фантастика

Як Шевченко і Гоголь закладали основи української фантастики

22.07.2022

Бачите помилку в тексті — виділяйте фрагмент та тисніть Ctrl + Enter

Що таке українська фантастика, звідки бере початок її традиція і до чого тут Тарас Шевченко й фольклор? На ці питання відповідав літературознавець Ростислав Семків, який прочитав лекцію про джерела нашої фантастики для проєкту Фантастичні talk(s). Адже для того, щоб творити нову українську фантастику, ми повинні зрозуміти, хто був до нас і ким ми є зараз. Пропонуємо вам конспект найважливішого зі сказаного під час лекції.

Фантастика у фольклорі

Фольклор укладався тисячоліттями й містить багатий матеріал для ідей фантастичних творів. Це усна народна творчість, слов’янська міфологія, греко-римська міфологія, пісні, балади, легенди, перекази, думи, казки та перекази про міфічних істот. Так, Леся Українка  при написанні «Лісової пісні» опрацьовувала до 15 збірок з матеріалами українського фольклору. Серед відомих збірки Володимира Гнатюка, Михайла Драгоманова, Івана Франка.

 

До фольклору зверталися автори різних періодів розвитку історії літератури – Античності, Середньовіччя, доби Відродження й інших. У епоху Просвітництва фантастичне дещо відступає. Це ж стосується й течій реалізму та неореалізму. А от повернення фантастичного простежується у періоди романтизму, неоромантизму та модернізму.

Фантастика у релігійній літературі

Простежується присутність елементу фантастичного й у християнських релігійних текстах. Так, Києво-Печерський патерик, датований XIII століттям, представляє літературу Київської Русі і є збіркою житій святих Києво-Печерської Лаври. Цікавою в цьому збірнику є історія про преподобного Марка печерника, «повелінь якого мертві слухалися».

 

Патерик багато разів перевидавали. Таким чином українська фантастика пов’язана з агіографією (житія святих), з містеріями, з міраклями та апокрифами. Цікаво, як у творчості Джона Толкіна простежується християнський релігійний елемент, наприклад, назгули відповідають образам вершників апокаліпсиса.

 

Потужний масив фантастичного міститься також у Біблії, починаючи з опису Раю, на тему якого написані цілі монографії.

Переплетення двох традицій

Фантастикою пронизана «Енеїда» Івана Котляревського (1769–1838). Це перший значний твір нової української літератури, оскільки вважається, що творчість Григорія Сковороди завершує блок давньої літератури, пронизаний двома згаданими традиціями фантастичного. В «Енеїді» присутні образи з античної міфології, а також переплетена з античною християнська традиція оповіді про пекло. Також у творі простежується поєднання комічного з жахливим – такий собі виверт бурлескності.

Григорій Квітка-Основ’яненко, який в 30-х роках XIX століття починає писати прозу українською має фантастичні елементи у «Марусі» – в описах передчуття смерті та її осмислення. Також до творів з елементами фантастичного можна віднести «Мертвецький Великдень», про п’яного селянина, який потрапив на святкування Великодня мертвих, а також «Конотопську відьму», де автор з допомогою комічного намагався нівелювати жахливі речі. Це історія про те, як чоловіки в селі вирішили топити жінок і дізнаватись, котра з них відьма. Григорій Квітка-Основ’яненко здебільшого писав про буденне сільське життя, проте фантастичне в його текстах вдирається у це повсякдення.

 

Читайте також: Міжзоряні лицарі, геніальні науковці та звільнені чарівниці

 

Микола Гоголь у 1832 році завершив написання книжки «Вечори на хуторі біля Диканьки». Він найбільше вражає тогочасну публіку містикою, якою пронизані його твори. Серед них «Ніч перед Різдвом», «Сорочинський ярмарок» та «Страшна помста». У текстах Гоголя яскраво простежується українська фольклорна традиція, а також досить часто присутній образ чорта. Для ранніх творів Гоголя притаманний бурлескний стиль.

