Як разом з «Відчайдухами» та порадами психолога подолати свої страхи

Пунсет Ельса. Як відчайдухи стрибали з висоти / ілюстрації Росіо Бонілли; переклад з іспанської Анни Марховської. — Київ: Каламар, 2021. — 48 с.

Пунсет Ельса. Відчайдухи у пошуках скарбу / ілюстрації Росіо Бонілли; переклад з іспанської Анни Марховської. — Київ: Каламар, 2021. — 48 с.

Уміння працювати з власними емоціями – навичка, на яку існує великий попит у ХХІ столітті, й опановувати її варто змалку. Натренувати її можуть допомогти вчителі, батьки й, звісно, книжки – наприклад, такі, які пише Ельса Пунсет, відома іспанська авторка й експертка в галузі емоційного інтелекту. Вона переконана, що фундамент емоційного інтелекту закладається ще в ранньому дитинстві, тому й написала серію з восьми дитячих книжок, у яких пригоди, які переживають герої, поєднуються із пропрацьовуванням ними власних почуттів, страхів та тривог. В українському перекладі уже вийшло дві книжки серії. Про них ми сьогодні й поговоримо.

Здолай свій страх

Відчайдухи – це Алексія, її молодший брат Тасі та їхній песик і найкращий друг Рокі. Вони мешкають у приморському містечку і обожнюють бавитися й фантазувати. Як усі сиблінги, вони полюбляють дражнити одне одного, а разом з тим, як і всі люди, мають власні страхи й тривоги.

Власне, саме про страх  (висоти, темряви й монстрів під ліжком) зав’язується в Алексії і Тасі розмова-суперечка одного вечора. А вже вночі біля їхнього вікна пришвартовується незвичайний корабель, песик Рокі починає балакати людською мовою, а самих брата й сестру «викрадають» птахи мартини, щоб доставити на «Корабель емоцій». Тут дітей зустрічає тренерка з емоцій – мартинка Флорестан, яка приголомшує новиною:  їх обрали для участі в «Олімпіаді емоцій»! Щоправда, Алексія не дуже тішиться тому, адже боїться запізнитися до школи в перший навчальний день. Та мудрі слова Флорестан про те, що слід навчитися опановувати свої емоції, а не бути їхнім рабом, а також перспектива вибороти золоту медаль олімпіади переважають вагання і тривоги. Тож діти зважуються на випробування страхом – стрибок із парашутом.

Олімпіада емоцій

Тут варто зупинитися і з’ясувати, що таке вигадана Ельсою Пунсет «Олімпіада емоцій», адже кожна історія про «Відчайдухів» пов’язана із певним її випробуванням. Це змагання не для чемпіонів і профі у галузі емоційного інтелекту, радше навпаки – для новачків. Її ідея полягає в тому, щоб сповна відчути кожну емоцію і її опанувати: скажімо, краще як слід перелякатися та раз і назавжди навчитися долати свій страх, ніж ціле життя страждати, адже лише познайомившись близько зі своїми почуттями, назвавши їх на ім’я й окресливши їхній вплив на тебе, можна приборкати їх. 

Тож у випробуванні персонажі озвучують власні страхи, проходять перевірку на наявність ознак страху (блідість, сильне серцебиття, клубок у животі, холодні долоні), а також придумують власні плани з подолання страху – наприклад, подумати про щось смішне чи тримати під рукою ліхтарик, щоб не боятися темряви.

Олімпіада емоцій дає персонажам, а заодно і маленьким читачам та їхнім батькам, чіткий план з опанування емоцій та почуттів, з яким може працювати буквально кожен.

Знайди свій скарб

Але що робити, якщо емоція, яка накриває тебе з головою, – відчуття спустошення і нікчемності через невідповідність суспільним стандартам або власним очікуванням? У тренерки з емоцій Флорестан є й на це відповідь – звісно, вчитися любові до себе. Тож коли Алексія страждає, що через низький зріст її не беруть у шкільну баскетбольну команду, а Тасі через те, що за неправильну вимову слів його обзивають малюком, мартинка знову з’являється за їхнім вікном, щоб запросити їх на чергове випробування «Олімпіади емоцій». Цього разу вони мають взяти участь у рятувальній операції. Її умови будуть суворими, але за повернення цілими й неушкодженими обіцяють коробку з найціннішим у світі скарбом.

