війна

Імена війни: які військові позивні отримали українські письменники

04.11.2022

Бачите помилку в тексті — виділяйте фрагмент та тисніть Ctrl + Enter

Багато наших письменників зараз воюють на фронті, перебувають в теробороні чи волонтерять. Деякі з них взяли до рук зброю після 24 лютого. Більшість же мали досвід у попередні 8 років війни на Сході. Ці імена знайомі більшості з нас, ми часто їх зустрічаємо на фестивалях і книжкових ярмарках, їх радять у книгарнях та бібліотеках, але на фронті їх часто називають по-іншому – за їхніми позивними.

Українські автори, які перебувають на передовій, поділилися з Читомо історіями появи своїх нових військових імен.

Водяний завжди з водою

Український письменник Артем Чапай (справжнє ім’я Антон Водяний) є автором книг «The Ukraine», «Вивітрювання», «Дивні люди», «Понаїхали» та інших. Взяв зброю до рук в перший день повномасштабного вторгнення, каже, що інакше не міг, бо відчув потребу боронити дім. Артем, до речі, веде щоденник війни для українського PEN, який постійно доповнюється. Спочатку письменник сказав, що не має позивного: 

 

У мене нема позивного, бо прізвище всіх смішить.

 

Згодом виявилось, що справжнє прізвище автора Водяний і є позивним, бо «у прізвищі Водяний всіх смішить відповідність основній характеристиці: п’ю найбільше води в цілій роті». Як підтвердження письменник показав фото з пляшкою води і сказав: «Мені хлопці зі взводу роздрукували в штабі на А4 й подарували оце фото. Водяний завжди з водою. Дуже підходить».

Читайте також: Солдат Артем Чапай: «Якби я не пішов у перший день, пішов би через тиждень»

Спілберг – бо бігав з фотоапаратом

Віталій Запека – автор книжок «Цуцик», «Абсурд», «Полінка». Незабаром у світ вийде його роман «Бабах на всю голову» — історія про перші три дні повномасштабного вторгнення. Має попередній військовий досвід, адже воював з 2015-го до 2018-го року на Сході.

 

Про рішення піти на фронт згадує таке: «24 лютого я упорядкував свої справи: пустив до свого дому біженців і закінчив тур презентацій моєї книги “Полінка”, яка була написана в Луганську. Я вважав за доцільне презентувати її там, де вона створювалась. Тому зробив тур містами Щастя, Рубіжне, Новоайдар. Зідзвонився зі своїми знайомими з АТО і вже о 9 ранку 25 лютого пішов у військкомат». 

 

Про часи АТО письменник говорить спокійно і виважено, згадує, що позивний з’явився, коли війну з росією ще так не називали:

 

Мій позивний з’явився на 3 день перебування в АТО у 2015 році. Це – Спілберг.

 

Історія появи цього позивного починається також ще на початку війни: «Я розумів, що причетний до історичних подій, тому 2013-го року багато фотографував. Я був фотографом-портретистом. За мною спостерігали товариші, і через те, що я бігав з фотоапаратом, де тільки можливо, щоб зафільмувати якомога більше подій, назвали мене Спілбергом. Так воно приклеїлось і пройшло зі мною до сьогодні». 

 

Віталій Запека був командиром відділення, тому на питання, чи придумував позивні іншим, розповів кілька цікавих історій: «Наприклад, у нас є музикант, який грає на трубі. В березні на холоді охрип і відповідно отримав позивний Карузо. Він коли з нами говорив, то його фактично не було чутно. Двоє молодих хлопців, які були неодружені й не мали дітей, перебували під моїм особистим наглядом. Я їх дуже оберігав і ставив на найбезпечніші позиції. Ці двоє були нерозлучні й мали спільний позивний — Генофонди. Всі інші хлопці розуміли, що цю молодь треба берегти, щоб вони передали свої гени іншим. Одного з хлопців я назвав Бундес. І коли ця людина бубніла, а бувало таке часто, його ласкаво називали Бубундес». 

Позивний на честь улюбленого режисера

Валерій Пузік — автор книг «Бездомні пси», «Моноліт», «Я бачив його живим, мертвим і знову живим», «Шахта. Ранкове зведення», співавтор книги «Наші Котики. Бліндаж», режисер і сценарист багатьох проєктів. Його позивний пов’язаний з кіноіндустрією:

 

У 2015 році пішов добровольцем на фронт. ДУК ПС. Тоді ж вибрав позивний — Фінчер. В честь улюбленого режисера Девіда Фінчера. З часом позивний скоротився. Тож  інколи звучить Фінч, частіше Фінчер. В добробаті, як і зараз, працював з мінометами. Виконую поставлені командуванням завдання. 

Ти будеш Банджо!

Олександр Буліч — відоміший під сценічним ім’ям як Саша Буль, український співак, композитор та письменник, автор пісень у жанрі кантрі та інді-фолк, автор книжки «Плющ». Зараз він також на фронті. 

 

«Це почалося після повномасштабного вторгнення. До того моїм досвідом служби була військова кафедра — я офіцер запасу. 3 березня 2022 року я пішов у військкомат і мобілізувався», – розповідає Буль.

 

Позивний Саші пов’язаний з його творчістю:

 

Мій позивний Банджо, мені його придумав наш начальник зв’язку. Коли роздавали позивні усім, він каже до мене: ти будеш Банджо. 

 

А історія проста: «Я граю на банджо. І коли формувалась наша військова частина, ми знаходились у пункті постійної дислокації, а я притарабанив з дому банджо. І я робив для своїх побратимів-військовослужбовців концерт. А оскільки це досить екзотичний інструмент і 90 відсотків аудиторії бачили його вперше, то він усім запам’ятався. Тому коли постало питання позивного, вирішили, що я буду Банджо».

 

Окрім свого позивного, Саша пригадав кілька парних позивних побратимів: «У нас є, наприклад, Біба і Боба. Вони хороші хлопці, на відміну від відомого афоризму, товариші-нерозлийвода. Ще є два брати, які дуже схожі. Вони не рідні й не близнюки тим паче, але дуже між собою подібні. І в них позивні Тао і Мао. Про них завжди говорять парами»

Це зручно, коротко, ємко, звучно — Чех

Письменник Артем Чех — автор книг «Район Д», «Хто ти такий?», «Точка нуль» та інших. Справжнє ім’я – Артем Олександрович Чередник. Про позивний розповідає неохоче: «Та це нецікаво, якщо чесно. Нічого оригінального у мене — просто Чех, як псевдонім».

 

А от про походження цього прізвиська Артем багато розповідав раніше:

 

В одинадцять років мені дивом вдалося відвідати Чехію. Ця поїздка змінила мене і мій світогляд, після повернення я тільки й говорив, що про європейську цивілізацію. Відтоді мене почали іронічно називати Чехом. Згодом ця форма настільки прижилась, що навіть бабуся називала мене Чехом. 

 

«Коли постало питання підписування творів, сумнівів не було — Чех. Це зручно, коротко, ємко, звучно — Чех», – говорить Артем.

 

Читайте також: Не злі, але агресивні: як дорослішають персонажі нового роману Артема Чеха