Кілька тисяч аристократів – досвід Mariupol Open Book 

Його звати Фелікс, і він проходить квест Анастасіями. Показує програмку фестивалю Mariupol Open Book – там сім учасниць із таким іменем, тож Фелікс вирішив піти на захід до кожної і в кожної взяти автограф. На моїй презентації він був єдиним відвідувачем. Утім, на інших подіях, зокрема й моїх, бувало і більше – 12-17. 

Худорлявий, з прямою поставою. Колись чорнявий, тепер сивий, зі стильною борідкою. У вінтажному піджаку й бордових джинсах. Вік – неясний. Каже, йому 99. Каже, народився за часів непу. Жартує, звісно, але вдає серйозного. Каже, зруйнував Радянський Союз. Я думаю: якщо й тоді носив бордові джинси, то міг. Це один із відвідувачів книжкового фестивалю у Маріуполі, один з декількох тисяч аристократів, які відвідали книжкове дійство.

Передісторія. Концепція

«Програма Mariupol Open Book не має спеціальної концепції та фокус-теми, і це зумисне, – наголошує Анастасія Євдокимова, киянка, що має досвід проведення подій всеукраїнського масштабу й запрошена маріупольською мерією, координувати цьогорічний ярмарок та фестиваль. – Фокус-теми можуть бути в містах, де вже є традиція книжкових фестивалів, у містах із розвиненою книжковою культурою. А у півмільйонному Маріуполі навіть немає жодної великої книгарні».

Традиції книжкових фестивалів у Маріуполі справді не такі, як у Львові чи Києві. Але з 2015 року тут, як і в багатьох інших неокупованих містах і містечках Донеччини та Луганщини, відбуваються заходи, покликані популяризувати українську літературу.

Наприклад, увесь 2015 рік активістка Анастасія Пономарева разом з однодумцями вела проєкт «Маріуполь читає дітям», де були й читання, і малювання, і книжкові забави, і подарунки. Час від часу запрошували авторів з інших міст. Іноді відбувалися і дорослі заходи: приїздили Сергій Жадан, Юрко Іздрик, Вікторія Амеліна.

Масштабний фестиваль і ярмарок тут були 2018-го року, організатор – ГО «Арт-простір», який чотири роки поспіль влаштовував «Запорізьку книжкову толоку». Толока у Маріуполі відбувалася у приміщенні спортивного комплексу «Іллічівець» з бюджетом 1,3 млн грн та за підтримки USAID. 32 українських видавництва, 143 митці-учасники, близько 200 заходів, 3000 відвідувачів. Я пригадую цей ярмарок і фестиваль як величезний та жвавий вулик. 

Фото з ФБ-сторінки Маріупольської книжкової толоки

Уже силами міста, але за фінансової підтримки USAID, був організований Open Book у вересні 2019 року. У ньому взяли участь 10 видавництв, за два дні пройшло 15 подій, зокрема і за участі німецько-японської авторки Йоко Тавади. На ярмарку й фестивалі побували 2000 містян.

Open Book 2019. Фото Євгена Сосновського

Цьогорічний Mariupol Open Book відбувався за підтримки Українського культурного фонду в межах гранту «Велика культурна столиця України 2021» – проєкту культурно-мистецьких ініціатив «Діалог мовою мистецтва». Цей же «столичний» грант приніс у місто «Ніч музеїв», музичний фестиваль, арт-резиденцію, «Гогольфест» і марафон театральних резиденцій, фестиваль вільних театрів, фестиваль класичної, сучасної музики й ще багато цікавих подій. На триденний – 24-26 вересня – книжковий фестиваль і ярмарок виділили 1,5 млн гривень. 

Немає концепції, каже Анастасія Євдокимова, але збоку так не виглядає. Програма з 93 заходів – різноманітна, але струнка, і в ній прочитуються бажання організаторів:

• Показати сучасні тенденції книжкової галузі в Україні – тут вам і лекції про написання й читання художніх репортажів, і заходи про мультикультурність і корінні народи, і кілька подій, присвячених коміксам, і майстер-класи зі створення подкастів, і презентації фантастики, і проза, й поезія, і українська, й перекладна. І музика, щодня музика – джаз. 

• Наголосити на найкращих здобутках української культури, нагадати про важливі сторінки в українській історії: це презентації проєкту «Рейтинг 100 найкращих фільмів в історії України», дитячої книжки Катерини Єгорушкіної про Голодомор «Скриня», збірки «Народні Герої України: історії справжніх», і розмови про кілька романів, де прямо чи опосередковано йдеться про сучасну війну (Тамари Горіха Зерня «Доця», Петра Яценка «Магнетизм» тощо).

• Залучити дітей та підлітків: тут щодня багато різноманітних дитячих заходів: презентації книжок, майстер-класи, робототехніка, малювання, розмови, читання… У програмі біля кожної події вказано вік дітей: 4+, 5+, 9+, 12+ і так далі.

