Книжковий Лейпциг-2025: чутливі читачі і складні питання

Цьогоріч Лейпцизька книжкова виставка підтвердила статус улюбленої для німецьких читачів, зібравши рекордну кількість відвідувачів – 296 000 (що на 13 000 більше ніж минулорік). І це, зокрема, є хорошою обставиною для продажу українських книжок, перекладених німецькою, що цьогоріч уперше відбувся на Українському стенді. 

За якими книгами читачі вистоювали найбільші черги, про які тренди говорили на виставці і про що дискутували на Українському стенді – розповідаємо в нашому репортажі.

Українська присутність

Спіймати українського автора після презентації – справа непроста, адже після майже кожної події з’являються черги німецьких читачів – із питаннями, особистими історіями, обіймами. Поки я чекаю Катерину Міхаліцину, читачі намагаються спіймати Максима Буткевича – одного із найголовніших гостей стенда. Його книжка щойно вийшла друком німецькою у видавництві Anthea Verlag.

«Коли нас переміщували, нам постійно потрібно було називати ті самі дані про себе, ім’я, прізвище, номер вироку, початок строку, завершення строку. І як завершення строку я весь час називав серпень 2035 року. Але ось березень 2025, я в Лейпцигу. І я на свободі», — розповів Максим Буткевич під час одного з виступів.

Катерина Міхаліцина розповідає:

Тут зберігається щирий інтерес щодо складних тем – люди слухають і прагнуть розмов після публічних подій. Це я фіксую як доказ, що читання працюють.

З авторкою ми говорили про нову чутливість читачів – війна стає ближчою і більш персональною навіть для німецької авдиторії. Розмови про цю чутливість виникають і на інших майданчиках – на виступах картвельських авторів, на стенді Румунії, на презентації нової книжки Каті Петровської – написаної німецькою для німецьких читачів. 

«Як нас усіх змінила російська інвазія в Україні – важливе питання для моїх колег із Румунії та Молдови. Ми бачимо за ці три роки вторгнення змінилась не лише Україна, а й Молдова, Румунія, Європа в цілому та Сполучені Штати. Це те, що мені цікаво дослідити у розмові із Максимом Буткевичем», — коментує молдовська журналістка і видавчиня Паула Ерізану (Paula Erizanu) напередодні свого виступу. 

Тренди молдовської літератури, які відзначає Паула, близькі українським читачам, це зокрема цікавість до жіночих історій та історій осмислення колоніального радянського минулого. Це підтверджує зокрема роман Татьяни Цибуляк (Tatiana Țîbuleac), переможниці European Prize for Literature у 2019-ому році з романом «Скляний сад» (Grădina de sticlă), який досліджує мовне питання в Кишиневі у 80-хх, відносини між румунською (яку тоді називали «молдовською») і російською, наразі одна із найполярніших книг на їхньому стенді. Пишуть молдовські автори і про Україну, тому в Паули на українському стенді ще й своє завдання – знайти партнерське видавництво для видання майбутнього перекладу.

Марія Шубчик, координаторка проєктів у сфері літератури та підтримки перекладів у Goethe-Institut Ukraine, культурна менеджерка, спеціально для Читомо розповіла: 

Інтерес партнерів нашого стенда є зокрема у тому, щоб наш подіум став дискусійним майданчиком як для українських, так і для німецьких авторів. Майже у кожній події ми говоримо на рівні перспектив як і для України, а й для Німеччини та Європи загалом.

Українських локацій всього було три – стенд Мистецького Арсеналу, стенд поетичного фестивалю Meridian Czernowitz та Український національний стенд. Останній був організований Українським інститутом книги та Goethe-institut Ukraine за підтримки міста Лейпциг, Саксонської державної канцелярії та Уповноваженої уряду Німеччини з питань культури та медіа. Що цікаво, цьогоріч відбулася кооперація також із іншими країнами – Французький культурний інститут надав підтримку українським голосам і представленню, Міністерство культури Румунії додало події з українськими авторами до своєї програми, організували інтерв’ю для румунських медіа із Павлом Казаріним і Станіславом Асєєвим. 

Читати також: Лейпцизька виставка: історії про різні читацькі реальності

Марія Шубчик розповідає, що частина минулорічних учасників Лейпцизької виставки отримали пропозиції для співпраці від німецьких видавців. Тому важливо працювати далі. Поки ми говоримо із Марією, біля книжок Павла Казаріна вишикувалась черга читачів – і розтяглася на понад двадцять хвилин. Присутність української книги німецькою тут – дуже важлива. 

