«Книга Еміля» Іларіона Павлюка: про шукачів пригод і вічних істин 

Іларіон Павлюк. Книга Еміля – Видавництво Старого Лева, 2025 – 764 с.

В грудні вийшла нова книжка Ілларіона Павлюка, без перебільшення, довгоочікувана. Адже суперпопулярний попередній роман письменника «Я бачу, вас цікавить пітьма» з’явився аж 2020 року (те, що сотні тисяч читачів дізналися про нього вже завдяки перевиданню 2023-го – цікава історія, варта окремого матеріалу). Про що і як пише Ілларіон Павлюк в «Книзі Еміля», які теми порушує і головне – чи тримає планку своїх інших творів – розбиратимемося далі. 

Те, що щиро захоплює у творчості Ілларіона Павлюка — це інтрига. У кожній новій книжці автор експериментує з жанрами. Вже був детективний переспів «Вія» Миколи Гоголя, квазіфантастика, психологічний трилер і нарешті — фентезі. Звісно, межі жанрів у сучасній літературі розмиті. Звісно, автор завжди матиме, що заперечити літературним критикам. Але явне не сховати. Роман «Книга Еміля» спирається на скандинавську міфологію з її йотунами, водними духами, Іггдрасілем і Девʼятьма Світами. Так, модно. Це вже було у, наприклад, Пола Андерсона, Ніла Геймана та багатьох інших іноземних авторів. Навіщо повторювати, маючи українську міфологію, яка потребує популяризації та «депримітивізації»? За нагоди можна запитати в автора. Вже згадані літературні пошуки Ілларіона Павлюка тісно переплетені з творчістю тих чи інших письменників. У його романах уважний читач знайде чимало алюзій на Стівена Кінга («Я бачу, вас цікавить пітьма»), Гаррі Гаррісона («Танець недоумка»), щодо «Книги Еміля», то тут важко втриматися від кивків в бік Ніла Геймана («Океан в кінці вулиці») й трошки Рея Бредбері («Щось лихе насуває»), можливо, навіть і Джоан Ролінґ. Бо коли йдеться про пригоди девʼятирічного хлопчика зі складною долею, кого ж іще з авторів згадувати. 

Що ж. Ми проклали місток до сюжету «Книги Еміля».

В центрі роману – хлопчик Еміль. Разом із мамою він переїжджає з українського півдня на далекий північний острів, щоб почати життя з чистого аркуша після смерті старшого брата Левка. Події роману відбуваються в 1980-х роках, тому не дивуйтеся географії книжки.

Еміль з Ольгою, вчителькою за професією, перші дні на новому місці змушені жити в школі. В її стінах і починаються неймовірні пригоди хлопця: Еміль знаходить сліди гігантського слимака, вночі чує дзвінок телефона з будь-якої точки будівлі чи звук ліфта, якого в старій школі й бути не може. Якось, піднявши слухавку старого апарата, Емілю вдається поговорити з померлим братом, який каже, що його можна повернути. Головний герой книжки загоряється ідеєю: піти на все, щоб Левко знов був поруч… І це при тому, що в Еміля є одне постійне завдання – нагадувати мамі, ким вона є. Щоразу, прокидаючись, Ольга памʼятає лише про обставини смерті Левка. В тому, що вона забула, –  розгадка багатьох таємниць, світ нестримних хвиль і не менш бурхливого кохання.  

Пишучи про «Книгу Еміля», не хочеться акцентувати на тому, що роман присвячений одному із синів Павлюка, що сам автор – багатодітний батько. Бо особисті обставини автора не мають впливати на сприйняття твору. Але ж ми розуміємо, що не впливати на сам роман ці обставини не можуть. Пастка. Всі ці мудрування ось до чого: коли розумієш, хто в центрі сюжету (нагадуємо –  дев’ятирічний хлопчик), маєш собі, дорослій людині, пояснити, чим тебе можуть зацікавити пригоди підлітка. Маючи читацький досвід за плечима, неважко здогадатися, що в контексті самого Еміля йтиметься про адаптацію до нового місця, самотність, пошук дружби, перший досвід переживання смерті близької людини, стосунки з мамою. Забагато для дитини? На допомогу прийде втеча в інший світ. Тож «Книга Еміля» і про ескапізм. Наш сміливий хлопчик знайде двері, хоч не в Нарнію, але теж в казковий світ, сповнений секретів та інтриг. Питання лише в тому, чи зможе автор роману ними зацікавити? 

Пишучи про жанрову літературу, важко уникнути спойлерів. Тому, за можливості, обійдемось без конкретики, щоб не розкривати всіх подробиць й сюжетних хитросплетінь. Їх, повірте, вистачатиме. Бо головна сюжетна гра автора полягає в подорожах у часі й просторі. Емілю випаде нагода здійснити мандрівку до Криниць Долі, щоб повернути померлого Левка. В романі час розтягуватиметься, як гумка, завмиратиме, бігтиме назад і навіть випереджатиме сам себе. Але, спостерігаючи за тим, як письменник реалізовує цей задум, можна і занудьгувати. Подекуди пусток, завихрень та інших явищ буде невиправдано багато, тому сюжет просідатиме, а кількість описаних в романі подій заступить собою глибину сенсів.

«Книга Еміля» – це той випадок, коли складність форми не є запорукою змістовності. При всій любові до попередніх романів автора, але йти крізь суміш з різних міфологій, спостерігати за повторюваністю деяких конфліктів, дивуватися сюжетним лініям, які залишилися нерозкритими, заради того, щоб наприкінці роману отримати низку мало оригінальних тверджень на кшталт «шлях до мрії важливіший за саму мрію», «ніхто не може уникнути смерті, але жити можна по-різному» чи «ніколи не пізно припинити чинити зло» – це розчаровує. 

«Книга Еміля» – твір дуже кінематографічний. Так, Ілларіону Павлюку знову вдалося створити низку яскравих образів, торкнутися тонких емоцій, які сидять у внутрішніх дітях кожного з нас.

Також нагадати, що «вибір є навіть тоді, коли немає надії», що «усе в цьому світі або заради любові, або через любов». Та хіба багатьом, особливо під час повномасштабної війни, про це вдалося забути? 

Еміль битиметься з новим однокласником, плакатиме через зраду, визначатиме свої справжні бажання – тобто пройде шлях емоційного дорослішання, прийняття втрат, порозуміння із самим собою. «Чиясь хитрість, чийсь помисел, чиясь брехня» закинуть його в невідомі світи, де хлопець розгадуватиме загадки, балансуватиме між добром і злом, щоб врешті знайти «звичайне невибагливе щастя». 

Фінал роману чудово пропрацьований автором. І лінія Еміля, і лінія Девʼяти Світів залишать по собі приємний посмак логічної завершеності. Закінчення книжки точно не відіб’є бажання чекати на новий роман Ілларіона Павлюка, навіть якщо для цього знадобиться п’ять чи більше років. 

Купити «Книга Еміля» Іларіона Павлюка