Як українські книгарні переживають пандемію ⎯ розмова з двома директорками

Відсутність державної підтримки книгарень, тривале ігнорування проблем українського книжкового ринку формують свої загрози для культурного фронту. Одні змінюють стратегії ведення бізнесу, інші з усіх сил намагаються зберегти здобуте, а хтось закриває свої двері до кращих часів. Продажі книжок упали на 30-40%, а власниці фізичних книгарень експериментують з онлайн.

У ефірі програми «Союзниці» від Urban Space Radio власниць книгарень Катерину Іванову, директорку книгарні  «Книжковий Лев» у Львові, та Марину Лібанову, директорку книгарні «Букініст» у Чернівцях, розпитували про те, як вони переживають цей час. 

Читомо занотувало найцікавіше, а також дізналося про те, що найбільше читали українці під час пандемії і чи заходили у книжкові магазини.

Кілька форматів в одній книгарні й клубний магазинчик

Катерина Іванова: «Львівська книгарня «Книжковий Лев» ⎯ це поєднання декількох форматів: книгарня, кав’ярня, локація для проведення подій, галерея, де представлене візуальне мистецтво. Я дійшла висновку, що наразі мати просто книгарню ⎯ це дуже важко насамперед фінансово, бо за книжками черг немає. Контент є в мережі, тому підхід має бути більш комплексним, щоб аудиторія цікавилася». 

Марина Лібанова: «У мене стара книгарня в центрі Чернівців ⎯ «Букініст», у якій працюю понад 20 років. Ще до того, як я прийшла, тут була букіністична книгарня, де активно продавалися старі книжки. Починаючи десь з кінця 90-х, я одна з перших у місті почала брати до продажу сучасну українську літературу, ризикуючи, не розуміючи, що беру. Тоді зовсім не знала імен сучасних письменників, не знала, чому вони повинні продаватися. Але якщо їх хтось взявся видавати, то, може, вони потрібні читачам. З того часу відчула, що це необхідна ніша для книгарні «Букініст». 

Люди думають: «Вау, вона робить бізнес, у неї магазин у центрі міста». Але це велика різнокольорова бульбашка, яка насправді є просто засобом для життя. Іноді ти навіть не хочеш думати про те, скільки грошей буде наприкінці дня в касі. 

Дуже подобається, коли люди приходять, і ми дозволяємо їм просто читати у нас книжки, особливо дітям. Такий клубний магазинчик, розрахований на наше місто, на те, що ми між собою всі знайомі й маємо де збиратися». 

Хто ми сьогодні?

Вихід із кризи. Як взагалі працюють книгарні

Катерина Іванова: «У нас продажі зменшились в середньому на 30-40% у порівнянні з минулими періодами. Але від держави допомоги не відчули. Та й частина видавців теж стала підкручувати гайки. 

Якщо говорити про вихід на нових клієнтів, то, враховуючи хиткий фінансовий стан багатьох людей, ⎯ втратили.

Мережі й видавництва почали робити шалені знижки, якими руйнують ринок і собі й решті гравців.

Ми як незалежна книгарня готові конкурувати сервісом, асортиментом, контентом, але не демпінгувати ціни. У нас асортимент такий, як завжди: менше попси й здебільшого хороші нішеві книжки.

У цей дивний час мусили переїхати зі старого приміщення в інше, суттєво менше. Поки що ми призупинили офлайн події й вирішили дещо робити онлайн. Таким чином наші неймовірні «П’яні П’ятниці» вийшли в онлайн, не втративши свою родзинку, адже учасники отримують так звані алкобокси, і це все виходить дуже круто.

Запустили ще один кльовий проєкт ⎯ Книжковий Клуб онлайн, відкритий та корпоративний. Створили такий формат клубу, якого не вистачало нам самим, але як виявилось, ми в цьому були геть не самотні.

Попереду другий локдаун, і шанси його пережити 50 на 50. Так, хочеться не тільки пережити, а знайти нове велике приміщення, робити знову виставки і концерти. Ви не уявляєте скільки всього шикарного ми зробили за три роки. І я вірю, що команда, яка керується такими мотивами як і ми, вигребе з цього дна. Але не факт».

Читайте також: Книжковий маркетинг у ковідні часи: поради, тренди, зміни

Марина Лібанова: «Я теж вважаю, що це даний нам зверху час для роздумів. Був період восени, коли продавали втричі менше, ніж минулого року в цей же період. Тепер трішки вирівнюємося. У нас взимку краще, тому що подарунки, більше людей вдома, які мають час читати. Також ми торгуємо календарями, тому вони теж підіймають продажі.

Ми теж допомогу від держави не отримали. Єдине, що відчула, коли був перший локдаун, почали дуже повільно давати дозволи на відкриття. Я звернулася письмово до нашого мера, тому що ці рішення ухвалювала комісія саме обласного підпорядкування, і сказала, що книгарня має бути відкритою.

По-перше, в ній немає черг. По-друге, в книгах така ж необхідність, як, можливо, і у продуктах, бо люди не можуть зовсім залишитися без допуску до культури.

Я хотіла сказати, що й книгарня якось має жити. Розумію, що певний прошарок населення навчився купувати книжки в інтернеті, і «Нова пошта» розносила всім під двері, але є багато людей, які ще не вміють користуватися. Я запропонувала їм (уряду), щоб перші до переліку дозволених для відкриття закладів увійшли книгарні.

Зараз є нові видавництва, які дозволяють незначну відстрочку платежу (тобто можна відразу передоплату не вносити). І ті видавництва, з якими працюємо роками, дають теж без передоплати й терпляче чекають. Я закриваю оплату частинами, і це теж приємно, вони не наполягають.

