авторські казки

«Котигорошка. Заплутані казки». Чому добре відомі з дитинства казки варто переосмислювати на сучасний лад

14.01.2022

Бачите помилку в тексті — виділяйте фрагмент та тисніть Ctrl + Enter

Котигорошка. Заплутані казки. Лавренішина А. Ткачук Г.С. Лущевська О. Штефан А. Марченко М. Вздульська В.Р. Кочубей С. Хромова А. — Х.:Ранок, 2021 — с.112

 

Деяким українським народним казкам подан тисячу років, та з плином часу класичні історії потребують нових сенсів. «Котигорошка. Заплутані казки» — це збірка з перероблених на новий лад восьми казок від українських дитячих письменниць. Ми поспілкувалися з авторками «Котигорошка» про казки, які вони «заплутали», та важливість нових інтерпретацій давно відомих історій.

 

Анастасія Лавренішина

 

Абсолютно всі казки, які я чула в дитинстві, всотались у мене, як у суху землю. У мене була книжка слов’янських казок з ілюстраціями Івана Білібіна, які я розглядала годинами. Містичні, трохи моторошні казки з глибокою символікою та ілюстрації до них створили той «вайб», у якому я зараз працюю.

 

Для інтерпретації обрала «Колобка» через дитячу травму. Хотілося воскресити всенародного персонажа. У дитинстві я лякалась тих звірів, від яких тікав Колобок, а тепер зробила їх не такими страшними. Крім того, хотілося змінити кут сприйняття для сучасних дітей. Якщо ти чогось боїшся — подивись на це з іншого боку.

 

Українські народні казки ー наша спадщина. Важливо періодично відкривати цю скриню та фокусувати увагу на наших культурних маркерах, щоб вони не запорошилися. Просто не забувати, хто ми є і що для нас є важливим.

 

Галина Ткачук

Найбільше мені подобалися казки, у яких були цікаві образи. Магічні, незвичні. Як-от у казці «Івасик Телесик». Мене завжди там інтригувала Зміючка Оленка. Або «Коза-Дереза», бо вона теж доволі неоднозначна. А ще — «Кривенька качечка», але це тому, що в усіх дітей мого покоління була книжка-картинка «Кривенька качечка» видавництва «Веселка». На жаль, не можу пригадати художницю, але то була дуже мистецька річ.

 

Я обрала казку «Івасик Телесик» саме тому, що у ній є «зачіпки», які дають підґрунтя для певних інтерпретацій та творчості. Наприклад, віршовані перемовки, які сучасним дітям, можливо, будуть не дуже очевидні, і я у своїй казці пропоную цьому пояснення. Є там і пояснення образу Зміючки й незвичайного імені «Телесик». Завдяки цьому, казка набула нових значень, що мені дуже подобається.

 

Казка живе, поки її переповідають та переосмислюють. Коли я уявляю розбудовування цього жанру, скажімо, тисячу років тому, то замислююсь: батьки, бабусі та дідусі навряд чи розповідали ці казки однаково. Особливо творчі люди. Вони ж, певно, намагалися зробити це по-своєму, додати якихось свої значень і сенсів, пожартувати. І сьогодні, коли батькам доводиться розповідати дитині на ніч одну й ту ж улюблену казку, то вони, можливо, теж інтерпретують її на свій лад.

 

Чари казки і є в тому, що вона для кожного може бути своя.

 

Нагадаємо, у вільному доступі з’явилися різдвяні аудіоказки голосами зірок

 

Аліна Штефан

Найбільше на мене вплинули казки, у яких все відбувається завдяки різним чарівним речам. Наприклад, горщик сам варить кашу, ложка вміє приготувати будь-які страви, піч їде, коник вміє допомогти в будь-якій ситуації. У дитинстві це здавалося прекрасним, дорослою — я жалкую, що так не буває і усе потребує зусиль.

 

Мені було дивно, що навіть у казці дід і баба не можуть зупинитися, щоб не втручатися у чужі справи, не порушувати кордони інших, що немає нічого, що можна залишити лише своїм, як дівчині з «Кривенької качечки». Завжди знайдеться хтось, кому треба пояснити, чому ти чиниш так чи інакше. Це мене обурювало ще в дитинстві, і я вирішила перенести ідею «спаленого гніздечка» у свою казку «Кіра» у масштаб цілої планети, яку вирішили змінити та втратили назавжди. Мені здалося цікавим зробити з казки фантастичне оповідання.