Цей попит підтверджує перекладачка та авторка Ганна Гнедкова, яка була відповідальна за продаж книг на українському стенді. Всього було придбано понад 350 примірників від 17 видавців. Найпопулярнішими позиціями були Blick auf Frauen, (Edition fotoTAPETA) («Щоденник війни і правосуддя: Дивлячись на жінок, що дивляться на війну») Вікторії Амеліної, Den Krieg übersetzen (Edition fotoTAPETA) (антологія української поезії “Перекладаючи війну”), Am richtigen Platz (Anthea Verlag) («На своєму місці») Максима Буткевича, Der Wilde Westen Ost-Europas (ibidem Press) («Дикий захід Східної Європи») Павла Казаріна, Die längste Buchtour (Droschl Verlag) («Найдовша подорож») Оксани Забужко, Heller Weg (ibidem Press) («Світлий шлях: історія одного концтабору») Станіслава Асєєва.

«Німецькі видавці консервативні щодо того із яких мов які жанри вони перекладають. Наприклад, кримінальні романи вони перекладатимуть із норвезької та шведської, ромкоми – із англійської. Але на ці упередження можна впливати. От зараз німецькі видавці усе більше купують права на видання українських книг на війну, бо вони бачать як інші книги із цієї теми активно купують і читають. Як тільки нам вдаться видати у Німеччині перші успішні тайтли жанрової літератури, наприклад Макса Кідрука, інші автори та авторки цього жанру знайдуть своїх читачів», — розповів для Читомо Якоб Вундервальд перекладач, докторант зі славістики Потсдамського університету.

Наразі Якоб завершує переклад книги Руслана Горового та перекладатиме фрагмент із книги Іларіона Павлюка «Я бачу вас цікавить пітьма» для каталогу українських книг.

Інші важливі переклади німецькою, які були наявні на подіях стенда, представила організація Translit — це зокрема книги Олени Захарченко, Любка Дереша, Євгенії Бєлорусець, Сергія Жадана, Маріяни Кіяновської, Тамари Дуди.

Читати також: Програма українського стенда на Лейпцизькій книжковій виставці

Складні питання

Питання присутності російських та білоруських авторів було актуальним і на цій виставці. Чи вручали цього року їм премії? Одразу дві.

Першу – премію Лейпцизької книжкової виставки – отримала російська журналістка, Ірина Расторгуєва, за книгу «Спливаюча пропаганда. Епікриза російського самоотруєння», видавництво Matthes & Seitz Berlin. Іншу премію – Європейського порозуміння – вручили білоруському авторові Альгерду Бахаревичу за роман «Собаки Європи». 

Паралельно із цим, українська книга Behind Blue Eyes опинилася в короткому списку премії Best Book Design All Over the World. Дизайнерами її стали Марія і Володимир Гавриш, Володимир, до речі зараз у ЗСУ і там і створював цю книгу.

Behind Blue Eyes — це благодійний український проєкт, який підтримує дітей, що постраждали від війни. У книжці автори зібрали плівкові фотографії, зроблені дітьми у прифронтових або деокупованих територіях протягом 2022-2024 років, та доповнили їх власними історіями, роздумами та пережитим досвідом з експедицій на Півночі, Півдні та Сході країни.

Читати також:  Українська книжка у короткому списку світового конкурсу дизайну

Іншим акцентом була книга візуальної поезії словацького автора Еріка Шімшіка (Erik Šimšík) «Zbierka zážitkovej poézie», яка отримала Золоту медаль премії. Коли автор роздавав окремі фрагменти цієї книги, сторінку із написом Putin Hujlo забрали найпершою.

Неподалік від українського стенда був стенд білоруських видавчинь в екзилі. Серед їхніх тайтлів уже знайомі нашим читачам Вальжина Морт та Юлія Тимофеєва. На події цих видавчинь білоруська модераторка порушувала питання російської мови як насильства, як інструменту знищення власне білоруської. Водночас дискусію підхоплювала Світлана Алексієвич, котра (російською) вкотре намагалася пояснити, чому вона не переходить від цієї мови. 

