Якою буде Opera Lingua у бібліотеці імені Вернадського

У Національній бібліотеці України імені Володимира Вернадського завершується підготовка до прем’єри постановки «Opera Lingua». Про це Читомо повідомили співорганізатори опери.

Двогодинна опера розповість про феномен мови, символів і тексту багатьма мовами: українською, італійською, ідишем, латиною, німецькою та іншими.

«Це сміливий експеримент і вистава для справжніх інтелектуалів. Шанувальники творчості Хорхе Луїса Борхеса, Германа Гессе і Йохана Хейзінга будуть вражені тим, як тексти класиків вплетені у сюжет опери», − запевняють її творці.

Лібрето опери – метатекст, у якому вільно фрагментували традиційні єгипетські, юдейські, українські та латинські тексти, уривки з модерної літератури, музичні та візуальні символи Нового Часу. Крім класиків світової літератури у текстах опери − уривки з Біблії, творів Густава Малера, Фрідріха Рюккерта, українські народні пісні та інше. Основами деяких сцен опери стали літературні твори. Опера складається з восьми частин:

1.Bibliophilia. Як складати бібліотеку (майже за Борхесом)

Усесвіт (що його інші називають Бібліотекою) складається з невизначеної і, мабуть, нескінченної кількості шестигранних галерей: із кожного такого шестигранника можна бачити нижні та верхні поверхи; але кінця їм не видно.

Стоячи перед входом до нескінченної галереї, ми думаємо, що шлях вперед дозволив би з’ясувати фундаментальні таємниці людства: походження Бібліотеки, часу та музики. Декому здається, що ці великі таємниці можуть бути висловлені; якщо ж мова філософів виявиться для цього недостатньою, Бібліотека створить цілком нову мову (в часи пізнього середньовіччя її називали lingua franca futura), а також словники та граматики, необхідні для її існування.
Можливо, мене обманюють старість і страх, але підозрюю, що людський рід – єдиний та унікальний – близький до вимирання, а Бібліотека збережеться: освітлена, ніким не населена, нескінчена, досконало нерухома, наповнена дорогоцінними томами, нікому не потрібна, нетлінна й таємнича.

2. Homo ludens. «Людина що грається», або стислий путівник книжкою Йогана Гейзінги для препарованого роялю, оркестру та віоли да гамба

Всяк, хто здатен мислити, зразу побачить, що Гра – це щось самостійне й самодостатнє, хай навіть його рідна мова не має загального слова на означення цього поняття. Гру не можна заперечити. Можна за бажанням заперечити чи не всі абстрактні уявлення: справедливість, красу, істину, добро, дух, Бога. Можна заперечити серйозність, але Гру – ні.
У цій книжці хай читач не сподівається від нас викладу всієї історії і теорії Гри: таке завдання сьогодні не до снаги не тільки нам, а й куди поважнішим і вправнішим за нас авторам. Це завдання лишається на майбутнє, якщо тільки до того часу збережуться джерела й передумова для його виконання.

3. Motherland songbook. як співати пісні рідної землі

«…музика в епоху, коли панував лад, була спокійною і радісною, а правління – врівноваженим. Музика неспокійної доби тривожна й похмура, а правління немудре.
Музика держави, що починає занепадати, сентиментальна й сумна, а правлінню загрожує небезпека.
Музика країни, закоханої у пісні своїх мам і бабусь мелодійна, грайлива та безтурботна, дівчата гарні та заквітчані, хлопці мрійливі та задумливі, поля та лани безкраї та широкополі», − Герман Гессе

4. Books of the sky and netherworld. як готуватись до подорожі на інший берег річки Ніл

Щоб віднайти ключ до прочитання цієї книги, варто відволіктись від поетики Середнього Царства, яка вочевидь захопила авторів лібрето, та здійснити подорож у часі: аж до точки золотого перетину міжвоєнних десятиліть.

