Геть від правильних дорослих: рятівний гумор у дитячих книжках Юрія Нікітінського

Гумор у дитячій книжці — це не тільки про «посміятися». Часто це спосіб пережити тривогу, сором чи страх і зрозуміти, що інші можуть переживати те саме. Саме так працюють тексти Юрія Нікітінського: абсурдні, дотепні, без повчань — вони знімають напругу, зближують покоління й залишають після себе відчуття, що життя не чорно-біле, а багатобарвне.

Гумор допомагає і дорослим, і дітям переживати важкі часи. Його неоціненна сила також у тому, що в дитячій книжці гумор ставить і дитину, і дорослого на один щабель: показує, що той чи інший досвід — позитивний або негативний — є спільним для всіх. 

Знати, що інші теж переживають схожі ситуації та мають схожі відчуття, — це фундамент для формування адекватної самооцінки в юних читачів і розвитку позитивних соціальних навичок. Гумор у книжках дитячого письменника Юрія Нікітінського працює саме так.

З творами Юрія Нікітінського я познайомилася, на жаль, за сумних обставин: натрапила на його некролог на одному із сайтів про дитячу літературу. Письменник і сценарист пішов від нас у червні 2023 року, на 53-му році життя.

Привід був невеселий, але творчість автора одразу підкорила мене життєствердним настроєм і часом абсурдним гумором. Мені його сюжети часто нагадували фотороботи Харківської школи фотографії: буденність, на яку, наче фотоколаж, накладаються сюрреалістичні й незвичайні події та вчинки.

Нікітінський —  це стилістична еклектика, гра з підтекстами, іронія, пародія, цитування й любов до коротких форм, схожих на анекдоти. У пізньорадянські часи за схожу манеру письма діти любили одесита за народженням Григорія Остера.

Купити «Міцна дружба Дімона»

У повісті «Міцна дружба Дімона» головним героєм є не хлопчик, як може здатися з назви, а звичайний кліщ. Щодня він впивається в кінцівки різних людей і щоразу опиняється у нових пригодах. Він має виразні антропоморфні риси й виступає своєрідним альтер его автора. Як і письменник, Дімон любить футбол і команду «Динамо», грає на укулеле й цитує пісні гурту «Океан Ельзи», де свого часу працював піарником і сам Нікітінський.

Ось усівся він на край паркової доріжки, спиною на бордюр сперся і, сито насвистуючи пісню гурту «Океан Ельзи» «Хочу напитись тобою», став згадувати своє життя… 

Особливу насолоду читач відчуває, коли автор обіграє впізнавані «меми» з дитинства: «Він тоді від пилу обтрусився і ввічливо їй говорить: — Привіт! Ми з тобою однієї крові! — Напилися, — відповідає йому самиця». Короткі замальовки, що нагадують міські анекдоти, підсилюють комічність. Єдине, що може засмутити: діти сприйматимуть їх по-своєму, адже не завжди розуміють алюзії на тексти «Океану Ельзи» чи «Led Zeppelin». Лише дорослі оцінять тонкий чорний гумор і «зчитають» підтекст.

Майстерно використовуючи каламбури й відсилання до сучасної попкультури, письменник ніби заново переживає власне дитинство, але вже адаптоване до сучасних реалій. Його твори позбавлені надокучливої повчальності, яка часто властива українській дитячій літературі. Тут немає радикальних протиставлень «чорне-біле». Повчальність здатна відштовхнути дитину від читання, зробити художній текст важким для сприйняття, іноді навіть травмувати нагадуванням про жорстокий дорослий світ. А гумор навпаки допомагає розслабитися й відчути спільність із дорослими. Письменник доводив, що життя — це не зебра на пішохідному переході, а радше райдуга з усіма її теплими й холодними барвами.

Купити «Дивні пригоди (не)дивної вчительки»

«Дивні пригоди (не)дивної вчительки» інколи справляють враження спогадів зі шкільного життя: автор і сам з’являється серед учнів. А часом вони набувають казкових рис. Перша історія у книжці має назву «Чарівне люстерко», та воно належить не злій мачусі Білосніжки, а звичайній (чи все ж таки незвичайній) учительці Тамарочці Павлівні. Багатьом дітям учителька здається чарівницею або ж фокусницею. Тому й покарати вона може незвичайно —  просто з’їсти двієчника, хоча потім матиме на нього алергію. Вона така сама бешкетниця, як і її учні: спить на власних уроках, лазить по деревах, їсть величезні бутерброди перед класом і… не завжди об’єктивно оцінює учнівські здобутки. 

У цьому образі розмиваються межі між світом дорослих і дітей: вчителька тут може бути могутньою чаклункою із чарівним люстерком і скатертиною-самобранкою, а може і загубитись серед безмежного океану, і тоді їй на поміч прийде її чоловік, який більше схожий на «правильного дорослого», і… улюблений двієчник Стасик Пупко. Образ Тамарочки Павлівни хоче довести, що дорослий, який дослухається до свого внутрішнього «дитячого голосу», відкриває рецепт вічної молодості.

Купити «Вовчик, який осідлав бомбу»

Нікітінський знаходив гумор у звичайних ситуаціях, у подіях, які можуть трапитися з кожним. У повісті «Вовчик, який осідлав бомбу» гумор допомагає полегшити реалії  життя дітей у прифронтових містах і селах. Він не відвертає увагу, а радше знижує градус емоційного болю. Діти живуть своє звичайне життя: ходять до школи, гуляють у дворі, купаються в річці. Та часом війна з’являється у фокусі подій: снаряди падають на парки, магазини, подвір’я будинків і шкіл, перестають прибирати сміття, до міста привозять евакуйованих людей і тварин. Але навіть такі сумні події стають приводом для бешкетних і кумедних вчинків двох головних героїв —  Вовчика і Влада. Один із таких трагікомічних випадків із життя хлопців і дав назву твору.

Книжки Юрія Нікітінського демонструють, що гумор у дитячій літературі — це важливий інструмент осмислення складних життєвих ситуацій. Його твори показують дітям і дорослим спільність досвіду, знімають напругу від травматичних тем і пропонують альтернативний спосіб мислення — без повчальності, але з глибоким сенсом.

Читайте також: Миколай близько: 10 свіжих книжок для дітей і підлітків на свята

Публікація профінансована Британською Радою у межах програми «Підтримка культурної діяльності в Україні за участю Великої Британії». Стаття створена учасником освітньої програми Litosvita та Читомо «Інтенсив із книжкової журналістики та літературної критики».