «Мрець у бункері» та «Топографія пам’яті».

Тож Поллак знає, про що говорить, коли на початку свого тексту для «Falter» порівнює сучасну російсько-українську війну з Другою світовою: «Що було б, якби Антигітлерівська коаліція відреагувала на шантаж і агресію Гітлера так, як Францобель зараз рекомендує реагувати українцям: капітулювали б попри ризик, що їхня країна “на короткий час зникне зі світової карти”. Гітлер потер би ручки, і хтозна, може, прапори зі свастикою ще й сьогодні майоріли б над Гофбурґом, Бранденбурзькими воротами, Ейфелевою вежею та іншими європейськими пам’ятками. Але Францобель не мислить історичними категоріями, вони йому, вочевидь, чужі».

Стверджуючи, що Україна зникне зі світової карти «на короткий час», Францобель, на думку Поллака, неуважно прочитав «свого путіна», який цілком чітко й неприховано заперечує право всієї країни на існування: «Ті, хто досі вірить, ніби з путіним можна вести переговори, ніби його можна переконати, бо він, зрештою, раціонально мислячий політик, якого можна напоумити, — або сліпці, або циніки, або, що ще гірше, два в одному».

Сподіваючись, що Францобель належить все-таки до сліпців, які говорять із фундаментального нерозуміння ситуації, Мартін Поллак рішуче виступає проти зображення війни Росії та України як конфлікту двох братів, тим паче такого зображення, яке подає Францобель: «Він це серйозно? Виходить, усе почав менший брат, розбивши носа більшому. А тому не дивно, що більший зараз безжально мститься. Менший-бо сам винен». 

Цим описом війни Францобель підміняє поняття, переставляючи місцями жертву та агресора — цілком у дусі путіна: «Те, що відомий австрійський автор переймає такі брехливі аргументи й стає фактично апологетом безжального диктатора й різника, — не тільки ганьба, але й дурість. Францобелю має бути соромно за цей текст».

Раніше повідомлялося, що Антьє Равік Штрубель, лавреатка Німецької книжкової премії 2021 року за роман «Блакитна жінка», у листі «Я відрікаюся» для Frankfurter Allgemeine Zeitung повідомила, що більше не вважатиме себе німкенею через ставлення влади Німеччини до російсько-української війни.

Як відомо, фінсько-естонська письменниця Софі Оксанен, знана за жорсткі романами про самоідентифікацію, насилля і радянський спадок, проаналізувала російські наративи про визволення України з-під ярма нацистського режиму та порятунок жителів Донбасу від геноциду з точки зору незмінності російських виправдань воєн через вигаданий нацизм атакованих країн.