Читати також: «Країну спакували в автозак»: білоруські письменники та журналісти-політв’язні

Бракувало натомість на виставці картвельських голосів, наразі там тривають протести і ситуація в країні загострилася, незалежним авторам і видавцям не найпростіше приїхати на міжнародну подію. 

Під час публічної дискусії картвельська історикиня Анна Маргвелашвілі (Anna Margvelashvili) розповідала, що з утисками влади, які відбуваються там зараз (зокрема роздаваннями фейкових штрафів активістам, відправлянням активістів до ізоляторів та загальною агресією щодо них – серед останніх подій побиття активістки Єлене Хоштарія (Elene Khoshtaria)), Сакартвело може перетворитися на білорусь чи росію. Розмови про крихкість демократії від картвельців були особливо доречними німецьким слухачам, з огляду хоча б на невтішні результати їхніх виборів, де лідирують проросійські праві.

Читати також: Новини із Сакартвело

Відвідувачі

Черги до виставкового входу починалися вже від залізничної зупинки Leipzig Messe – а це сотні читачів, косплеєрів, авторів, видавців (зокрема одних тільки видавців було понад 2 тисячі із 45 країн) та особливо школярів, які приїздили організованими групами із міста та всього регіону. Як і в минулі роки, паралельно до книжкової виставки із 27-го до 30-го березня тут відбувалося одразу 2 великі події – літературний фестиваль «Лейпциг читає» (Leipzig Liest), який перетворив на кілька днів усе місто на збільшену версію Lviv Book Forum – із книжковими читаннями та діалогами в різних локаціях (2500 подій на понад 300 локаціях), та Manga Comic Con – один із найбільших німецьких фестивалів манги та косплею.

Відповідно, молодь була важливою компонентою і серед відвідувачів, і серед програми (наприклад, як один із хайлайтів програми як Норвегії як Почесного гостя виставки). Один із підрозділів програми виставки мав назву «Молоді голоси» (Junge Stimmen) і передбачав промоцію творів авторів-дебютантів. Серед таких книжок – бестселер німецьких книгарень Good girl Арії Абер (Aria Aber) (не плутати із однойменним фільмом із Дженіфер Еністон). 

«Серед відвідувачів – дуже багато українських підлітків. Більшість хочуть щось для мам і для себе. От цього сегменту ще бракує українському асортименту на виставці – потрібно більше young adult», — коментує співзасновниця двомовного журналу «Gel[:b]lau», письменниця Ксенія Фукс.

Серед інших улюбленців публіки – німецькі письменники Себастіан Фіцек (Sebastian Fitzek) та Лєна Кіфер (Lena Kiefer). Великі черги на автограф-сесії збирала книжка колишньої федеральної канцлерки Німеччини Ангели Меркель.

«Читачі приходять сюди за великими іменами, але вона також зацікавлені у нових іменах. Наприклад це Олівер Ловренські (Oliver Lovrenski), дебютний роман якого мала великий успіх у Норвегії позаминулого року. Його тексти от-от переклали німецькою, і він здобув дуже багато уваги на цьогорічній виставці в Лейпцигу», —  розповіла директорка Норвезької літературної агенції NORLA Маргіт Вальсо (Margit Walsø) спеціально для Читомо. 

До речі, Олівер Ловренські став наймолодшим автором, який отримав премію норвезьких книговидавців у 2023-ому (на той час йому було 20 років), і його дебютний роман розійшовся тиражем 63 000 примірників.

Традиційно німецькі читачі вистоювали черги за норвезьким нуаром – Øystein Wiik, Trude Teige, Ingar Johnsrud. Як розповідає Маргіт, інтерес до великих імен, до популярних форматів приваблює читачів і до більш нішевих імен та жанрів. Серед таких імен – ілюстраторка і письменниця, яка пише мовою самі і на основі фольклору самі – Sissel Horndal.

Фокусна тема Норвегії – «Мрія навесні» (Traum im Frühling) – має також політичний аспект. 

«Своєю присутністю на виставці ми хотіли підкреслити, що література це те місце, де розпочинаються розмови, де постають нові перспективи уявлення про майбутнє. Дуже важлива місія літератури на сьогодні – підтримувати діалог, будувати дискусії із абсолютно різними баченнями. Література уможливлює демократію та свободу висловлювання», — зазначила Маргіт Вальсо.

Матеріал підготовлений за підтримки Goethe-Institut в Україні

Фото: Віра Думке, Leipziger Buchmesse, Вікторія Фещук