Кейс «Фронтери», що об’єднує Луцьк і говорить про Україну в світі

3–6 вересня 2026 року в Полтаві відбувся другий воркшоп для дієвців і дієвиць культури «Зав’язь», який організувала культурна аґенція «Терени». У навчальному інтенсиві взяли участь 29 учасниць із Дніпровщини, Сумщини та Полтавщини: незалежні артменеджерки, представниці бібліотек, музеїв, громадських організацій, мистецьких і культурних інституцій.

Програма охопила проєктний менеджмент, комунікації, побудову партнерств і фінансування культурних ініціатив.

Публікуємо ключові думки з лекції Елли Яцути, керівниці платформи «Алгоритм дій» і засновниці літературної платформи «Фронтера», про те, як літературна ініціатива виростає в інституцію й що для цього потрібно.

Місто — головна умова

За словами Яцути, усе, що робить її команда, настільки пов’язане з Луцьком, що без цього контексту не зрозуміти філософії проєктів. За 13 років життя в місті вона пережила лише один період відчаю: «Коли я перестала відчувати місто, проєкти не вдавалися так органічно. Щойно цей зв’язок відновився, знову пішло те, що відбувається зараз», — розповідає вона.

У 2013 році три студентки Волинського національного університету імені Лесі Українки, яким було по 18–19 років, почали організовувати літературні події в місті. Слів «організація», «інституція», «місія» чи «фандрейзинг» вони тоді не знали. Імпульсом став конкретний запит: університетські зустрічі з літераторами зводилися лише до лекцій. На Форумі видавців у Львові дівчата вперше побачили «живих письменників, які ходять», тож вирішили запрошувати їх на свої події.

«Не було бюджету, стратегії, офісу, гарантії, що нам хтось допоможе, хтось закриє мінус. Партнерів не було. Було тільки відчуття внутрішньої потреби», — каже Яцута.

Вона виділяє два принципи, які команда швидко засвоїла. Перший — регулярність: люди мають звикнути, що подія існує, і приходити, бо цього хочуть. Другий — амбіції: якщо автор «топовий», його варто кликати.

«Треба пробувати, стукати у всі двері, і вам відчинять. Я досі в це щиро вірю, і це справді працює», — наголошує спікерка.

Нестандартність як спосіб запам’ятатися

Події мистецького об’єднання «Стендаль» команда свідомо робила нестандартними. Першою стала зустріч із Любком Дерешем. Каталог «Клубу сімейного дозвілля» тоді був для Яцути єдиним зв’язком із сучасною літературою. Команда поставила уривок із його роману «Культ» настільки вільно, що автор не впізнав власного тексту.

«Він скаже: “Я не знаю, що це, але людям сподобалося”», — згадує Яцута. Ту подію в Луцьку пам’ятають досі.

У 2017 році команда отримала пропозицію організувати фестиваль. Саме тоді вона вперше почала працювати з міським бюджетом, посольствами, консульствами й міжнародними культурними інституціями. Це змусило думати не лише про «красиву картинку», а й про юридичний, фінансовий і дипломатичний вимір подій.

Колеги з інших міст казали, що відмовилися від співпраці з міськими радами, боячись втратити свободу й ідентичність. Луцька команда цих ризиків не розглядала.

«Якщо ми перестанемо мислити тим, що вони в нас можуть забрати, а почнемо думати, де ми можемо взаємно підсилювати одне одного, починається зовсім інший рівень співпраці», — зазначає Яцута.

Після першого фестивалю, організованого в партнерстві, команда вирішила йти далі й створити власну ініціативу. Так народилася «Фронтера».

Читайте також: Нові центри впливу: як культура розвивається за межами мегаполісів

Концепція приходить із часом

Перша «Фронтера» здавалася Яцуті провалом. Сьогодні вона називає її камерним фестивалем. Спікерка зізнається, що боялася закидів: їй було 23–24 роки, були сильний партнер і великий фестиваль, а вона вирішила робити власний.

Порадою, яка її заспокоїла, поділився польський культурний менеджер, якому вона чотири хвилини плутано пояснювала концепцію. «Він сказав: “Заспокойся. Концепція прийде через кілька років, усе нормально. Робіть так, як відчуваєте, шукайте свої родзинки, але не намагайся зараз сформулювати, як це має бути через десять років”».

Поступово «Фронтера» почала вводити до програми теми, пов’язані з містом і регіоном: спільноти, історичні періоди, локації. Команда цікавилася не лише сучасними авторами, які живуть у Луцьку, а й іншими пов’язаними з ним іменами — Юзефом Лободовським, Зузанною Гінчанкою, Юрком Покальчуком, родиною Косачів. За словами Яцути, масового запиту аудиторії на це тоді ще не було. Перші запити з’явилися після 2022 року.

Волонтерство, вигорання, пауза і віднайдення нового сенсу

Після початку повномасштабного вторгнення команда разом із культурними інституціями міста створила волонтерський штаб «Ангар». Літературні події відновилися у вересні 2022 року спонтанно: люди почали писати й питати, коли вони будуть. Ці події мали радше терапевтичний ефект: людям було потрібно відчути щось довоєнне. За три місяці команда організувала близько 20 подій і вигоріла. На стратегічній сесії команда вирішила поставити організацію на паузу. Популяризація літератури втратила для команди колишній сенс.