1935 рік: Антонен Арто в Парижі завершує тексти, відомі нам під назвою «Театр та його Двійник», Антон фон Веберн у Відні створює хрестоматійну оркестровку «Fuga Ricercata» Йогана Себастьяна Баха, Хорхе Луїс Борхес в Буенос-Айресі пише «Historia universal de la infamia», оповідання, від яких полюбляє брати свій відлік постмодерна література. Образ тексту, який цікавить кожного з трьох авторів у відведеній йому царині – в театрі, музиці або літературі, починає жити своїм життям і в музичній партитурі Opera lingua: у формі арії богині Нут для сопрано, оркестру та тріо мікротональних струнних інструментів.

5. bel canto futuro. прекрасний спів майбутнього: Numero Uno, donna, uomo

Ідея «bel canto futuro» народилася в Італії в середині 1960-х років. Основу сцени склали два сюжети, перший з них – фінал Джакомо Пуччіні «Тоска» із Марією Каллас у головній ролі (ми спираємось тут на класичну версію Франко Дзефіреллі, створену у 1964 році на сцені Королівської опери в Лондоні). Другим джерелом «прекрасного співу майбутнього» став твір письменника Діно Буццаті «Il grando ritratto» («Збільшений портрет»). Футуристичний роман, в якому ідея штучного інтелекту знаходить свою вокальну форму – машинну реінкарнацію голосу-образу Лаури, колишньої коханки професора-винахідника, який працює на військовій базі на півночі апеннінського півострова.

6. Good Girl Gone Bad. Як читати «Fluxus Performance Workbook» у трьох актах

Роберто Боцці «Вибір номер 6» (1966). Концертний перформанс, що супроводжує Il cimento dell’armonia e dell’inventione Антоніо Вівальді (1725) як фонова музика. У кінці книжки відбудеться дискотека. Вхід вільний.

7. Wind from Podil. Щоденник у формі органного мануалу, або історія про те, як одного разу у вересні з вулиць Києва зникли всі єврейські діти

Близько 1895 року для Олександрівського костьолу в Києві було замовлено новий орган у Львівської фабрики органів і гармоній Яна Слівінського – в переліку інструментів цієї фабрики він міститься під №98. У кінці 1930-х років костел закриють, щоб перебудувати у гуртожиток. Непотрібні труби великого органу знімуть з хорів та викинуть на вулицю. Місцеві діти будуть свистіти та дути в них, бігаючи Володимирським узвозом до Поштової площі сюрреальним духовим оркестром.

Мине кілька років. Майже всіх дітей, які гралися з трубами, а також їхніх батьків відведуть до величезного яру на околиці міста, звідки вони вже ніколи не повернуться додому. Залишки труб ще певний час будуть валятися на вулицях або стирчати на київських балконах, а потім і вони зникнуть.
Як і багато інших історій, що простяглися від київського Подолу до Вільнюського гетто та зруйнованої синагоги Віденського центрального кладовища, цю історію так ніхто і не встигне задокументувати, щоб перетворити на книгу, сценарій або оперне лібрето.

8. The seven angels. Як читати передостанню книжку

І пішов я до Ангола та й промовив йому, щоб дав мені книжку. А він мені каже: «Візьми, і з’їж її! І гіркість учинить вона для твого живота, та в устах твоїх буде солодка, як мед». І я взяв з руки Ангола книжку та й з’їв її. І була вона в устах моїх, немов мед той, солодка. Та коли її з’їв, вона гіркість зробила в моїм животі…
І сказали мені: Ти мусиш знову пророкувати про народи, і поган, і язики, і про багато царів.

Постановча група: музика, лібрето, режисура Романа Григоріва та Іллі Разумейка, хореографія Христини Слободянюк, художнє рішення Катерини Маркуш, відео Дениса Мельника й Анни Сороколіт, лайф-електроніка Георгія Потопальского, лайф-відео Дмитра Тентюка,  художниця по світлу Анна Ваховська, музика у виконанні Національного ансамблю солістів «Київська камерата», продюсерка Ольга Дятел.

Проєкт реалізовують за підтримки Українського культурного фонду та House of Europe. Вистави відбудуться 30 і 31 жовтня.

Як відомо, минулого року з Національної бібліотеки імені Вернадського почали масштабну кампанію надання бібліотекам України сучасних комп’ютерів.

Читайте також інтерв’ю з режисеркою Театру На Лівому березі Тамарою Труновою, що вийшло у межах проєкту Читомо «Портрет читача замолоду».