Скарб плюс пригода! Хіба можна від такого відмовитися? Але, перш ніж вирушити, діти мусять «відкопати» власні скарби: знайти те, що їм вдається робити найкраще. І хоча вони одразу хнюпляться, мовляв, не мають жодних особливих талантів, мартинка Флорестан переконує їх у тому, що абсолютно кожна дитина має якусь особливість – той скарб, з яким можна прийти на допомогу іншим. Хтось гарно співає, хтось танцює, а хтось неперевершено чистить картоплю чи розповідає анекдоти – і все це однаково цінні уміння, які стають корисними під час рятувальних операцій чи просто у житті.

Тож Тасі, Рокі й Алексія, завдяки вмінню усіх смішити, підтримуючи бадьорість духу, тонкому слуху, що дозволяє почути навіть далеку музику, якою кличуть на допомогу, й природженим лідерським здібностям, завдяки яким вдається ідеально організувати рятувальну операцію, витягують з непрохідної льодової пустелі… експедицію Шеклтона! А по завершенню отримують обіцяні коробки з… дзеркальцем на дні. Адже найцінніший скарб – той, який носиш у собі.

Читайте також: Від страху до сили: 6 мотиваційних книжок для підлітків

У своїх книгах Ельса Пунсен не лише проводить дітей дошкільного й молодшого шкільного віку у «Майстерню емоцій», але й запрошує їх разом з героями до цікавих пригод, а також доречно вплітає в оповідь пізнавальні факти – наприклад, короткий виклад реальної історії про експедицію Ернеста Шеклтона, полярного дослідника.

А ще наприкінці кожної книжки є цінна інформація для батьків щодо психологічний аспектів, заторкнутих у тексті, а також арсенал стратегій для пропрацювання емоцій з дітьми й творчі завдання, які допоможуть малюкам.

Що ще можна зробити, щоб підтримати дітей у боротьбі з їхніми страхами та допомогти поліпшити самооцінку? Ми запитали у психологині Наталії Литвин:

Дошкільний та молодший шкільний вік – це період, коли дитина розширює своє коло спілкування. Тепер це не лише дім, двір, а й  групи: садок, школа з великою кількістю дітей, інших людей. Серед важливих людей не тільки батьки, а й вихователі, вчителі, однолітки. Світ навколо розширюється, стає більше спілкування, більше вимог, інформації та, відповідно, більше страхів. Однак варто пам’ятати, що батьки все одно не втрачають головної ролі у житті дитини. І саме від того, як вони сприймають дитячі страхи, залежить, як діти навчаться їх (страхи) сприймати. Тому спокій, любі батьки, тільки спокій. Страхи були і є у всіх. Так само і будь-яка дитина має повне право боятися. Що з цим робити? Як допомогти впоратися?

• Розпитувати дитину про її страх. Що саме вона боїться: грози, темряви, людини, монстрів, павуків, що з неї будуть сміятися тощо. Нехай опише його якомога точніше. Реалістичний він чи ні? Можливо, дитину насправді варто захистити, поговорити з вихователем, учителем. Іноді дорослому потрібно втрутитися буквально. У такому віці дитині ще важко захистити себе перед однолітками. Вчитель може бути суворим, у порівнянні з батьками, або його дії чи слова можуть бути незвичними для дитини. Все це важливо з’ясувати у розмові;

• Обговорити з дитиною, який це страх: якого розміру, кольору, чи є у нього запах, як він рухається. Інсценуйте його разом. Нехай дитина покаже, увійде у роль страху. Це допоможе взяти його під контроль, привласнити, стати тим, хто страхом керує. А потім змінити ролі й дати малюку побути тим, хто страх долає або може з ним подружитися. Рольова гра, де є герой-страх – дуже ефективна у цьому віці. Такий спосіб допомагає буквально відчути свою силу і запам’ятати це відчуття на всіх рівнях – емоційному, тілесному, когнітивному;

• Страх можна намалювати, виліпити з глини – так він виходить зсередини назовні, стає меншим буквально, перестає охоплювати. Його можна взяти у долоню – тобто подолати;

