Громадянин, поет, прозаїк, кіномитець: чотири сторони Вінграновського на його артфесті

4 листопада у Первомайську на Миколаївщині вперше відбувся «Вінграновський Art Fest» — фестиваль творчості митця. Його заснувала команда фестивалю «Ше.Fest». У місті, що стоїть на трьох річках, проходив фестиваль, що розкривав чотири грані Вінграновського — громадянина, поета, прозаїка й кіномитця. Як переосмислювалась творчість автора, якими спогадами ділились його друзі і чому постать Вінграновського така актуальна зараз? 

Що лишилось нам робити,

Як ми з горем помінялись!

Цей Микола Вінграновський,

Несерйозний чоловік цей,

Душить гроно винограду

І все плутає на світі!

Микола Вінграновський

Чому фестиваль важливий?

Коли під час повномасштабного вторгнення росії в Україну створюється щось нове, постає питання: чому саме зараз? Чому не вкласти ці зусилля у щось «більш важливе». Проте Олександр Висоцький — один з організаторів та ідейних натхненників фестивалю — переконаний, що сьогодні це питання життя і смерті:

«Якщо ми не зможемо зробити дуже крутий, сильний тил, якщо у нас не буде української ідентичності, якщо в нас в голові не будуть звучати вірші Вінграновського, пісні сучасних українських музикантів, якщо ми не будемо повністю наповнені своєю культурою і не будемо мати імунітет від чужої агресії, ми не зможемо виграти війну».

У цьому контексті важливим є питання декомунізації й дерусифікації українських міст і сіл, зокрема й Первомайська — рідного міста Вінграновського. Про це перейменування говорили вже не раз. Найчастіше серед пропозицій назв звучать варіанти «Орлик», «Вінграновськ», «Богославськ», але справу щоразу «заминали». Олександр Висоцький має свою думку з цього приводу:

«Слово Первомайськ — воно про “згущівку”, дуже матеріальне. Це одяг, який на наше місто, громаду й землю одягли окупанти. Якщо ми вільні люди, то повинні самостійно “пошити” назву й ідею міста. Це так примітивно — мати Вінграновського і їсти “згущівку”. “Їсти” треба Вінграновського. Це більш висока насолода. Можна закрити завод, можна зруйнувати будівлі, але ж не можна вбити Вінграновського і його вірші».

Для того щоб глибше познайомити первомайців і їхніх гостей з постаттю місцевого митця, організатори й створили фестиваль. 

Читайте також: Микола Вінграновський – поет у поезії, у прозі, у житті

Організація

За час фестивалю його відвідали понад 1000 людей. Події у місті відбувалися на 4 локаціях протягом одного дня. Крім того, напередодні відбулася презентація у Києві та онлайн-флешмоб #Вінграновський_вірш, за умовами якого треба було зачитати улюблений вірш Вінграновського на камеру. Учасниками подій стали 19 артистів і спікерів та 9 творчих колективів.

Одним із викликів було те, що фестиваль не повідомляв точних локацій. Це питання не давало спокою і мені, адже доводилося просто здогадуватися. Співорганізаторка фестивалю Юлія Капшученко пояснила цей «секретний режим»:

«Через воєнний час адміністрація заборонила називати точні локації. Нам написали лист: видалити всі анонси з усіх соціальних мереж. Тому ми повідомили про фестиваль без жодної згадки про адресу — просто “Первомайськ”. Свої локації назвали певними кольорами. Як організаторка я дуже переживала, чи знайдуть нас люди. Але місцеві люди за чутками і “баба бабі сказала” все ж знайшли локації. Приїжджали деякі наші відвідувачі Ше.Фесту з Черкас, були люди з Києва. Просто питали одне в одного: “де?” — і тому змогли прийти».

