Гроші, як і перегній, не приносять користі, доки їх не розкидають. Поради від Френсіса Бейкона

У львівському видавництві «Контур» вперше виходить українською мовою збірка Френсіса Бейкона «Есеї або поради, громадянські та моральні», у перекладі Ігоря та Ірини Карівців. Також Ігор Карівець написав передмову «Френсіс Бейкон: між діяльним і споглядальним життям» та зробив примітки до самих есеїв.

Політик, філософ, есеїст

Френсіс Бейкон був політиком та державним діячем кінця ХVI — початку ХVII століття, зокрема — Лордом-хранителем малої печатки (відповідав за збереження особистої печатки короля Англії), а також Лорд-канцлером Англії. Як філософ (у працях «Новий органон», «Про принципи і начала») він був одним із творців емпіризму — напрямку у теорії пізнання, який стверджує, що чуттєвий досвід є джерелом знань і всі знання мають перевірятися досвідом. Вада всіх попередніх систем вірувань про природу, як стверджував Бейкон, полягає в неадекватному трактуванні загальних положень, з яких робилися висновки. Щоб уникнути подібних трактувань, Бейкон запропонував техніку «поступового сходження», тобто наполегливого накопичення добре обґрунтованих узагальнень, які постають із досвіду.

Есеї Бейкона були першою опублікованою книжкою філософа, де він виявляв свої світоглядні настанови й де демонстрував проникливі спостереження над життям, посилюючи їх певними інтертекстуальними паралелями з інших авторів.

Автори статті про Бейкона в Британській енциклопедії наголошують, що він запамʼятався «гострою життєвою мудрістю», яка викладена в кількох десятках есеїв. Власне український переклад пропонує всі 58 есеїв, що їх написав англійський мислитель протягом свого життя.

Про важливість перекладу українською

 Що ознаменовує поява цієї книжки в українському гуманітарному просторі і що сучасний читач може з неї взяти? Образно кажучи, це видання  становить собою заповнення прогалини — однієї із багатьох, які необхідно закрити задля розбудови не лишень академічної філософії, але й осмисленого простору буття в Україні.

Колоніальний і постколоніальний статус України призвів до того, що іншомовні філософські тексти мало перекладалися українською, і натепер існує серйозна проблема із перекладами знакових праць мислителів Заходу, а також Сходу.

Грубо кажучи, зараз легше говорити про те, що вже є перекладеним, аніж про те, що ще залишається не перекладеним. Не можна сказати, що ситуація стояла і стоїть на одному місці. Наприклад видавництво «Астролябія» свого часу запустило серію «Українська філософська бібліотека», видавництво «Фоліо» — серію «Бібліотека класичної світової наукової думки», а видавництво «Темпора» — серію перекладів «Філософія». Ідея львівського інтелектуального майданчика «Контур» видавати переклади текстів зарубіжної інтелектуальної думки засвідчує приватну ініціативу групи людей, зацікавлених у виникненні, за їхніми словами, «глибоких рефлексій над феноменами часу й культури, в баченні іншого боку речей, з іншої перспективи». А також — долучення до загальної тенденції здійснювати необхідні переклади текстів філософської думки. Помітно, що в часи теперішньої війни чимало культурних процесів здійснюється на основі приватної ініціативи. І ця ініціатива має стратегічну мету: розбудову «зрілого» (у візії Канта) культурного простору. Відтак поруч із «Есеями…» Бейкона «Контур» планує також видати «Після скінченності: нарис про необхідність контингентності» Кантена Меясу, «Чому існує світ: екзистенційний детектив» Джимі Голта, «Стерте задоволення: клітор і мислення» Катрін Малабу. 

