Ключове слово для Європи й України — воля: що пишуть про нашу країну іноземі ЗМІ

Читомо продовжує огляд статей про Україну в іноземних виданнях. До річниці повномасштабного наступу росії у світових ЗМІ стало значно більше матеріалів про влив російсько-української війни на світ та її наслідки, а також власне про Україну. Як світова преса пише про українських митців, геополітичну ситуацію у Східній Європі, вплив війни на екологію та співчуття від іноземців, читайте в її огляді.

Видання The New York Review пише про Українську в період повномасштабної війни та її вплив на геополітику регіону «Україна в нашому майбутньому».

Автор Тімоті Гартон Еш пише про зміцнення громадянського суспільства в Україні завдяки Помаранчевій революції, Революції Гідності та опору повномасштабному російському вторгненню.

«Оскільки ми наближаємося до першої річниці повномасштабного вторгнення росії 24 лютого 2022 року та дев’ятої річниці початку російсько-української війни із захоплення Криму в лютому-березні 2014 року, є всі ознаки того, що ця найбільша війна в Європі з 1945 року триватиме ще багато місяців і, можливо, років. Майбутнє України, очевидно, залежатиме від перебігу та результату війни — і не в останню чергу від того, чи буде у Заходу бажання надати цій європейській демократії, що перебуває у стані війни, достатню військову та економічну підтримку, щоб вона відвоювала більшість, якщо не весь, своїх суверенних територій, а потім вела мирні переговори з позиції сили», — наголошує журналіст.

За його словами, нова фаза російсько-української війни слугує уроком для Заходу: перш за все, уроком того, що за свободу треба боротися, уроком, що свобода — це боротьба, а не процес, а битва за свободу ніколи не буває остаточно виграною. Також російсько-українська війна ще раз доводить, що імперії не здаються у прагненні розширюватися. 

Гартон Еш перелічує геополітичні наслідки перемоги України у війні з росією та підсумовує: «Ось завдання для нашого наступного покоління. Ключове слово для Європи, як і для України, яке охоплює як засіб, так і мету, — воля. Якщо ми матимемо волю, Європа зможе досягти цієї свободи».

The Millions, онлайн-видання, присвячене літературі, мистецтву та культурі, у роковини російського вторгнення пише про «Величезне розмаїття української літератури».

Частково автор Тімоті Волш зосереджується на постаті Антона Чехова та його зв’язків з Україною, а також частині україноцентричного спадку Джозефа Конрада, Шолом-Алейхема, Ісаака Бабеля та інших, але поступово переходить до опису творчості сучасних українських письменників Жани Сльоньовської, Андрія Куркова, Марії Матіос та детально описує сюжети їхніх перекладених на англійську книжок.

«Сучасна українська література сьогодні процвітаюча, неортодоксальна, багатомовна сцена, особливо після розпаду Радянського Союзу та проголошення відновлення незалежності України 30 років тому. Але гостре питання української державності — таке невловиме протягом більшої частини її історії — у поєднанні з систематичним придушенням української мови та української культури викликало у деяких українців неоднозначне ставлення до повного сприйняття багатьох письменників з України, які не є етнічними українцями», — ідеться в статті.

Американське видання Literary Hub опублікувало есей Керолін Форче та Іллі Камінського про сучасну українську поезію «У годину війни». 

Есей розповідає про однойменну поетичну антологію сучасної української поезії, до якої увійшли вірші Анастасії Афанасьєвої, Юрія Андруховича, Олександра Авербуха, Наталки Білоцерківець, Дмитра Близнюка, Андрія Бондаря, Катерини Дерішової, Бориса Гуменюка, Юрія Іздрика, Олександра Кабанова, Катерини Калитко, Ії Киви, Маріанни Кіяновської, Людмили Херсонської, Бориса Херсонського, Галини Крук, Оксани Луцишиної, Олега Лишеги, Юлії Мусаковської, Віктора Неборака, Лесика Панасюка, Мар’яни Савки, Ірини Шувалової, Остапа Сливинського, Любові Якимчук, Оксани Забужко та Сергія Жадана.