«Коли твої друзі, які ходили на твої події, воюють, книжка — вже не та ціль, яка драйвить», — пояснює Яцута.

Рішення було таким: не продовжувати формат, у який більше не віриш, а повернутися тоді, коли з’явиться новий сенс, без дедлайнів. Тим, хто не захоче повертатися, лишалася роль амбасадорів.

Новий сенс знайшовся під час європейського туру з письменником Максом Кідруком, який охопив 14 країн. Навесні 2023 року в країнах, з якими Україна давно вибудувала культурні зв’язки, команду добре знали. Восени, в Іспанії, Португалії та Італії, Яцута побачила інше: сильний російський наратив, нерозуміння України в частині українських культурних центрів і втому від війни.

Тоді вона написала команді й запропонувала використати напрацьований досвід роботи з міжнародними інституціями на користь України.

«Подивімося на літературу як на інструмент говорити про Україну. Це те, що ми вміємо робити. Механіка та сама, менталітет трохи інший», — сказала вона колегам.

Українська книжка й автор на міжнародному майданчику говорять не лише про текст, а й про те, що відбувається в країні. Так у 2024 році після трирічної перерви «Фронтера» повернулася як фестиваль просто неба із фокусом на іспано- та франкомовні країни. Замість презентацій книжок у програмі з’явилися дискусії про те, ким ми є і як Україну бачать у світі. Учасниками стали письменники, волонтери, військові, представники бізнесу й дипломати. За словами Яцути, у 2024 році команда сформувала концепцію, над якою працювала ще з 2018-го.

Мислити середовищем, а не продуктом

Головний принцип після перезапуску — не робити фестиваль заради фестивалю.

«Ми хочемо, щоб це змінювало місто, щоб фестиваль буквально проник у кожну сферу життя Луцька», — наголошує Яцута.

Місцеві громадські організації не просто допомагають, а «співтворять» фестиваль.

«Коли ви приходите і кажете: “Зробіть для нас щось”, це не працює. Але коли ми кажемо: “Давайте зробимо щось спільно”, працює зовсім інакше», — пояснює вона.

Місто живе фестивалем за місяць до нього: цього року два музеї відкрили виставки до дат проведення «Фронтери», знаючи, що приїдуть люди. Команда прагне, щоб гості приїздили на чотири-п’ять днів і знайомилися з містом ще до фестивалю.

Для міжнародних медіа команда щороку влаштовує окремий день знайомства з культурними ініціативами Луцька.

«Для нас важливо, щоб у цих медіа виходили не статті про “Фронтеру”. Якщо статті виходять про наше місто або про Україну — ось цього ми хочемо», — зазначає Яцута.

Серед результатів вона називає інтерв’ю з керівницею театру «Гармидер» Русланою Порицькою в найбільшій португальській газеті, матеріал на першій шпальті польської «Газети виборчої» та чотири розлогі матеріали про Україну на великому суспільно-політичному мовнику Іспанії.

Партнерство — це щоденна робота

Партнерство, за словами Яцути, не зводиться до однієї події й не вимірюється лише фінансами.

Показовим вона вважає випадок із партнером, який підтримав фестиваль фінансово першого року, а наступного вже не міг допомогти коштами, проте хотів презентувати свою ініціативу. Команда погодилася.

«Ми знайдемо кошти, але партнера втрачати не можна», — каже спікерка.

Так само вона працює з бізнесом. Місцеві підприємства долучилися до збору на військо, а команда прозвітувала перед кожним партнером про кожну зібрану гривню та канали надходження коштів. За словами Яцути, загалом під час фестивалю вдалося акумулювати близько 1,2 млн грн.

Після обстрілів українських складів і видавництв команда запропонувала наступний крок для постійних партнерів: корпоративні бібліотеки. Розробили три пакети на 15, 25 і 50 тисяч гривень, щоб місто разом із бізнесом закупило книжок приблизно на мільйон гривень і підтримало видавців.

«Громада — це не лише аудиторія. Це ті, хто вас тримає, ті, хто буде боротися за вас», — підкреслює Яцута.

Безбар’єрність: крок за кроком

Фестиваль проходить в історичній локації, яка не є безбар’єрною. Команда не заявляє про безбар’єрність, а рухається до неї поступово: переклад жестовою мовою на фестивалі, пандус, кімната матері й дитини, фудкорт із заниженими столиками.

«Немає моменту, коли вам дали багато грошей і ви зробили будь-яку локацію безбар’єрною. Але можна робити крок за кроком», — каже Яцута.

Постачальникам їжі, які питали, навіщо занижені столики, вона пояснювала: «Це не вимога нас, це вимога часу, це повага до вашого клієнта, до тих людей, які до вас приходять».

Наступний крок — інфраструктурна зміна в самому приміщенні: доступний вхід до інклюзивної вбиральні й додатковий пандус. Донорам команда обґрунтовує потребу в цих змінах тим, що в локації після «Фронтери» з’явилися джазові фестивалі й концерти, тож пандусом користуватимуться містяни протягом року.