Під час карантину багато хто почав  купували книги  про вихід з депресії, психологічну літературу. Стали менше читати художню літературу. З’явилися чоловіки, які щось досліджують: повертаються до старих тем (наприклад, виживання в концтаборах, книги про історію питання між Україною і Росією).

Щодо нових промоцій і залучення читачів, то я робила спробу відкрити інтернет-магазин. Але, на жаль, поки що не виходить. Можливо. в майбутньому.

Тепер всі хочуть тільки підказки з книжок, про психологію, розвиток. Усе ж таки треба читати й художню літературу». 

Дуже шкодую, що читала мало фантастики. Тепер ми живемо у фантастичний період, а в книжках про це все є.

Трохи історії – особистої і країни

З якими мріями заходили в професію

Катерина Іванова: «Я ніколи не працювала з книжками, але десь 5 років тому у мене сталася перша екзистенційна криза, і я пішла з роботи, бо почала помічати, що якогось «кайфу» від неї немає. З високої зарплати у великій компанії пішла працювати адміністратором книгарні. А вже потім з’явилося наступне бажання ⎯ мати власну книгарню, щоб можна було робити там усе на свій лад. Власне, пройшло вже півтора року ⎯ народився «Книжковий Лев» у Львові». 

Марина Лібанова: «За радянських часів було престижно працювати на підприємствах, і моя перша робота ⎯ завод «Електромаш». Зміни, трудова дисципліна душила мене. Але у мене була пропозиція від друзів, які тримали тоді тихенький магазинчик, спробувати себе в торгівлі. Я пішла і зрозуміла, що це моє: спілкування, відносини, гроші-товар-гроші. Але так сталося, що в тому магазинчику, де я отримувала свій перший досвід, за стіною була книгарня. Там були молоді продавці, з якими ми потоваришували. Я зрозуміла, що дуже хочу бути серед книжок. А моя подруга запропонувала йти бухгалтеркою до неї в книгарню і заодно попрактикуватися. Це був мій перший досвід роботи в книгарні.

Згодом в іншій маленькій книгарні в центрі міста якраз хотіла йти директорка, і вона шукала, кому передати бізнес. Хоч були складні 90-ті, мені й новій команді вдалося розкрутитися». 

З першого погляду вже знаю, чи ця людина купить книжку

Марина Лібанова: «Найголовніше ⎯ це команда, навіть якщо маленька, вона повинна бути як кулак. Я найгірший директор у світі, мене ніколи немає на робочому місці, але точно знаю, що в мене є команда (крім мене працює ще двоє людей), якій довіряю, а вона ⎯ мені. Книгарня ⎯ це не просто магазин, а ще й клуб, кав’ярня, це люди, які приходять просто спілкуватися, і це дуже необхідно тепер, у наш час.

Ми ⎯ не просто продавці книжок. Ми несемо велику місію: вчимо читати дітей через їхніх батьків. Бо коли приходить мама, у якої діти семи-десяти років, вона не розуміє, якого рівня треба книжку, бо вона нічого не читала в цьому віці. Її не навчили, і вона не може навчити. Тут є ми, які скажуть: «почніть з цієї книжечки, оцю вам ще рано, а цю з картинками вже пізно».

Навіть на канікулах я запропонувала дітям приходити в книгарню і читати вголос, а ми знімали на відео. Стільки виявилося охочих  дітей!

Тільки батькам закину ⎯ вони й раді. А є діти, що приходили самі: «Можна я у вас почитаю?» Це щастя, коли сучасна дитина вже відчула силу слова, коли пропускає через себе, коли, прочитавши стару книгу «Поліанна», на якій виросло кілька поколінь, плаче.

Нас навчали працювати з клієнтом, з покупцем. Змушували робити практичні завдання: коли їдеш в транспорті ⎯ дивишся на людей і стежиш за їхнім зовнішнім виглядом, за тим, як вони себе поводять. Навчили думати, який у них характер, який тип покупця. Буває, що приходить людина і вже від першого слова, від того, як вона дивиться та в який бік йде, я вже починаю розуміти, який тип цієї людини, чи буде взагалі вона щось купувати, чи треба пропонувати, чи бути нав’язливою, чи трошки більш наполегливою, чи взагалі треба її пускати. Так само вчу своїх дівчат, що найголовніше в нашій книгарні ⎯ це взаємовідносини. Нас троє: я, він (покупець) і книжка. У книгарні відбувається спілкування іншого рівня. Книжка не річ першої потреби, але без неї людина відчуває, що їй чогось не вистачає, і тому вона приходить до нас». 

Катерина Іванова: «Реально, люди, які приходять у книгарню, її формують. Я багато працювала у сфері обслуговування: ресторани, магазини. Навіть ті ж люди, які в місті поводяться відверто як «закінчені мудаки», в книгарню приходять іншими. Книгарня ⎯ це як (по піраміді Маслоу) інші цінності й інший рівень спілкування. Після цієї ізоляції всі топлять за онлайн, що треба йти в онлайн, що зараз все буде в онлайні, а не хочеться. 

Але для мене зараз актуальні інші цінності. Люди після цієї самоізоляції вирвуться на волю і дуже захочуть якраз оцю комунікацію робити в офлайн-місцях, тусуватися, щоб було як раніше, але, якщо раніше це не цінували, то зараз почнуть». 

Читайте також: Пандемія не перешкода: 4 видавництва, які нещодавно відкрилися в Україні

Стаття написана на основі Програми «Союзниці» в ефірі Urban Space Radio.

Прослухати усю програму «Жіночі книгарні в некнижковий час».

Сезон #безстереотипів на Urban Space Radio реалізовується за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку USAID.