Фото: Mariupol Open Book 

Концепція прозирає і в підборі локацій, де відбуваються заходи, – це сучасні зали у старих, але оновлених красивих будівлях: спершу ми потрапляємо в Spalah – колишній шаховий клуб, де з 2019 року і шаховий клуб, і сучасний хаб, і авдиторії для лекцій та майстер-класів. Потім у міську бібліотеку, де світло, затишно і зручні дивани, а наостанок – у «Вежу»: красивезну будівлю водонапірної вежі, видатного архітектора Віктора Нільсена, чиїми роботами в місті вибудувано екскурсійний маршрут. У «Вежі» з 2018 року діє культурно-туристичний центр. Тут чудові ревіталізовані зали для заходів із вікнами то прямокутними, то лучкуватими, то – на горішньому, п’ятому, поверсі – трикутними; тут-таки й оглядовий майданчик. 

Фото з сайту mariupolrada.gov.ua

Заходи відбуваються і надворі біля драмтеатру – на вуличній сцені. Вся Театральна площа спеціально декорована для книжкового фестивалю. Перед театром – великий макет книжки з віршем Грицька Чубая «Плач Єремії». У межах фестивалю відбудеться й суміжний до цієї цитати поетичний захід: «Оприсутнення. Витіснене покоління» (учасники – Олена Герасим’юк, Богдан-Олег Горобчук, Елла Євтушенко, Анна Малігон). Перед ярмарком – також макет книжки, і це не лише декорація, а й анонс: тут можна прочитати програму заходів. 

Фото: Mariupol Open Book 

На площі привертають увагу телефонні будки, що наче падають одна на одну, і перед ними постійно стовбичать люди, заходять туди, зачиняються. Ми довго думатимемо: це місця для поцілунків тощо – чи як? Аж поки не довідаємось: тут доступ до цифрової бібліотеки Українського інституту книги й до літературних подкастів. Усе виглядає стильно і зі смаком.

Просякаюся враженням: центр Маріуполя – аристократична місцина. І заходи тут – аристократичні. Аристократів же багато не буває? Тому й відвідувачів небагато. Але які відвідувачі! «Концепція тут – аристократизм», – думаю я.

«У вас таке гарне місто… – захоплено кажу Феліксу. – Ви родом звідси?» – «Так. Народився і виріс тут. Гарне місто, кажете?» – «Ага. Доглянуте, чисте». – «Я такого не люблю, – хитро дивиться. – Відреставрували, плиткою замостили – не люблю. Я люблю, щоб в асфальті були дірки, щоб дороги були покручені, а будинки занедбані, – в цьому відчувається життя». 

Пропонує показати «справжній Маріуполь» – асфальт із дірками, покручені дороги, занедбані будинки. Але я це все вже бачила – коли ми ходили на море і вийшли з центру. Окрім побитого асфальту і кручених вулиць, бачила ще й написи на стінах будинків «Место наркоманов» і заклики любителів чистоти: «Если ты не ГАВ-но, собери в пакет собачье гавно».

Відвідування

Кураторка локації хвилюється: раптом ніхто не прийде? Їй було б незручно перед нами, учасниками. Я заспокоюю її: за своє книжкове життя ми бачили всяке, зокрема і порожні зали. А крім того, ми вже вдячні організаторам за турботу: кожен і кожна з нас має свою менеджерку, з якою може з’ясувати усі питання; нам купили й надіслали квитки на поїзд, нас зустріли й завезли у готель, заздалегідь повідомили, скільки часу займає дорога з готелю до локацій із заходами. Домовились і оплатили довезення наших книжок, якщо видавництво не брало участі в ярмарку.

Але ясно, що дуже кортить зробити те, для чого приїхали: поспілкуватися з читачами.

Першою на презентацію «Кримського інжиру» приходить дівчина з антологією в руках. Тією самою, яку нині ми представляємо. Люди сходяться, і ось уже маленька зала «Вежі» майже повна. Чоловіки й жінки, молоді та зрілі. Наприкінці події запитую, хто звідки. Більшість – маріупольці. Дівчина, що прийшла з книжкою в руках, – із Донецька. Є тут і Афіна Хаджинова, маріуполька, надзвичайно красива жінка з прямою поставою, чорним волоссям і грецьким профілем, – членкиня маріупольського товариства греків. «Кримський інжир» важливий для Афіни, бо її предки з Криму. Тамтешніх греків – румеїв та урумів – переселила з півострова на північ від Азовського моря (територія сучасної Донецької області) царська влада Росії в кінці XVIII століття. Тоді й був заснований Маріуполь. 