«Те, що їх усіх об’єднує, — це країна, зруйнована війною, яка відмовляється відступити, країна, міста якої зруйновані росіянами-загарбниками саме в той момент, коли книга збирається надрукувати. Війна триває з 2014 року, але світ звернув увагу лише на повномасштабне вторгнення в лютому 2022 року. Або, можливо, як стверджують деякі поети в антології в іншому місці, війна почалася задовго до 2014 року шляхом колоніальної імперської політики, придушення мовних культур, масового голоду та терору. Усе це — частина історії краю, тобто — частина його літератури», — стверджують автори статті.

Вони зауважують, як вся поезія у збірці перегукується між собою темами, епіграфами, зрештою, тяглістю емоцій і болю, описаних у віршах. «Слово “війна” зустрічається в цьому томі десятки разів, але, перечитуючи його, вражаєш життєдайну силу цих віршів: вони є свідками жаху та несправедливості, але водночас вони закликають нас шанувати потребу світу в бальзамі в мові самій по собі, її ліричний нахил і мужність, музика непокори й надії», — зазначають Камінський і Форче.

Журнал Emergence Magazine пише про екологічні наслідки російсько-української війни в есеї від кількох українських авторів «THE FALLOUT. Голоси з України». 

«Перед обличчям війни природа завжди беззахисна і беззбройна. Оскільки, наприклад, дерева, трави, квіти не можуть вирватися з української землі власним корінням, вони не можуть втекти в безпечніші місця, стаючи біженцями. Саме тому світлини поранених, поламаних, обвуглених і знищених дерев є ознаками смерті, за якими весь світ розпізнає війну. Хтось підраховує кількість загиблих і поранених на війні? Боюся, ні. Чи можна відбудувати одне знесене дерево? Ні, ми можемо лише посадити нове. Якщо нам земля дозволить, якщо земля нам простить. Довкілля не має шансів виграти війну, воно завжди програє», — пише Ія Ківа.

У статті різні митці перераховують екологічні наслідки російської війни для України.

«Спостерігаю, як саперний підрозділ вручну розміновує поле в Херсонській області. Вони рухаються повільно, ніби пританцьовуючи під ніжний звук своїх металошукачів. Витягнуті міни, завалені підірваним мостом, схожі на зазубрені зуби дракона, металеві пекельні насіння. Я завжди сприймаю війну як дракона. Дракон жадає безсмертя. Це руйнує життя. Його зуби будуть жити в пораненому ґрунті, проростати в невидиму армію вбивць», — рефлексує Заріна Забріскі.

«Війна не закінчується, коли припиняються бої. Війна – це отрута повільної дії, яка вражає зараз, але спрямована в майбутнє. Вона щодня, щохвилини, без зупинки розсипає свою отруту по українській землі. Чадний газ, вуглекислий газ, формальдегід, пара, оксид азоту, діоксид азоту, нітроген, пари синильної кислоти — так мовою хімії звучить детонація ракет і артилерійських снарядів. Також оксид сірки та азоту після ударів по нафтобазах і хімічних заводах. Також білий фосфор із боєприпасів, випущених Росією. Усе це потрапляє в повітря, воду, ґрунт, у харчовий ланцюг, викликає хімічні реакції та провокує екологічне руйнування. Все це не допомагає вирішити проблему глобального потепління. Нічого з цього, напевно, не стосується лише України, оскільки кругообіг речовин не знає державних кордонів», — додає Ія Ківа.

Стаття закінчується віршем «Про тварин» Ігоря Бобирєва.

Американський літературний журнал Apofenie опублікував кілька есеїв з рефлексією року від початку повномасштабного вторгнення. 

У «Ми – Ви – Вони» Гаська Шиян пише про те, як змінилося її життя від 24 лютого 2022 року. «Чуттєвість і фізичність завжди були для мене зрозумілішими, ніж геополітика. Тепер, наприклад, я ще більше розумію, чому жінки наносять помаду, ремонтують свої домівки та перегодовують своїх дітей.  Я часто уявляю собі, скільки чоловіків сьогодні не ласують тістечками в старовинних кафе і скільки немовлят не відригують на своїх плечах. Я також відчуваю, що росіянам вдалося загасити дитячу радість у всіх нас. Я спостерігаю, як стрімко старіють молодші за мене на 10-15 років, і це ще помітніше в моєму поколінні. Переглядаючи фотографії друзів, я бачу старі фотографії з альбомів, які викликали спогади про сміх, виховання дітей, флірт, навчання, будівництво, розвиток бізнесу, ресторани і навіть війну. Але зараз, здається, все розкручується на наших очах», — пише Шиян.