Водночас Олександр Висоцький розповідає про тісну взаємодію з місцевою владою і культурною спільнотою Первомайська. Міська влада дозволила використати приміщення, а до організації фестивалю долучилися команди Будинку культури імені Єфросинії Зарницької, артхабу «Вінграновський» та Краєзнавчого музею.

Як сказала Юлія Капшученко, програма фестивалю формувалася доволі прискіпливо:

«Ми хотіли показати високий рівень того, що є серед “вінгранят”, серед талановитих і крутих людей. Тому у нашій програмі є і солісти Національної філармонії України, і Миколаївський академічний художній драматичний театр, і такі спікери, як колишній міністр культури, і відомі блогери, як Гуцулка Ксеня. Ми хотіли показати високу планку передусім для земляків, щоб їм було, чим пишатися: “Ого, такі люди шанують і люблять Вінграновського!”».

Синя зала: знайомство з Вінграновським

«Вам який розмір футболочки? М? L? А подивіться, тут, окрім блакитних, є й інші. А шопер не бажаєте придбати? Готівку можна зняти у банкоматі, він тут поруч, ходімо покажу», — з відданістю виконувала свою роботу одна із волонтерок, що була вдягнена у мерч фестивалю Вінграновського. У той день всі люди, що так чи інакше були дотичними до організації події, одягнулись у блакитні футболки з написом «Вінграновський» почерком митця. Я також придбала собі мерч, щоб ще більше відчути себе своєю серед однодумців.

Синій — улюблений колір Вінграновського, тож не дарма саме тут відбувалися наймасштабніші події фестивалю. Почалось усе з дуже колоритного виступу «Шпилястих кобзарів», які надають сучасного звучання бандурі. Під музичний лаунж-супровід одного з бандуристів зазвучав вірш голосом поета:

Над лиманом білять синім,

Білять білим над лиманом,

Над лиманом кукурудза

Світлі вуса опустила.

І лиманський Гайявата

Щось там робить-виробляє,

Душить гроно винограду —

Зимувати цілу зиму…

Емоційну промову про Вінграновського виголосив зі сцени й Олександр Висоцький:

«Фестиваль Вінграновського це наша з вами розмова про нас, а не про Миколу Степановича. Він усе сказав, нам лишилося почути це і зробити так, щоб сьогоднішні люди не чекали, поки їм принесуть перемогу на блюдці з фронту, а отут у тилу будували ту Україну, за яку в принципі варто було б боротися».

Після цих слів почалася повітряна тривога. Люди покинули залу і пішли у спеціально облаштоване укриття під Синьою залою. Тут вони почали співати українські пісні — мабуть, рідні мелодії допомагали втримувати надію.

Тим часом дівчина в гуцульському вбранні запитала, де можна попити смачної кави. Це була Оксана Стринадюк — «гуцулка Ксеня» українського блогінгу, яка згодом читала вірші поета на Жовтій сцені. Як місцева я знала затишне місце поруч, сховане під асфальтом площі. 

«”Він з усього зла, яке зустрів у своєму житті, зробив любов” — ця фраза сьогодні звучала зі сцени і я вирішила, що це буде моє кредо по житті. Ви маєте розуміти, що у ваш край потрапив геній, щоб стати вашим “мейнстримом”. Для мене він глиба — береш і черпаєш», — говорила Стринадюк про митця з Первомайщини. 

Довгоочікуваний відбій тривоги. Час повертатися. Зі сцени лунають спогади про поета. 

Анатолій Качан, улюблений дитячий письменник Вінграновського, поділився спогадами про нього:

«Є таке прислів’я: “Язик до Києва доведе”. Нас із Києва разом із Павлом Вольвачем і цілою групою учасників привів ваш видатний землях Микола Вінграновський. Я не вперше у ваших краях, ще в студентські роки ми разом з Олексою Різників заїхали на 7 число (день народження Вінграновського, — ред.) до батьків. Стіл накритий був, але так вийшло, що Микола Степанович тоді не приїхав на свій день народження. Нас почастували, й ми поїхали на Одесу».