 

Переосмислення казок важливе тим, що є питання, які здаються у наш час новими, а насправді їх ставили до нас, і, що найцікавіше, знаходили відповіді. У казках вони не даються буквально, але навіть маленькі діти їх зчитують — настільки проблеми і відповіді там вже «викристалізувалися» і «відшліфувалися» поколіннями оповідачів.

 

Оксана Лущевська

На мене вплинули не так казки, як розуміння того, що ми в Україні дуже повільно опрацьовуємо нашу фолк-спадщину. Ми, звісно, перевидаємо народні казки в різних форматах, але мало осучаснюємо їх. Погляньте: всі діти України дивляться анімації студії Волта Діснея. І ця студія за останні роки осучаснила світові народні казки та легенди. Наприклад, анімації «Моана» чи «Заплутана історія». Сучасні діти вимагають сучасних наративів.

 

Думаю, що нам в Україні час розпочати «гратися» з нашими казками. І бути по-творчому грайливими, а не боязливими, працюючи з цим матеріалом.

 

Моя казка «Марі, високе IQ» — це казка про дівчинку, яка вміє мудро виходити з будь-якої ситуації. Це такий собі образ трікстера, освідченого мудреця. Мені здається, що вона — саме та персонажка, яка може показати, що ми в Україні завжди прагнули бути високоосвіченими й навчалися скеровувати ситуацію так, щоб не лише вижити, але й сформувати свої цінності та передати їх надалі. Вона також висвітлює високий інтелект дівчинки, що, власне, на часі.

 

За переосмисленням казок стоїть наша українська філософія й наш шлях до саморозуміння. У творчій групі «СТОРІ+Я», що я веду, ми з колегами нині розглядаємо українські народні казки. Обговорюємо те, що не всі з них формували в нас характер котигорошків і кожум’як, а були й ті, які формували з нас дурнів і неактивних послухів. Ми, українці, унікальні нашими казками, і, опрацьовуючи їх, ми можемо віднайти своїх власних Гаррі Поттера чи Тоторо.

 

Читайте також: Школа навчає дітей читанню на трієчку. 5 порад, як це виправити 

 

Мія Марченко

З українських казок мене в дитинстві найбільше вражали «Кобиляча голова» та «Бабина дочка, дідова дочка» — у тій версії, де бабина дочка вбиває дідову, а згодом на могилі дівчини виростає калина, з якої її брат вирізає сопілку.
Перша казка подобалася через те, що я завжди намагалася уявити, як саме ходить Кобиляча голова, і не могла. А друга — через дуже близьке мені й досі міфологічне уявлення, що душі померлих вселяються у рослини і таким чином ніколи зовсім не покидають цього світу.

 

Для інтерпретації у збірці я обрала казку «Кирило Кожум’яка», бо мені завжди здавалося, що там десь є проблема «недопочутості» змія/дракона. На всіх картинках, які я бачила, він радше здавався мені сумним і знесиленим, а не уособленням зла. Мені хотілося розвинути ідею: а що як Змій у цій історії якраз та сторона, до якої, — через його іншість і інакшість, — ніхто не захотів дослухатися. Цікаво було послухати, що скаже цей персонаж, якщо дати йому слово.

 

На мою думку, переосмислювати українські народні казки важливо, адже сюжети та ситуації, які в них обігруються, здебільшого вічні та розгортаються в нашому житті й дотепер. А ось реалії, що за допомогою цих сюжетів подаються у старих казках, не завжди зрозумілі сучасним дітям, які здебільшого ростуть у міській культурі. Інтерпретації, гра з відомими сюжетами та осучаснення допомагають наблизити героїв казок до дітей і показати універсальність проблем, з якими стикаються і які намагаються вирішувати герої.