У творі «Страшна помста» простежується готична багатошаровість. Гоголь є однолітком Едгара По, і схожість стилів написання творів вражає. «Вій» наповнений містичними елементами і є авторським образом Гоголя. Ці два тексти вважають класикою українського горору. Можна сказати, що Гоголь створив перспективу розвитку української фантастичної літератури.

 

У творчості Тараса Шевченка також спостерігаємо два вектори розвитку фантастичного: фольклорний («Причинна», «Утоплена», «Тополя», «Лілея», «Русалка») та християнський («Сон», «Розрита могила», «Великий льох»). А «У казематі» – цикл поезій, в яких наявний елемент горору («За байраком байрак…», «Косар») та потужний образ могили.  У цих творах Шевченко відходить від фольклорної до темної фантастики.

 

Олекса Стороженко писав фактично фентезійний текст «Марко проклятий», але так його й не завершив. Найперше цей твір історичний, оскільки розповідає про війну Богдана Хмельницького. Головний персонаж Марко відповідає образу блукальця, який ніде не може зупинитись і несе за собою якесь прокляття. Такий образ часто зустрічається в юдейському й також європейському фольклорі, середньовічній літературі.

«Тіні забутих предків» Михайла Коцюбинського переважно етнографічний твір з описами життя гуцулів, проте там наявний потужний елемент фольклорного й фантастичного. Екранізація Сергія Параджанова 1965 року створили платформу для розвитку магічного реалізму в нашій літературі.

Найвідоміший твір Лесі Українки у фантастичному жанрі «Лісова пісня». Тут присутні такі фольклорні постаті, як мавка, чугайстер, водяник, лісовик, потерчата. Про намір написати «фантазію» Леся Українка повідомляла свою матір у листі, але та не підтримувала цю ідею, бо хотіла, щоб Леся була серйозною письменницею та перекладачкою. При написанні Лісової пісні авторка взорується на німецького поета модерніста Гергарта Гауптмана і його твір «Затоплений дзвін». Згодом Леся Українка пише ще один лист до Агатангела Кримського, в якому зазначає, що таких «фантазій» вона могла б написати ще багато. Зрештою цей твір сподобався й усій родині письменниці.

 

«Сонячна машина» Володимира Винниченка започаткував жанр антиутопії в українській літературі. У 20-ті роки ХХ століття відбувається активізація жанру, а у 1922-му з’являється «Фабрика абсолюту» Карла Чапека, з якою перегукується і твір Винниченка.

Фантастичне – це щось на межі реального і вигаданого. Детальніше про це можна прочитати у книжці болгарсько-французького дослідника Цветана Тодорова «Вступ до фантастичної літератури». Також у 14-томному зібранні творів Лесі Українки містяться вказівки на матеріали, які вона опрацьовувала під час написання «Лісової пісні», зокрема про це йдеться у примітках до 3-го тому. Про традицію утоплення відьом можна прочитати у монографії Катерини Диси «Історія з відьмами. Суди про чари в українських воєводствах Речі Посполитої ХVІІ–ХVІІІ ст.». Тексти згаданих, а також інших цікавих авторів можна прочитати в «Антології української фантастики ХІХ–XX ст», упорядником якої є Юрій Винничук.

 

Історія української фантастики – освітньо-пізнавальний спецпроєкт від YouTube-каналу Фантастичні talk(s), що тривав з 27 квітня по 25 травня. У межах проєкту відбулись 5 розмов про історію української фантастики з літературними критиками, вченими-літературознавцями, письменниками-фантастами та представниками фантастичної спільноти. Серед них були Ростислав Семків, Ярина Цимбал, Олеся Стужук, Олена Міщенко, Михайло Назаренко, Олег та Альона Сіліни. 

 

Читайте також: Фантастика українською: напівпорожньоповна склянка