Виступив на сцені і Євген Нищук — народний артист, колишній міністр культури України, який наразі боронить Україну в лавах ЗСУ. Він подякував своїм побратимам, що «відпустили на трішечки й продовжують бути на північних рубежах», говорив про геній Вінграновського й продекламував його вірш.

Член Українського ПЕН Павло Вольвач розповів, що голос Вінграновського записували на магнітофонну стрічку навіть для Бібліотеки Конгресу США,  Він поділився і своїми міркуваннями про поета: 

«Хочу сказати, що Вінграновський народився б у будь-якому разі. Це плід колективного українського генія, якого описав Тарас Григорович, говорячи про “мертвих, і живих, і ненароджених”. Якби він не народився тут, то був би гуцульським, слобожанським, полтавським, запорізьким, але не таким. Без енергетики кам’яних берегів Бугу, Кодими, без глиняних ярів, без полинових балок, без “бджоли над малиновим будяком”».

Колориту цьому вечору додав і черкаський гурт «Крутий Заміс» зі своїми патріотичними співами. Запальні танці учасниці гурту зі сцени змусили «старих і малих» відвідувачів танцювати серед рядів крісел у залі, хоча й для цього майже не вистачало місця. Здається, цей виступ мав би бути у форматі літнього опен-ейру десь на зеленій траві міського стадіону. Сподіваюся, організатори візьмуть до уваги таку ідею для наступних артфестів Вінграновського. Крім того, на сцені вперше прозвучала нова пісня «Крутого Замісу» на слова Миколи Вінграновського — «Кохана».

Наприкінці дня на сцені Синьої зали виступили актори Миколаївського академічного художнього драматичного театру «Це мій народ! Я син його!» за творами Миколи Вінграновського. 

Жовта зала: читання з Вінграновським

Після досить тривалої затримки через тривогу нарешті почала функціонувати і ця локація. Євген Нищук, що виступив зі своїм привітальним словом у Синій залі, взяв першим мікрофон до рук: у своїй моновиставі «Прекрасний звір у серці» він декламував поезію Миколи Вінграновського.

Після цього марафон читання «Миколиного слова» продовжила Оксана Стринадюк (Гуцулка Ксеня).

Завершили програму локації солісти Національної філармонії України Тетяна Школьна і Роман Смоляр зі своєю акустичною програмою «Оспіване». 

На жаль, панельна дискусія «Вінграновський. Деколонізація», яку мали провести Лариса Ніцой, Тарас Кремінь, Євген Нищук і Сашко Кучеренко, не відбулася через відсутність одного з учасників. Проте мені вдалося поспілкуватися із поетом Сашком Кучеренком щодо потреби фестивалю.

«Так, цього замало, щоб зробити якусь революцію в головах місцевого населення, але цього вже багато на тлі тотального браку культури».

Також Сашко Обрій (Кучеренко), що носить худі з печаткою центру Бугогардівської паланки Запорізької січі, на якій зображена косуля зі списом і сам Гард, вболіває за перейменування міст Первомайськ і Южноукраїнськ на Орлик і Гард відповідно та займається популяризацією цих назв.

«Центр Гардівської паланки був біля Южноукраїнська. На мій погляд, роди козацькі несуть квінтесенцію духовних знань наших пращурів. Вони для нас найдоступніші й найзрозуміліші. Навіть у гімні “Ще не вмерла України” орієнтуємося на те, що ми “козацького роду”. На в’їзді у місто Первомайськ є стела “Орлик”, де написана історія козацтва. Я постійно об неї перечіпаюсь, виїжджаючи або в’їжджаючи у це місто. Тому для мене все очевидно. Так само і з Гардом».

Червона зала: спогади про Вінграновського

Павло Вольвач, Анатолій Качан та Олекса Різників продовжили ділитися спогадами про митця.

