класика

Хто вони, вчителі з української класики: дяки, буддисти, жертви помсти

01.09.2020

Бачите помилку в тексті — виділяйте фрагмент та тисніть Ctrl + Enter

У другій половині ХІХ століття юні українці вчилися не лише в дяків. І за невивчені уроки їх не обов’язково карали різками. Як відбувалося навчання в житті і як письменники згадували про нього в літературі – розповідаємо в нашому матеріалі.

Інтуїтивне навчання

Поки вчительки й вчителі панькаються з дітьми, до них небагато претензій. А от щойно починаються курси з підвищення кваліфікації дорослих – чекай біди. 

У п’єсі Марка Кропивницького «Супротивні течії» юна ентузіастка Надежда приїжджає в село, щоб вчити дітей. Але на тому її ентузіазм не згасає. До неї на навчання також ходить її одноліток Логвин (на якого в селі за охоту до знань дещо криво дивляться). Поза тим Надежда тихцем вчить грамоти свого батька. Тихцем – бо соромно вчитися в поважному віці та ще й від юнки. Та вчительку такі дрібниці не хвилюють. Аби її воля, вона б усьому селу прочитала лекцію, про те що в сільських молитвах купа помилок, і влаштувала б вечірні курси для всіх дорослих. 

 

Тим часом соцький Прохор (соцький – це сільський шериф, тільки без зброї) дивиться на вчену юнку Надежду і вирішує, а чим він гірший, треба й собі тихцем вивчитись грамоті. Тільки соцькому соромно звертатися до вчительки, тож він планує вивчитись інтуїтивно. Прохор дуже уважно дивиться в текст і силується розуміти, що він означає. Але магії не відбувається, і закарлючки не перетворюються в змістовні фрази. Не будьте як соцький, не намагайтесь повторити цього в реальному житті.

 

Джерело: Марко Кропивницький «Супротивні течії»

Недоліки інститутських авторитетів

В українській літературі не бракує іронії з навчальних методик і з авторитету викладачів, як шкіл і гімназій, так і університетів. У «Хмарах» Нечуя-Левицького дісталося всім навчальним закладам, а особливо інститутам благородних дівиць. Мати головного героя, Радюка, була харківською інституткою. І якось вона вразила сина тим, що, попри свою освіту, серйозно висловилась щодо містичного способу лікування хвороб («Напишу кілька таких слів на склянці, потім змию водою й дам ту воду випить слабому, то він і одужає»). Цей спосіб мама Радюка дізналася від начальниці її інституту, петербурзької графині. В уяві інститутки графиня – беззаперечний авторитет в усіх питаннях. 

Джерело: Іван Нечуй-Левицький «Хмари»

Не намагайся її/його перевиховати!

Одне з головних правил стосунків звучить так: навіть не мрійте про те, щоб переробити свого партнера/партнерку. Це неможливо! Радюк із «Хмар» Нечуя-Левицького був парубок моторний і розумний, але за його часів психологію в університетах ще не штудіювали. Тож закохавшись у панночку Ольгу Дашкович, він виношує цілий план із її перевиховання. Вона любить французькі романи? – думає Дашковчи. – Це чудово! Хай розважається, а я тим часом буду їй підсовувати критичні книжки. Яка їй різниця, що читати?! Вона точно відчує, що мої книжки серйозніші, а отже, кращі! А далі піде важка артилерія – щось наукове й поважне. Це вже не кажучи, що герой плекав мрію, як Ольга вишиватиме йому сорочку. Цей план у рожевих тонах, перевиховати панночку на товаришку, – дуже стрімко зазнає поразки. Здається, коли Ольга (попри свої почуття) відмовляється вийти за Радюка заміж, вона свідома того, що в них різні цінності й що вони одне одного не перевиховають. Видно, в її французькому пансіоні дівчат таки вчили корисних психологічних премудростей.

 

Джерело: Іван Нечуй-Левицький «Хмари»

 

Читайте також: Нечуй. Немов. Небач. Експериментуй. Жартуй. Хтось же має це робити

Сократичний вчитель

Раз у ніколи українським героям щастило на ідеальних вчителів. Таким був епізодичний вчитель головного героя з роману Олександра Кониського «Семен Жук і його родичі». Вчитель чергував книжне навчання, гімнастику, оповіді, прогулянки, спостереження за життям, просту фізичну працю (і куди без обтирання холодною водою!).

У цьому навчанні є щось від античних традицій мудрих філософів у білих тогах. Воно не відірване від життя, як у дівочому інституті з «Хмар». Навпаки, вчитель показує своєму учню, як влаштований його ближній світ. І коли надалі учень вивчатиме юриспруденцію, медицину чи агрономію, він мимохіть уявлятиме, як використати набуті знання на практиці. 