• Малювати те, чого боїшся, у вигляді каракулі. Тоді страх може виявитися не страшним, а смішним. Якщо ні – домальовувати разом по черзі вуха, ріжки – будь-що, що зробить його незначущим, смішним. Малювати страх можна на папері, розміром з долоньку. Або спочатку обвести контур ручки, а потім там розмістити страх. Сказати: «Дивись – ти такий великий, а якого розміру твій страх. Вірю, що ти з ним впораєшся». І дитина бачить це буквально, а це надає впевненості. Страх береться під контроль. Потім з цим страхом можна робити все, що завгодно – рвати, спалювати, удобрювати ним «дерево сміливості»;

• Якщо дитина боїться темряви – малювати можна на темному папері;

• На побутовому рівні давати дитині, яка боїться, спокійну інформацію. Павуки, що кусаються, у наших краях не живуть. На кожному будинку є громовідвід. Під час грози можна завжди зайти у магазин чи перехід, щоби перечекати. Там безпечно. Все це пояснювати спокійно, без залякувань;

• Якщо дитина боїться грози, можна під час грому на нього також гарчати, тупотіти ногами і перетворити таким чином страх на гру. Активні дії дитини – це перехід у позицію сили.

Важливо також знати і те, чого не можна робити:

• Примушувати дитину робити те, чого вона боїться;

• Критикувати\соромити за страх. Забороняти боятися, кажучи, що дорослі\розумні\нормальні\інші – не бояться;

• Залишати дитину на самоті зі своїм страхом.

Усе це тільки робить страхи сильнішими, і вони надовго закріплюються у психіці. Але ж насправді ми всі чогось боїмося, і ефективніше, як у мультику, «боятися разом» через гру, розділяти страх з дитиною. Тоді його концентрація стає меншою. А дитина вчиться потім не боятися.

Читайте також: Навіщо розвивати емпатію у школярів і до чого тут книжки

Як допомогти дитині зміцнити самооцінку.

• Частіше кажіть дитині «чарівні слова». І це не лише «дякую», хоча насправді, коли ми дякуємо дитині, це зміцнює її упевненість у собі. Так само і коли ми дитину слухаємо, говоримо з нею, запитуємо, радимося. Це дає їй відчуття, що з нею цікаво, упевненість у своїй цінності, самоповагу і вчить одночасно також слухати та запитувати інших;

• Є ще кілька чарівних слів, які можна казати дитині вголос або навіть подумки: «Я з тобою», «Я у тебе вірю». Звісно, чути це від найважливіших дорослих для дитини – як ковток упевненості. Коли ми говоримо це подумки, ми транслюємо цю цінність і упевненість через свій погляд, голос, поведінку. А дитина всмоктує її на всіх рівнях;

• Частіше обіймайте дитину. Тілесний контакт створює контур безпеки й на фізичному рівні передає дитині відчуття спокою, упевненості – «зі мною все добре», «я у безпеці». Так формуються тілесні кордони, а одночасно і кордони психологічні;

• Давайте дитині відчувати відповідальність, даючи їй посильні завдання. Вона може відповідати за винесення сміття, миття посуду, витирання пилу тощо. Важливо, щоб ці завдання були не надто важкими і щоб дитина отримувала подяку й позитивні відгуки за участь у сімейних справах. У такому віці (дошкільний, молодший шкільний) домашні справи виконуються часто із задоволенням;

• Упевненість у собі зростає, коли дитина дізнається нове про себе, про свої почуття, свої можливості, про світ навколо і про свої нові «Я». Відвідуйте різні місця, нові ігри, заняття. Навіть якщо це заняття не стане справою життя – саме час «розпаковувати» світ навколо не лише у Youtube, а і власними руками і відчуттями. І коли ви бачите, що вона робить щось нове і незвичне, скажіть їй: «О, бачиш, так ти ще й це вмієш!», – це теж «чарівні слова»);

• Пам’ятайте, що коли ми критикуємо, соромимо або не реагуємо на досягнення та успіхи (навіть якщо нам вони здаються маленькими й незначними), ми посилюємо відчуття самотності невпевненості. І коли вам хочеться зробити це, спробуйте краще зробити вдих-видих та читайте перший параграф.

Матеріал створений у партнерстві.

Купити книжки.