Наприклад, Павло Вольвач згадував, як вони чоловічою компанією відпочивали на Дністрі чи на Росі, спали в наметах, ловили рибу. Він зберіг список продуктів, який складав Микола Вінграновський. Зачитував: 

Але родичі зауважували, що поет ніколи не зловживав алкоголем і завжди просив «лише пів чарочки».

Анатолій Качан подарував Артхабу «Вінграновський» дуже багато фотографій, які були зроблені під час спільного відпочинку з його товаришем. Вони були в чорно-білім варіанті, але поет зробив їх кольоровими, щоб передати музею. 

Олекса Різників розповідав, що давно був знайомий з Вінграновським, адже вони разом проживали на Богополі — одному з районів Первомайська. Коли приїздив після навчання у гості, то цілував руку матері, що відбилось у пам’яті поета яскравим спогадом. Згадував, як Микола Степанович, молодий парубок з красивим голосом і «химерною харизмою», ішов по Дерибасівській вулиці в центрі Одеси з трояндою у руках і справляв враження на дівчат. Як змінив життя одного студента Політехнічного інституту, який надихнувся виступом письменника, покинув свій університет і вирішив, що «повинен дати життя мистецтву», вступивши до Інституту мистецтв. 

Володимир Войтенко, друг Миколи Вінграновського, мешканець Первомайська і громадський діяч подарував Артхабу фотографію письменника, що була зроблена у момент, коли він став почесним громадянином міста. Доповненням до цінного подарунка був листок з відривного календаря за 7 листопада, день народження Миколи Степановича, з віршем поета на зворотному боці. 

Біла зала: діти, творчість і Вінграновський

Тематикою ж білої зали стало поєднання художнього мистецтва й поезії. Відкрилася локація з виставки Катерини Баранюк, яка була присвячена письменнику. Там були фотографії митця і роботи дітей з артстудії KatRina.Art. 

В іншій залі цієї локації виступав поет Сашко Обрій, який читав вірш «Первомайськ» і говорив про його перейменування. Наступною спікеркою була дитяча письменниця Лариса Ніцой. Прийшов також друг і сусід Миколи Вінграновського Віктор Максименко, який розповідав про життя, риболовлю і полювання. 

Усе завершилося концертом дитячого оркестру «Граймікс» і майстер-класом Катерини Баранюк під гаслом «Вінграновський у кожний дім». Юні учасники виготовляли художні панно з цитатами із творів Вінграновського, які кожен забрав додому разом із частинкою творчості митця.

Плани на майбутнє

Одна з організаторок фестивалю Юлія Капшученко розмірковує над перспективами фестивалю «Вінграновський ART FEST»: «Є багато неоцифрованих фільмів з Вінграновським. Ми вже надіслали запит на кіноархів Кіностудії Довженка, щоб оцифровувати їх, і виставили рахунок. Можливо, ми знайдемо спонсорів, щоб на наступні роки це показати, тому що зараз транслювати це на сучасного глядача неможливо. Крім того, у нашому логотипі присутній почерк Вінграновського. Ми думаємо, що треба і шрифт Вінграновського».

Попри деякі організаційні форс-мажори фестивалю, зокрема повітряну тривогу, у мене залишилися приємні враження. Мені цей фестиваль подарував ще й ностальгію за роками у школі імені Вінграновського, у якій я навчалася. Тому сподіваюся, що така важлива ініціатива для Первомайська й надалі проводитиметься у наступні роки.

Читайте також: Ше.Fest, який не лише про Шевченка: яким був фестиваль у Моринцях 

Фото — Валерій Степанков, Емілія Максимчук, Сергій Савченко та Федір Ковалик.

Ця публікація є частиною проєкту “Chytomo spotlights:Ukrainian culture on and after frontline”. Фінансування здійснюється зі Стабілізаційного фонду культури та освіти 2023 Федеральним міністерством закордонних справ Німеччини та Goethe-Institut. goethe.de