Інтриги, скандали та ігри без правил у мемуарах принца Гаррі «Запасний»

Запасний. Мемуари принца Гаррі – Лабораторія, 2023 – 512 с.

У травні видавництво «Лабораторія» представить переклад українською скандальних мемуарів принца Гаррі, герцога Сассекського, сина чинного короля Великої Британії Чарльза III.

У книжці «Запасний», яка запрошує читачів за лаштунки найпопулярнішої монархії світу, йтиметься про історію життя молодшого сина Чарльза та Діани Спенсер – його безтурботне дитинство, втрату матері, службу в армії та бойовий досвід, посттравматичний синдром, зустріч з майбутньою дружиною Меган Маркл та складне рішення відмовитися від королівських регалій і обов’язків.

В оригіналі «Запасний» вийшов у січні 2023 року. Протягом першого дня продажу у Великій Британії було реалізовано 400 000 примірників книжки, включно з аудіо та електронною версією. А в США, Канаді та Великій Британії разом – 1,4 мільйона екземплярів у всіх форматах. Цей результат було внесено до Книги рекордів Гіннеса. «Запасний» став найшвидше продаваним нон-фікшн виданням всіх часів, побивши показники книжки Барака Обами «Земля обітована».

Публікуємо фрагмент книжки «Запасний», наданий видавництвом «Лабораторія».

Інша Жінка

Мама, за легендою, казала, що її шлюб – фігура трикутна. Тільки з математикою в неї було не дуже. Вона забула про нас із Віллі.

Звісно, ми не цілком розуміли, що там між татом і мамою відбувається, проте інтуїтивно відчували присутність Іншої Жінки. Ця присутність давала спостережувані ефекти, вони на нас позначалися. Віллі давно запідозрив, що в рівнянні фігурує Інша Жінка. Це його мучило й бентежило. Коли припущення підтвердилися, він почувався винним за те, що нічого не зробив, нічого не сказав раніше.

Я був надто малий щось підозрювати, але не міг не відчувати, що вдома у нас якось мало стабільності, тепла й любові.

Аж раптом мами не стало – і рівняння різко змінилося на користь тата. Тепер ніщо не заважало йому бачитися з Іншою Жінкою, коли заманеться. Утім, просто бачитися йому було мало – він хотів відкритих стосунків, публічних. А для цього треба було ознайомити з диспозицією «хлопчиків».

Для початку – Віллі. Він уже якось перетинався з Іншою Жінкою в палаці, але цього разу його офіційно викликали з Ітону на важливу розмову приватного характеру. По-моєму, в Хайгроув. За чашкою чаю, напевно. За словами Віллі, все пройшло нормально, хоч у подробиці він не заглиблювався. Тільки дав зрозуміти, що Інша Жінка – її звали Камілла – доклала зусиль, щоб нам сподобатися, і він це, мовляв, оцінив. Ось і все, що Віллі захотів розповісти.
Потім підійшла моя черга. Я сказав собі: невелике діло. Це як укол: заплющив очі, видихнув, а поки вдихнув, то все вже скінчилося.

Туманно пригадую, що Камілла була такою ж спокійною, як я (або їй було так само нудно). Мені було паралельно до того, що вона про мене думає. Їй – до того, що про неї думаю я. Ми не перетиналися. Вона мені не матір, я – не найбільший клопіт в її житті. Я ж Запасний.

Так що рандеву зі мною було просто формальністю. Про що ж ми з нею говорили? Про коней, напевно. Камілла любила коней, я умів їздити верхи. Зручнішої теми не придумаєш.

Пригадую, перед чаєм я думав: як вона до мене ставитиметься? Може, буде у принців зла мачуха, як у казках? Проте вона не була злою. І ми з Віллі відчували вдячність за це.

Після того як ми відбули напружені зустрічі з Каміллою, настала черга для фінальної розмови з татом.
Ну, хлопчики, що думаєте?

Ми думали, що він буде з нею щасливий. Так, Камілла зіграла вирішальну роль у тому, що шлюб наших батьків розвалився. Так, вона зіграла певну роль у тому, що наша мама загинула. Але ми розуміли, що Камілла, як і всі інші, просто стала заручницею подій, яких не могла контролювати. Ми не засуджували її. Навпаки, були готові все їй пробачити, якщо вона зробить тата щасливим. Ми бачили, що він, я і ми, не почувається щасливим. Ми бачили пустоту в його очах, пустоту у зітханнях, на його обличчі майже ніколи не з’являлася радість. Ми не були впевнені, бо Па ніколи не говорив про свої почуття, проте з дрібних деталей, яких він не помічав, у нас із братом поступово склався досить точний його портрет.

Приміром, якось він зізнався, що в дитинстві над ним «знущалися». Щоб загартувати дитину, Бабуся й Дідусь відправили його в інтернат Гордонстаун, і однокласники проходу йому не давали.

За його словами, найбільше діставалося хлопчикам творчим, чутливим, ніжним і книжним — якраз таким, як він. Його найкращі якості ніби стали приманкою для хуліганів.

Пам’ятаю, Па засмучено бурмотів: «Я ледве там вижив». Уявляю, як він, опустивши голову, тримається за м’якого ведмедика – він усе життя беріг цю іграшку. Ведмедик супроводжував тата скрізь. На іграшку вже жаль було дивитися – нитки стирчать, руки ледве тримаються, дірка там, заплатка тут. Наче тато після сутички з хуліганами, думалося мені. Ведмедик розповідав про самотнє дитинство Па куди красномовніше за нього.

Ми з Віллі погоджувалися, що тато заслуговує на краще. Вибач, ведмедь, йому потрібен гідний супутник життя. Тож ми з Віллі пообіцяли Па, що приймемо Каміллу в сім’ю.

Ми попросили про одне – щоб він не одружувався з нею. Мовляв, без цього можна обійтися. Весілля створюватиме зайву напругу. Увімкнеться преса. Вся країна, весь світ згадає про маму, почне порівнювати маму з Каміллою – кому це потрібно? Каміллі – найменше.

Ми підтримуємо тебе. Не маємо нічого проти Камілли. Тільки, будь ласка, не одружуйся з нею. Просто будьте разом, Па. Він не відповів. Відповіла вона. Причому одразу. Невдовзі після офіційного знайомства з нами Камілла почала вести свою лінію. Ця гра йшла в довгу. Ставками в ній був шлюб і – в перспективі – корона. (Ми припускали, що все це відбувається з благословення тата.) У газетах почали з’являтися статті з деталями приватної розмови Камілли й Віллі.

Їх міг злити тільки очевидець – і це, ясна річ, був не Віллі. За всім цим стояв, напевно, новий піарник, якого пролобіювала Камілла.

Передзамовити книжку.