Аудиторія вимагає дедалі більшого

За словами Яцути, після кожного фестивалю зростають вимоги аудиторії. Так з’явилася дитяча літературна сцена, яку допомогли організувати фахівці з дитячої літератури, бо команда не вважає себе експертами у цій сфері. Кімнату матері й дитини також облаштували після запитів батьків.

Волонтерам перед фестивалем проводять навчання із чутливої комунікації, безбар’єрності й взаємодії з військовими.

Команда також регулярно опитує аудиторію. Найкраще це працює безпосередньо під час фестивалю: волонтери фіксують відгуки відвідувачів та відвідувачок, а команда збирає перелік того, що не працювало.

Від організації до екосистеми

Яцута виділяє п’ять етапів трансформації: ініціатива, проєкт, організація, інституція й екосистема. За її словами, команда зараз перебуває між організацією, інституцією та екосистемою.

Вона описує три подальші напрями розвитку.

• «Дім Пако». Перший інфраструктурний проєкт: резиденція для перекладачів, письменників і культурних менеджерів у будинку Юрка Покальчука — перекладача й письменника з Луцька, який відкривав українським читачам латиноамериканських авторів. Команда веде перемовини з міською радою щодо оренди ділянки, а також досліджує родину Покальчуків — від генеалогії до літературних напрацювань. В архівах уже знайшли наукову працю Юрка Покальчука про Василя Стуса.

• «Дім літератури». Нова інституція для дослідників, науковців і кураторів: освітні продукти та гранти для дослідницьких ініціатив. Наразі проєкт представили одному з донорів.

• «Луцьк — місто літератури ЮНЕСКО». Це титул, який присвоюється місту. Наразі в Україні його мають Львів та Одеса. Однак важливий не сам титул, а можливість взаємодіяти в мережі з 300 креативними містами світу й мати доступ до партнерів за кордоном. Для цього команда провела дводенну стратегічну сесію з гравцями книжкового ринку, бібліотекарями й театральними працівниками та напрацювала чотирирічний план розвитку літературного сектору міста.

«Луцьк не може стати містом літератури, якщо в нього є лише один фестиваль. Однак коли у місті працює весь сектор, є постійний рух — це зовсім інше», — зазначає Яцута.

Поради для тих, хто будує ініціативу

Не все має бути інституцією. «Не все має бути інституцією, але коли ви відчуваєте, що є запит, і бачите, як це може жити в довгостроковій перспективі, значить, час прийшов. Запит не можна сісти й придумати», — каже Яцута.

Вразливість — це нормально. За її словами, зростання завжди супроводжується ризиками, зокрема фінансовими. «Усі це проходять, тільки ніхто про це не говорить публічно», — наголошує вона.

Різні канали фінансування. Бізнес і міська рада не завжди підтримуватимуть проєкт, а гранти не завжди будуть доступні. Тому ключове завдання — диверсифікувати джерела.

Партнерства — це страхування. «Якщо у вас є велика кількість партнерів, то в момент, коли вам буде складно, вони прийдуть допомогти. Адже вони з вами не лише тоді, коли все добре і ви переможці», — каже спікерка.

Мета — щоб проєкт жив без вас. Яцута цитує колежанку, яка горіла проєктом «Дім Пако»: «Бо я знаю, що це буде жити після мене». Вона переконана: проєкт стає точкою тяжіння для громади, коли започатковані ним зміни тривають, навіть якщо його засновники змінюють сферу діяльності чи переїжджають.

Воркшоп «Зав’язь» для дієвців та дієвиць культури у 2026 році реалізується за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Грантову програму для трьох команд-переможниць, які створили культурні проєкти для своїх громад, забезпечили OBRIY village, Adam Harber Foundation та меценат Максим Дядик.

Окрім Елли Яцути, на воркшопі «Зав’язь» своїми думками й досвідом також ділилися:

• Євгенія Нестерович, менеджерка культури, критикиня, авторка (тренінг із проєктного менеджменту);
• Галина Григоренко, експертка зі стратегії та менеджменту у сфері культури (лекція «Стратегічні державні документи та локальний контекст»);
• Тетяна Олійник, старша радниця з питань культури програми «Партнерство за сильну Україну» (тренінг із комунікації культурних проєктів);
• Вероніка Селега, культурна менеджерка, спеціалістка з комунікацій (лекція «Побудова партнерств у культурних проєктах»);
• Юлія Аленіна, менеджерка культурних та мистецьких проєктів, співзасновниця ініціативи «Заправка» (тренінг із фінансування культурних проєктів);
• Інна Підлуська, заступниця виконавчого директора Міжнародного фонду «Відродження» (лекція-знайомство з фондом);
• Андрій Палаш, керівник і співзасновник Центру сучасної культури у Дніпрі, голова правління ГО «Культура Медіальна» (лекція «Робота культурних інституцій в умовах війни»).

Фото: Станіслав Пантелей

Читайте також: Зібрали понад 1,1 млн грн для ЗСУ під час «Фронтери» — як минув фестиваль у Луцьку