Читайте також: Війна любовей у книжці Володимира Єрмоленка «Ерос і Психея»

В людській природі загалом більше дурості, ніж мудрості

Викладені в «Есеях…» Бейкона спостереження та узагальнення мають конкретно-часовий та універсальний виміри. Вони, як зазначає Ігор Карівець, передають дух англійського Відродження доби Вільяма Шекспіра, з одного боку, а з іншого — ті властивості людської душі, які не піддаються часові. Бейкон демонструє прямий та прозорий погляд на життєві явища, внаслідок чого постають точні та глибокі узагальнення. Він проникливо прозирає в основи людської природи, що призводить до виявлення вдалих, інколи парадоксальних, закономірностей. Його письмо позначене відповідальністю і подекуди навіть суворістю суджень, що свідчить про світоглядну «дорослість» автора. А стиль визначається сконцентрованістю, інколи афористичністю вислову (треба сказати, що його речення в експресії значно «густіше», аніж, наприклад, речення засновника жанру есе Мішеля де Монтеня), а також несподіваними та влучними порівняннями (їхня точність нагадує відповідну точність аналогій у пʼєсах Шекспіра). 

Френсіс Бейкон. Есеї або поради, громадянські та моральні — Львів: Контур, 2024 — 245 с. 

Бейкон прагне поділитися із своїм читачем тим, що він побачив і що осмислив, споглядаючи життя. Свою оповідь він посилює цитатами з Біблії, давніх латинських і сучасних західних авторів, фактами з історичних подій свого та попереднього часів. Бейкон пропонує читачеві життєву мудрість, аби той формував себе як збалансовану, розумну особистість, яка діє стримано, послідовно та виважено. В «Есеях…» він викладає свої міркування про життя та людей, і тут можна проводити паралелі не лише із уже згадуваним Монтенем, але й із Артуром Шопенгауером, автором «Афоризмів життєвої мудрості». Загалом Бейкон дотримується переконання, що «в людській природі загалом більше дурості, ніж мудрості» (с. 65), але — і в цьому виявляється його ренесансний світогляд — можна і треба працювати над зменшенням проявів першої і збільшенням проявів другої. Думка про перевагу дурості в людській природі веде до наступного висновку: «тому ті здібності, які привертають до себе людську глупоту, є найвпливовішими» (с. 65).

Хто вміє давати раду людській глупоті, маніпулювати нею, той досягне чималих успіхів чи то в колективно-політичному, чи то в індивідуально-особистісному вимірах.

В політиці Бейкон виступає за баланс інтересів між монархом, знаттю та народом. І тут, на його думку, аби запобігти проявам народних невдоволень, які можуть призвести до проявів масового насильства чи революцій, варто «хитро та вміло підживлювати надії в народі, провадити людей від однієї надії до іншої.., коли жодне зло не видаватиметься абсолютним, а залишатиме бодай якусь надію» (с. 80). Але поруч із пропозицією використовувати ефективні маніпуляції над масовою свідомістю Бейкон пропонує давати народові «помірну свободу», аби той міг самостійно давати раду із прикрощами та викликами у своєму житті. І коли останнє не спрацьовує, то тоді варто вдаватися до згаданого «підживлення надії». І ще одна порада з царини політичного життя: короткі промови правителя привертають більшу увагу, аніж довгі, тому йому необхідно обережно висловлюватися про делікатні справи, особливо коли він говорить коротко. 

Формувати звички, враховуючи цінності

Англійський філософ обстоює розвиток закладених в людині схильностей, адже щасливими є ті люди, природа яких узгоджується з їхнім родом занять. Він говорить: «Природа часто буває прихованою, іноді — погамованою, але рідко — викоріненою. За примус природа жорстоко мститься, повчання і напутчування роблять її менш докучливою, і лише звичка може її замінити й підкорити» (с. 176).  На думку Бейкона, звичка, особливо коли вона розвивається з дитинства (а ще сильнішим є вплив спільних звичаїв якогось товариства), може суттєво відкорегувати певні природні схильності — адже не всі вони мають позитивну скерованість, — відтак у формуванні звичок необхідно брати до уваги найкращі цінності виховання.

Філософ обстоює ідею формування цілісної особистості із моральними принципами, любовʼю до власної країни та відданістю своєму володарю. Водночас він спостерігає, що надмірні відданість сюзерену та любов до рідної землі роблять людину нещасною.