Люди на заході ставлять питання, згадують Крим, діляться враженнями від вірша з книжки, який прозвучав на заході. Потім я побачу декого з цих відвідувачів і на інших подіях – розмовах для письменників-початківців, презентаціях книжок-фентезі, вуличних заходах.

Я бачитиму, як дівчата старшокласницького чи то студентського віку йтимуть вулицею, дивлячись не на будівлі й собі під ноги, а у програмки Mariupol Open Book.

Я побуваю на лекції 14-річної Анни Полегенько про те, як писати книжкові блоги, – вона цілу годину вміло триматиме увагу дітей та підлітків. Відвідаю презентації Лесі Ворониної, де діти та їхні бабусі уважно слухатимуть письменницю, і розмову з Олександром Ірванцем про перекладену ним з білоруської книжку Уладзімєра Арлова, де уважно слухатимуть дорослі. І відвідаю захід про Голодомор, точніше, про те, чи варто і як можна говорити про нього з дітьми – за книжкою Катерини Єгорушкіної «Скриня», куди молода жінка та її донька 5-6 років прийдуть цільово й заздалегідь. Бачитиму, як зосереджено працюватимуть діти на майстер-класах із робототехніки. Почую від фантаста Володимира Аренєва, що на заходах він продав усі свої книжки, яких віз ледь не цілу валізу.

Фото: з ФБ-сторінки Катерини Єгорушкіної

Втім, я побуваю і на подіях, на які, окрім приїжджих авторів – друзів тих, хто презентує, – більше ніхто не прийде. І на тій, на яку прийде один лише Фелікс.    

На вуличних заходах важко порахувати людей: хтось прийшов цільово, хтось – проходив повз і лишився, хтось – проминув, але щось почув. 

Фото: Mariupol Open Book 

«93 заходи за участі 60 митців відвідали близько 1000 людей», – підсумують організатори цифри, коли фестиваль закінчиться. 

У півмільйонному Маріуполі – 1000 аристократів, – висную я.

Відвідувачів ярмарку, що містивсь у шатрі на центральній вулиці, годі було полічити, – скажуть мені. – Тут за три дні пройшло кілька тисяч людей. 

Аристократів у Маріуполі – кілька тисяч, – виправляю подумки цифри.

Маріуполька Анастасія Пономарева розкаже, що у 2015-2016 роках зібрати аудиторію було набагато складніше – приходили проукраїнські активісти, які всі одне одного знали, які не лише цікавилися такими заходами, а й самі докладали великих зусиль, щоб їх організувати. Натомість тепер книжкові й загалом українськокультурні події організовує міська влада, і дедалі більше маріупольців їх відвідують. 

Фото Євгена Сосновського

Знаю, що цими днями у місті відбуваються ще два фестивалі: фестиваль бичка «Goby Fest» і грецької культури «Мега Юрти». Бичка – бо море й багато етносів, які мають свою смачну кухню. Грецької культури – бо Маріуполь та низка сіл довкола нього, як ми вже з’ясували, – первісно грецькі, і на Донеччині, згідно з останнім переписом 2001 року, жило понад 75 тис. греків. «Мега Юрти» відбувається з 1988-го, від початку Незалежності – що два роки.

А ще – День міста, на який ми також ідемо. Має відбуватись концерт на площі Свободи, оточеній прожекторами у формі «голубів миру» – 25 скульптур. На крилах кожного голуба – орнамент, унікальний для кожного з 25 регіонів України. Виступають «Один в каное» і «Бумбокс». Нам здається, тут зібралося пів мільйона людей – якраз усе місто. Потім прочитаю в новинах – кілька тисяч. На площі нема де яблуку впасти й куди не глянь – люди й люди. Танцюють під «Човен», «Наодинці» й «Людей», багато хто знає слова – і підспівує. 

Фото Євгена Сосновського

Чи перешкоджають чотири події одна одній? Маріупольці кажуть, що так, і якби фестивалі розділити у часі, то можна було б відвідати всі бажані заходи в межах кожного. 

Продажі

Шатро з 24 стендами (22 видавництва, книгарня «Книголенд» і проєкт Ukraїner) – на прохідній вулиці. Анонсування було достатньо, але якби хтось не чув, то міг просто проходити центром і побачити ярмарок. 

Фото: Mariupol Open Book 

У перший день – п’ятницю – ярмарок тривав три години. У другий-третій дні – довше. «Першого дня, – каже Роман Малиновський, співзасновник і головний редактор видавництва «Вавилонська бібліотека», – торгівля йшла так стрімко, що я подумав: чистими зароблю тут більше, ніж за п’ять днів Форуму видавців у Львові».  З цим згодна і представниця видавництва «Ранок» Олена Носоненко: «Маріуполь був по дорозі до нього «рівнянням з усіма невідомими», а вже повертаючись додому ми назвали його кращим заходом сезону.»