 

Як бачимо, суть такого навчання полягала не в тому, щоб вбивати в голову дитини абстрактні знання, а в тому, щоб переймати й повторювати за вчителем певний спосіб життя, осмислювати його, по можливості шукати шляхи покращання й полегшення життя ближніх за допомогою наук. 

 

Джерело: Олександр Кониський «Семен Жук і його родичі»

Чаювання у вчителя Драгоманова

Судячи з розвідки Леоніда Ушкалова, Михайло Драгоманов був ще тим самовпевненим бешкетником. Принаймні є чимало історій про те, як він огризався з вчителями чи вважав їхній рівень викладання недостатнім.

Але були у Драгоманова й улюблені вчителі. Серед них латиніст Казимир Полевич, до якого гімназисти ходили на чай із сухариками. Навколо цього вчителя зосередився неабиякий романтичний ореол. Учні переказували одне одному, що колись їхній вчитель був франтом, вбирався у модні лахи, та ще й ходив з хлистиком. Але через нещасливе кохання Полевич начебто перетворився на аскета. (Ніщо так не бентежить учнів і студентів, як особисте життя їхніх вчителів!) Але найціннішим для Драгоманова інших учнів були неформальні розмови з Полевичем. У нього був смак до жартів, до історико-політичних і літературних бесід. Тож його уроки (і вже тим паче позакласні посиденьки за чаєм) не були нудним зубрінням граматики. Це були жваві дискусії, де, як можемо здогадуватись, вчитель ставився до учнів як до рівних співрозмовників. 

 

Джерела: Михайло Драгоманов «Два учителі», Леонід Ушкалов «Чарівність енергії. Михайло Драгоманов»

Даєш буддизм українською! Мовні квоти Бориса Грінченка

Борис Грінченко виступав за мовні квоти ще до того, як це стало мейнстримом. У його романі «Сонячний промінь» гарно показано, як складно було українським дітям вчитися у великоруських школах. З одного боку, діти часто не розуміли, що саме їм викладають, бо викладання відбувалося російською. З іншого боку, таким чином культивувалася думка, що російська мова – це мова культури, розумних і шанованих людей. Всю культуру створено російською мовою (бо якщо в школі не показують, що існує українська література – для більшості людей її все одно що немає). 

Та й самі селяни у творі Грінченка були не в захваті від освіти своїх дітей. По завершенні навчання діти починали крутити носом, казати, що їхні батьки неправильно говорять й неправильно поводяться. Вони всіляко соромилися свого мужицького життя, не хотіли допомагати батькам по господарству та ще й випрошували в батьків модний одяг. Школа виховувала в них відчуття, що бути звичайним робітником-селянином – ганебно. 

 

Весь роман Грінченка його герой, Марко, намагається просувати українську культуру. Він приходить у села й читає там оповідання Нечуя-Левицького – тобто показує, що існують тексти про проблеми українських людей, написані зрозумілою їм мовою. Щоправда, Марко дещо не розрахував із запитами аудиторії. Дізнавшись, що існують видання книжок зрозумілою їм мовою, селяни почали розпитувати Марка, а чи нема часом чогось українською про Будду і Юлія Цезаря. Тож, любі видавці, зауважте! Запит на біографії відомих людей українською існує майже 150 років. А віз і нині там.

 

Джерело: Борис Грінченко «Сонячний промінь»

Шмагати чи не шмагати: трошки про шкільні покарання

У розвідці про Драгоманова Леонід Ушкалов подає цікавий факт: 1859-го року члени комітету Київського навчального округу дискутували про покарання учнів і встановили, що тілесні покарання в гімназіях вони поки не будуть скасовувати. Втім, це не означало, що будь-якого учня можна просто так взяти й відшмагати. Особливо, коли йдеться про старших хлопців. За навчання самого Драгоманова його якось хотіли покарати різками, але для цього покарання була потрібна згода батьків (якої ті не дали). 

Якою могла бути реакція на покарання без згоди батьків, ми можемо уявити з п’єси Марка Кропивницького «Старі сучки й молоді парості». В цьому тексті є заможний купець, чий малий син повсякчас прогулює заняття й багато бавиться з іншими дітьми, а коли приходить додому, то прибріхує батьку, буцім вчителька його просто так за двері виставляє і б’є. Коли герой чує про тілесні покарання сина, він навісніє і жадає негайної розправи. Він негайно вбирається в «інотову шубу» (щоб було видно, де його місце на соціальній драбині) і їде мститися бідолашній вчительці. 

 

Джерела: Марко Кропивницький «Старі сучки й молоді парості», Леонід Ушкалов «Чарівність енергії. Михайло Драгоманов»

 

Читайте також: Хто наступний за Кайдашами? – що з укркласики можна перетворити на серіали

 

Підтримайте проект

Фондуючи незалежну редакцію Читомо, ви допомагаєте зростити нове покоління
професіоналів видавничої справи і збільшуєте кількість хороших книжок у світі.

Підтримайте проект