Адже це є зовнішні чинники, на які людина не може впливати. Тому Бейкон артикулює — наскільки точно, настільки ж іронічно — життєву настанову більшості: в суспільно-політичному просторі «не може бути двох щасливіших ознак, ніж бути трохи дурненьким і не надто чесним» (с. 183). Така настанова дає людям змогу уникати відповідальності за свої вчинки і успішно пристосовуватися до обставин. 

Сам Бейкон обстоював дотримування доброчесного та гідного життя — попри відоме звинувачення в парламенті у корупції і проведення чотирьох днів у вʼязниці через це. Ігор Карівець бачить в цьому знаковий момент: нездатність людини філософського способу мислення бути успішним політиком і кмітливо протидіяти інтригам. Бейкон уподібнює доброчесність «коштовному каменю, якому найкраще пасує проста оправа» і захоплюється постаттю Катона-Старшого, який визначався суворістю в обстоюванні моральних принципів і водночас міг бути щасливим за будь-яких обставин. Разом з тим Бейкон не був категоричним послідовником моральних максим. Так, виступаючи проти лихварства в морально-етичному вимірі, він бачив певні позитиви цього явища в економічному вимірі. Позиція автора «Есеїв…» така: краще визнати лихварство і знайти механізми стримування його руйнівних тенденцій, аніж закривати на це очі і таким чином дозволити перейти будь-які межі в економічній експлуатації тих, хто потребує грошей. 

Читайте також: Перекладацький апокриф або «Історія філософії по-гуцульськи»

Що краще — шлюб чи самотнє життя?

Взагалі Бейкон у способі бачення та розвʼязання певних проблем нерідко пропонував дві версії — більш помірну і більш радикальну. Так, в есеї «Про шлюб і самотнє життя» він виступає прихильником інституту шлюбу (с. 49):

Для молодих чоловіків дружини — це коханки, для зрілих — супутниці життя, а для літніх — доглядальниці. Тож чоловік може мати причину для одруження, коли йому лиш захочеться.

Крім того, додає він, «дружина та діти є своєрідною наукою людяності; і самотні чоловіки… є жорстокішими та безсердечнішими.., бо до їхньої ніжності звертаються не так часто» (с. 49). Але в цьому ж есеї Бейкон говорить про переваги самотнього життя: «найкращі діяння, які виявилися найкориснішими для суспільства, належать нежонатим і бездітним людям, які, вклавши у суспільство як свою любов, так і свої засоби, немов одружилися з ним» (с. 48). І наводить факт, що десь визнали мудрецем «того, хто на питання, коли чоловікові слід одружитися, відповів: “Молодому ще ні, а літньому вже ні”» (с. 49). Тут можна пригадати українське прислівʼя: «Одружений чоловік про жінку дбає, а не одружений — про Бога». Служіння суспільству може мати дві вихідні позиції: більш радикальну (без сімʼї) та більш помірну (з сімʼєю). І Бейкон як людина спостережлива бачить переваги як однієї, так і іншої позицій. 

Сам Бейкон був одружений із Еліс Барнем (дружина була молодша від нього на 31 рік), і шлюб цей був зроблений за політичним розрахунком. Відповідно до угоди з королем Яковом І, одруження відкривало Бейкону двері до багатьох державних установ. Вдалим також є спостереження автора «Есеїв…» щодо кохання, яке співвідноситься з формами його прояву: «постійне вживання гіпербол у мовленні допустиме лише тоді, коли ідеться про кохання, і ні про що інше» (с. 58). Це почуття, як, зрештою, і будь-яке інше, Бейкон пропонує «тримати в рамках», аби не втратити ні багатства, ні мудрості. В той же час філософ пропонує поглянути на далекосяжні цілі кохання: «Подружня любов створює людський рід, дружня любов вдосконалює його, а розпусне кохання розбещує та псує його» (с. 59). Щодо народження дітей, то тут Бейкон також окреслює різні виміри цього явища (с. 46):

З одного боку, діти підсолоджують працю батьків, а з іншого — роблять їхні нещастя ще гіркішими. Діти додають життєвих клопотів, але полегшують думку про смерть. 