Читайте також: Гра в розгубленість: як пройшов цьогорічний BookForum

Тут слід нагадати, що на Mariupol Open Book, на відміну від багатьох інших книжкових ярмарків, видавці не платили за місце – лише за власний приїзд і харчування. Проживання й довезення книжок забезпечили організатори. «Надію надавала класна робота організаторів напередодні фестивалю – і програму декілька разів узгодили, і про погоду повідомили, і знижку на каву забезпечили, і навіть проанонсували концерт груп Бумбокс та Один в каноє. Безкоштовне поселення в готель зі сніданком, трансфер до готелю-вокзалу, безкоштовна для учасників доставка книжок на стенд були нам заздалегідь відомими умовами, і цьому ми вже встигли порадіти раніше,» – додає пані Олена. 

Кожен видавець мав очікування. У декого вони коливались між «продам усього кілька книжок» і «продам усе». Чому? Роман Малиновський розповідає: «Я пам’ятав, що в Маріуполі немає великих книгарень. Якщо немає традиції купування книжок, може нічого не скластися. А з іншого боку, могло бути навпаки, бо ярмарок – це єдина можливість купити книжку. В результаті було посередині: першого дня прибігли, мабуть, усі ті, кому бракувало книжок, і в цей перший день ми вторгували найбільше. В наступні дні покупці були не такі завзяті. В результаті ми їдемо з невеликою різницею між продажами тут і на Форумі видавців у Львові чистими». 

І навіть Василь Піддубний, ветеран, письменник та видавець, який каже, що військова література тут не популярна (каже: «Хтось кривить губи, мовляв, я і так усе знаю, а ті, хто справді дотичні, – військові, волонтери, – зізнаються: «Боляче про це читати»), продав 80 % книжок, із якими приїхав, і додому вертається задоволений – продажами та спілкуванням. Це саме у нього мер Маріуполя Вадим Бойченко купив книжку «Слово про війну. 3» – свідчення бійців та волонтерів. Інші три книжки, придбані мером на ярмарку, – теж про сучасну війну або авторства ветеранів: роман Віталія Запеки «Абсурд», збірка поезії військової Валерії Карпиленко «Квіти і зброя» та фотоальбом Дмитра Муравського «Через війну. Погляд волонтера». 

Директор мережі книгарень «Книголенд» Ігор Зарудко пригадує, що перед поїздкою на ярмарок вони з колегами поставили дуже скромний фінансовий поріг. І перевищили його вдвічі. Також видавці не ставили високих очікувань щодо впізнаваності: «Приємно було зустріти як відданих фанатів Нашого Формату, так і тих, хто познайомився з нами вперше і був зацікавлений і приємно здивований тематикою нашого видавництва», – каже менеджерка видавництва Наш формат Людмила Литвиненко.  «Думаю, перспективно і корисно повернутись в Маріуполь ще».

Хтось із видавців зізнається: їде додому з половиною виторгу, який зробили у Дніпрі на Book Space. 

– А порівняймо заробітки в Дніпрі і в Маріуполі, – каже Анастасія Євдокимова.

– Але місто виглядає досить заможно, – ділюсь я своїм враженням. І одразу ж розумію причину такого вигляду: певно, заможно – бо чисто, відреставровано і доглянуто. І хаби сучасні у центрі. 

– Так, але зняти квартиру в центрі можна за 3000 грн, – відповідає Анастасія. – А таксі з одного кінця міста в інший коштує 30 грн. 

Якби були жуйки «Аристократизм – це…», то одна з фраз на фантику, без сумніву, мала би бути: «…витрачати гроші на книжки». 

У поїзді виймаю з сумки клаптик паперу – попросила у Фелікса. З обох боків клаптика – вірші, читаю їх супутникам. Один мені дуже сподобався, захотіла поділитися ним із вами, автор не проти. Вірш про медуз в Азовському морі.

Присвячується Сальвадору Далі

Минає літо, триває спека, знову

поволі силікон з грудей жіночих, губ,

сідниць просочується тишком в море,

стаючи химерними отруйними медузами,

що прагнуть всі назад потрапити у лігво,

чіпляючись до будь-якого тіла, 

яке у морі опинилося зухвало.

Фелікс пройшов квест учасницями фестивалю Анастасіями, але до всіх потрапити не встиг. Чекає наступного року – тоді вже нікого не проґавить. І, може, візьме автограф в авторок і з іншими іменами.

А дехто з Анастасій багатіє думкою: може, наступного року на презентацію книжки прийде не лише Фелікс? По-перше, бо маріупольські фестивалі розділять у часі. По-друге, хоч і кажуть, буцім аристократизм – явище вроджене, але хто довго у сфері культури, знає: це те, що напрацьовується з роками. 

Читайте також: Маріуполь, місто зі сталевим серцем: побудова паперових мостів