 

Валентина Вздульська

З одного боку, це був класичний набір дитини, народженої на початку 80-х — українські народні казки, що виходили друком у «Веселці», найчастіше — з фантастичними ілюстраціями Валентини Мельниченко, які я досі ніжно люблю. Плюс те, що тиражувалося найбільше — казки братів Грімм, Шарля Перро, Гауфа, Гофмана і подібне.

 

З іншого боку, мій тато багато їздив країнами СРСР і привозив книжки, які годі було дістати в Україні, наприклад, збірки маловідомих італійських, іспанських, ірландських, грецьких народних казок. Якимось дивом вони продавалися десь у Таджикистані чи Узбекистані, а тут були екзотикою. То було щось цілковито відмінне від радянського казкового «канону». Тому в підсумку в голові була дуже строката й не зовсім типова мозаїка.

 

У дорослому віці я з подивом виявила, що чимало людей мого покоління і молодших абсолютно не інтегровані в український фольклор. І, власне, саме тому, зважаючи на ці білі плями, у добірці ми недалеко відходили від «Колобка». «Грей» — це інтерпретація однієї з найвідоміших казок, яку знають передусім завдяки мультфільму. І також це чоловічий персонаж, що було важливо для балансу, адже більшість героїв — дівчата.

 

Хочу сказати, що переосмислення українських народних казок — один із найдієвіших способів реінтеграції нації у свою культурну традицію, коли через сучасні наративи можна зацікавити читача і претекстами. І навіть якщо цього звернення до претекстів не буде, нові тексти теж можуть транслювати культурні коди, хай навіть опосередковано. У підсумку це все працює на тяглість традиції, а також на українську самоідентифікацію.

 

Читайте також: Історії, що занурюють глибше, або книжки з доповненою і віртуальною реальностями

 

Олександра Кочубей

У дитинстві в мене була збірка казок Ганса Крістіана Андерсена. Його казки дуже вразили мене, вони не можуть не викликати емоції. У дитинстві улюбленими казками були «Русалонька» та «Снігова королева», а в дорослому віці, певно, «Дівчинка з сірниками».

 

Я обрала «Котигорошка», бо хотіла взяти казку, яка добре всім відома. Бо якщо люди не пригадають оригінальний сюжет, то як вони зрозуміють, що я зламала казку? Казку про Котигорошка знають усі, як мені здається. До того ж у ній багато харизматичних персонажів. Є де розігнатися — один Змій чого вартий! Назва також мене приваблювала своєю лаконічністю. Заміни останню голосну з «о» на «а», і в читачів прокинеться інтерес. Вони спочатку подумають, що, можливо, в назві злодрук, а потім відкриють казку і будуть здивовані. А ще у казці є дуже відома всім фраза: «Битися прийшов чи миритися?», яка мене сильно зачепила.

 

Анна Хромова

Я завжди дуже любила казки, які відносять до «магічних», «фантастичних». Думаю, вони багато в чому сформували моє сприйняття текстів взагалі. Таємничість символів, природність, з якою у казці відбуваються події абсолютно нереальні та діють фантастичні персонажі, приваблюють і цікавлять мене. Інший вид казок, які я дуже ціную, — ті, що вважаються казками для найменших. Їхні знайомі змалечку сюжети та персонажі існують і діють за своїми внутрішніми законами. Ці казки мають струнку прозору форму, але водночас вони глибокі та універсальні, як хороші вірші.

 

Моя «Казка про серце у залізній скрині» не є інтерпретацією якоїсь однієї казки. Швидше, це гра із казковими символами і персонажами, що знайомі кожному. Спроба проявити у відомих зворотах і образах смисли, актуальні для внутрішнього психічного життя дитини, підлітка чи дорослого. Для мене це про прагнення, усвідомлення необхідності та страх перед внутрішнім зростанням. Але текст можна сприймати і як віршований казковий калейдоскоп.

 

Я щиро вірю, що ми любимо казки, бо вони про нас, про те, що не змінюється в людях впродовж тисячоліть. Тобто десь там у них закладена відповідь на запитання «Що робить людину людиною?». А кожна доба ставить це запитання по-своєму, і відповідь треба відшукувати та вичитувати наново. Добре, що є де».

 

Купити книжку

 

Матеріал створений у співпраці