Останнє речення становить собою стислий і точний афоризм, підтвердження якого не треба довго шукати. Це можна побачити чи не в кожній сімʼї із дітьми. Ще одне спостереження Бейкона зустрічається рідше, але воно також є вдалим: «У домі, де повно дітей, можна побачити, що одного чи двох старших дітей поважають, з найменших роблять мазунчиків, а про тих, хто посередині, немовби забувають, хоча попри це вони нерідко виявляються найкращими» (с. 46). Автор «Есеїв…» дає пораду батькам не бути скупими у забезпеченні своїх дітей, адже батьківська скупість «…робить їх зіпсутими, вчить хитрувати, змушує звʼязуватися з поганим товариством і штовхає до надмірностей, коли вони одержують чогось багато» (с. 47). Взагалі щодо самих грошей Бейкон дає блискучий афоризм: «Гроші, як і перегній, не приносять користі, доки їх не розкидають» (с. 79). Тобто гроші не мають просто лежати десь, а повинні задіюватися — або у вихованні та забезпеченні дітей, або у розвитку промислового виробництва, або в організації торгівлі. 

Питання влади і слави

Щодо влади, то тут Бейкон також бачить позитивні та негативні моменти. Високопосадовці, міркує він, «тричі слуги: слуги правителя чи держави, слуги слави і слуги своєї справи» (с. 60); «високе становище – ковзке, а відхід із посади – це або скинення, або поступовий занепад, що є сумною річчю» (с. 60). Психічний стан видатних людей є таким, продовжує Бейкон, що вони «мусять запозичувати думки інших людей, аби вважати себе щасливими; бо якщо вони судитимуть за своїми власними відчуттями, то не зможуть знайти в собі щастя» (с. 60). Відтак їхнє щастя, додає він, зʼявляється лишень від їхньої слави. Та з іншого боку, каже Бейкон, влада дає можливість здійснювати добрі справи, які без неї є просто нездійсненними: «Адже добрі думки (хоча Господь їх і чує) для людей мало чим кращі за добрі сни, якщо вони не втілюються в життя; а це неможливо здійснити без влади і становища, як без вигідної командної позиції» (с. 61). Автор «Есеїв…» заохочує до діяльного прояву благих намірів, які суттєво посилюються владною позицією. І як противагу до можливості зловживань на керівному посту, Бейкон пропонує високопосадовцеві ставити перед собою найкращі взірці урядування. Серед недоліків людини на посаді він бачить зволікання, продажність, грубість та поступливість. Аби, наприклад уникнути продажності Бейкон пропонує дотримуватися високопосадовцеві чесних правил урядування (це впливатиме і на підлеглих), а також відкрито засуджувати хабарництво (це матиме вплив на прохачів).

У візії Бейкона хабарництво може бути якщо не подоланим, то принаймні суттєво зменшеним волею можновладців чи посадових осіб високого рангу, яку добровільно чи мимоволі змушені прийняти підлеглі.

Тобто хабарництво має ініціюватися зверху. Однак в кожному суспільстві існують загальноприйняті моральні норми, які регулюють взаємини всередині соціальних груп та між ними, і подолати ці норми дуже непросто. Філософ високо поціновує доброту — як турботу про благо людей, — яка, на його думку має «божественну природу». Адже «без неї людина — це метушливе, злобливе та жалюгідне створіння» (с. 68). Він додає, що милосердя «не має надмірностей» (настільки це позитивна властивість) у своєму прояві, однак застерігає, що прагнення блага для ближніх не має перетворюватися в рабське слідування їхнім забаганкам чи примхам.