За її словами, світ навколо став різкою сумішшю ніжності й злості.

«Попри мої зусилля сприяти миру, найбільше, що я можу зробити, це говорити про невійну, що в кінцевому підсумку все одно стосується війни. Таке відчуття, ніби намагаєшся зачерпнути дьоготь чайною ложкою або процідити осад через марлю», — каже письменниця.

В есеї «Коріння війни» Юлія Іллюха пригадує березень 2022 року. «Минулої весни у мене вийшло три книжки, і для кожної презентації я купувала сукню. На жаль, усі вони залишилися в моїй квартирі на Салтівці, де я не жила з 24 лютого. Я вирішила забрати їх у травні, тому що був упевнений, що в нашу будівлю зрештою влучить ракета. Протягом десяти хвилин, які я витратила, щоб пакувати свій одяг у сумку, обстріл почався так, ніби він був запланований, коли я збиралася виходити з квартири. Нам з Андрієм довелося сидіти в коридорі, поки не припинився обстріл. Як тільки це сталося, ми швидко побігли до машини. До нас тротуаром спокійно йшов чоловік із собакою на повідку. Виявляється, до війни можна швидко звикнути. Бо війна вже увійшла в наше життя», — підсумовує вона.

Кілька есеїв українців опублікувало також видання Eurozine. Серед них «Невимовна війна» Володимира Шейка.

Шейко пише про те, що війну в Україні називають найбільш задокументованою війною в історії, але чи зможуть українці колись передати свій справжній досвід іноземцям і чи можуть сторонні коли-небудь повністю співчувати.

«Коли ми ділимося своїм досвідом, ми неминуче переписуємо його, виправляючи минуле та змінюючи наші спогади, себе та наших слухачів. Ми назавжди викарбуємо палімпсест цієї війни на нашій недосконалій мові, а наші думки та слова — це все, що нам залишилося, щоб знайти єдність і об’єднання, щоб зшити наш розбитий світ», — пише Шейко.

Попередні частини огляду:

• • «Голос з України: українська література у матеріалах іноземних медіа» — 27 лютого;
  • «Ще більше голосів з України про літературу й культуру в іноземних ЗМІ» — 12 березня;
  • «Молоде покоління українців працює з вільним віршем» — міжнародні ЗМІ про літературу під час війни» — 25 березня;
  • «Метою світу має стати перемога України» — про війну з рф в міжнародних ЗМІ» — 7 квітня;
  • «Пасивна риторика сприяє не миру, а воєнним злочинам» — що писали в іноземних ЗМІ про війну в Україні — 20 квітня;
  • «Багато в чому саме російська література сплела маскувальні сітки для танків рф» — що писали про Україну іноземні ЗМІ — 28 квітня;
  • Як українці звикають до пронизливого звуку нової реальності — що писали про Україну іноземні ЗМІ — 5 травня;
  • Українську поезію «змітають із прилавків» — що писали про Україну в іноземних ЗМІ  — 12 травня;
  • «Кримські татари говорять між собою мріями про вільну Україну» — що пишуть про нашу країну у світових ЗМІ — 19 травня;
  • «Пушкін може мало чого нас зараз навчити, а Шевченко знову актуальний» — що писали про Україну іноземні ЗМІ — 26 травня;
  • «Захід має завершити проєкт із деколонізації росії» — що пишуть іноземні ЗМІ про війну в Україні — 2 червня;
  • «Українська мова готова до того, що ми зараз переживаємо» — що пишуть світові ЗМІ про нашу країну — 9 червня;
  • «Війна, яка знаменує вихід України з колоніального стану» — що пишуть про нашу країну світові ЗМІ — 7 липня;
  • Війна, яка переросла в тероризм — що пишуть про Україну у світових ЗМІ — 21 липня;
  • Українці потребують більшого, ніж естетизації війни — що пишуть про нашу країну в світових ЗМІ — 1 вересня;
  • Хочемо ми цього чи ні, але путін атакує і нас — що пишуть про Україну у світових ЗМІ — 23 вересня;
  • Єдине, чому вчить війна, — довіра до світу: що пишуть про Україну у світових ЗМІ — 17 листопада;
  • Філософія Сковороди як ніколи актуальна — світові ЗМІ про Україну — 1 лютого.