Важливість дружби і особливості читання

У складних життєвих ситуаціях необхідно радитися із друзями, адже «глядачі часто бачать більше, ніж гравці; і саме з долини краще видно пагорб» (с. 214). Якщо розмова із самим собою нерідко несе загрозу самозаспокоєння (пораду собі самому філософ називає «порадою підлабузника»), то розмова із другом, який дає дружнє застереження, може бути доволі корисною. На користь дружби Бейкон дає таку формулу: «вона подвоює радощі і ділить прикрощі навпіл» (с. 127). В розмові з другом людина ділиться тим, що потребує висловлення і що краще не тримати невисловленим у собі. До того ж під час такого висловлювання людина формулює і упорядковує свої думки. Також корисним Бейкон вважає читання книжок та заняття науками (щоправда, він виступає проти надмірностей у таких заняттях, адже вони відводять людину від безпосереднього контакту із дійсністю). Природні здібності від уподібнює диким рослинам, що потребують окультурення наукою. Остання може слугувати поліпшенню недоліків мислення: якщо в людини «блукає розум», нехай вивчає математику; якщо вона не здатна розмежовувати і знаходити відмінності, нехай вивчає схоластів (бо вони «розщеплювачі кминових насінин»); якщо людина неспроможна всебічно зважити справу і послатися на одну річ, аби довести іншу, нехай вивчає право (судові промови). Філософ знову обстоює цілісний розвиток особистості, чому має сприяти читання книжок. 

Щодо самих книжок, то тут Бейкон дає таку пораду (с. 218):

Деякі книжки треба спробувати, інші — проковтнути, і лише окремі з них — розжувати й засвоїти; себто деякі книжки слід читати лише почасти; інші – читати, але без запопадливості; і лише окремі з них читати цілковито, старанно та уважно.

Старанне та уважне читання стосується основоположних в певній царині книжок, що закладають фундамент, або виступають важливою частиною конструкції (будівлі) для подальших досліджень та студій. Також таке читання може стосуватися знакових, світоглядно споріднених читачеві текстів. 

Погляди на колоніалізм і достойне суспільство

Головною передумовою величі будь-якої держави Бейкон вважає войовничий народ. Автор «Есеїв…» був прибічником британської монархії та ідеї розбудови британської імперії, яка виникла за його життя. Бейконове райдужне представлення колонізації заморських земель освіченими та більш досконалими в суспільно-культурному розвитку британськими поселенцями не витримує жодної критики з позиції постколоніальної теорії. Однак в сучасних реаліях російсько-української війни не можна не визнати слушність міркування Бейкона, що без войовничого народу держава не буде величною; а точніше — вона буде поневоленою своїм сусідом (і тут не треба ходити далеко за прикладом), який прагне відновити свій імперський статус. Треба сказати, що автор «Есеїв…» виступає за свободу віросповідання й критикує спроби насаджувати релігію за допомогою військових дій та різноманітних переслідувань. Створення чи зміцнення релігійної єдності, на його думку, не повинно призводити до відкидання чи попирання «законів милосердя й людського суспільства» (с. 36).  

В одному з фрагментів книжки автор висловлює переконання, що гімн «Нині відпускаєш» «звучить найсолодше, коли людина досягла гідних цілей і здійснила сподівання» (с. 31). Йдеться про сповнення життя достойними вчинками, вдалу самореалізацію людини завдяки розвитку кращих властивостей її душі, що в кінцевому підсумку веде до висновку про повноту прожитого життя й природне його звершення в смерті — те, до чого у своєму житті має йти кожна мудра людина. Можна сказати, що текст «Есеїв або порад, громадянських та моральних» є одним із проявів самореалізації Бейкона-філософа. Тут автор виявляє свою життєву філософію, пропонуючи читачеві проникливе бачення життя та глибокі спостереження над людською натурою.

Можна не поділяти певних тверджень Бейкона, але не можна не захоплюватися силою його гострого розуму, який проглядає в основи явищ, творить подекуди цілі каскади спостережень й не рідко узагальнює побачене в стислих та карбованих афоризмах.

Життя постійно змінюється — щось відходить, щось зʼявляється натомість. Але в його постанні проявляється і щось універсальне — те, що обʼєднує час Бейкона із нашим часом. Есеї Френсиса Бейкона варто читати, аби зрозуміти це універсальне, а значить — краще усвідомити і наш час, і нас в цьому часі…  

Купити книжку

Читайте  також: Чортівня на сторожі справедливості в романі «Маяк» Віталія Дуленка