Кривбаз: як пройшов перший літературний фестиваль у Кривому Розі

Четвертий рік повномасштабного вторгнення на літературній мапі Україні відзначився появою нових, великих та яскравих фестивалів. Що це — символічна опірність культури, протидія спробам ворога її стерти, чи адаптація до немислимої адженди, яку диктує війна? Все разом.

Найціннішою є нагальна присутність української культури у містах прифронтових, та тих, що найбільше потерпають від ворожих обстрілів. Так цьогоріч з’явилися «Літературний Ярмарок» у Харкові та Port в Одесі, гучно заявив про себе BestsellerFest у Львові, а Meridian Czernowitz відбувся у Харкові, Одесі, Миколаєві та Запоріжжі.

Вперше у Кривому Розі пройшов масштабний літературний фестиваль «Кривбаз». 31 жовтня — 2 листопада у Палаці культури металургів виступали відомі письменники та музиканти, продавали книжки та проводили виставки й творчі майстерки — разом 25 подій. Серед учасників фестивалю — письменниця, художниця та культурна менеджерка Олена Павлова. Вона поділилася з Читомо враженнями з літературної мандрівки до Кривого Рогу.

Ідеальне міжʼярʼя

До Кривого Рогу зі Львова ми їдемо майже добу. Через російський обстріл потяг затримується на пʼять годин. На ранок збивається звʼязок із часом і простором: не розумієш де ти, бо інтернет зникає, павербенки вичерпуються, а розетка у старому вагоні повертає на 20 років назад.

Щоб виграти 40 хвилин, організатори фестивалю пропонують нам вийти на станції Рокувата. Це — вже Кривий Ріг, найдовше місто в Україні, та що там — Європі. Понад 120 кілометрів — і ми одразу долучаємося до екскурсії містом.

Прямуємо на відвал. Так називають територію старих шахт, де зсипають сухі породи після видобутку руди. Червоні калюжі бачу не вперше – знайома з ними із Запоріжжя.

Насправді це степ, але людина до невпізнаваності змінила тут пейзажі. Тепер це гори сухої породи, порослі деревами, схили – наче живі ілюстрації до підручника з географії.

І тут ми опиняємося в ідеальному міжʼярʼї, жартую дорогою, цитуючи нашумілий Радіодиктант національної єдності Євгенії Кузнєцової. Авторка — із Кривого Рогу, до речі.

«А ось тут знімали Колиму, таборові бараки — у фільмі “Червоний” за романом Андрія Кокотюхи», – розповідає наша провідниця. Екскурсію веде Анна Літвінчук — керівниця відділу розвитку туризму міста в Інституті розвитку Кривого Рогу. Анна горить своєю справою. Показує розроблений ними путівник містом. Сталь з Кривого Рогу використовували при будівництві хмарочосу Бурдж Халіфа, Вежі Полум’я в Баку, стадіону Олімпійський та нового посиленого укриття над Чорнобильською АЕС.

А потім нас везуть на карʼєр — і Мирослав Лаюк зауважує усю двозначність цієї фрази.

Паралельно тече річка Саксагань — і я нарешті дізнаюся етимологію прізвища нашого корифея. Сонце сідає — і стрімко стає зимно, ще одна особливість степу.

Саме місто зачаровує — я чекала суцільних індустріальних масивів, висоток та промислової романтики. Натомість потрапляємо у райони, де так багато неба — виявляється, через роботу з вибухівкою на шахтах, тут довго забороняли висотну забудову. Місто спокійне та розмірене, Анна порівнює його з намистом із кварталів, нанизаних уздовж перехиленого «торту» породи, що залягає у надрах. 

Я вперше відчуваю український степ в усій його неозорості та особливих, насичених кольорах призахідного сонця, яке ніщо не обмежує. 

Хрестини, весілля та випускний одночасно

Палац Культури Металургів зустрічає радянською монументальністю — колони та два епічні барельєфи дівчини та металурга. Фестиваль Кривбаз відбувається вперше — і в назві обігрується Криворізький басейн та базар — де купують книжки, обмінюються ідеями та усмішками.

«Це одночасно як хрестини, весілля та випускний», — ділиться ейфорією перед відкриттям фестивалю криворізька поетка та перформерка Ія Ко. Вестиме відкриття.

Серед перших подій фестивалю — Мирослав Лаюк презентує книжку репортажів «Списки». Андрій Любка розповідає про свій найновіший шпигунський роман «Вечір у Стамбулі». Я модерую розмову про українських митців, вкрадених у російський канон — презентація книжки Анни Лодигіної про Олександру Екстер.

Історія життя художниці вписана у світовий контекст. Екстер — художниця зі світовим іменем, яка виросла в Україні, довго жила і працювала в Києві. Навчалася і працювала в Європі, в Парижі була знайома з найвідомішими художниками, писала кубістичні полотна і розробляла театральні костюми та авангардні декорації, що випередили час. Заснована нею школа у Києві передала українським митцям бачення та напрямки розвитку відповідно до найновіших течій європейського мистецтва. Говоримо про митців, яких у нас вкрала росія і видає за своїх. Як-от Казимир Малевич, що народився у Києві і багато тут жив – фільмом про якого закривають фестиваль.

Зранку дивлюсь Вікіпедію різними мовами — звісно, в російській версії ні слова про українськість Екстер. Скрізь триколори. Французька версія каже, що її національність — sovetique — радянська. Екстер двічі опинялася в знайомій нам зараз ролі — з валізкою, в якій зібране все твоє життя, тікаючи від жахів війни.

Фестиваль як флагманський проєкт для міста

До окупованих територій — трохи більш як 70 кілометрів напряму за мапою DeepState.

Великих літературних фестивалів тут не було. Звички у публіки ходити на зустрічі з письменниками як такої немає, — як зізнаються місцеві. Найохочіше відвідують стендапи.

Організатор фестивалю — Криворізький Центр Сучасної Культури / KRCC, за підтримки Українського інституту книги. Без підтримки бізнесу, самими державними коштами обійтися було б складно, — зізнаються організатори

«У кожного міста є якийсь свій бренд, відомий та популярний. У Кривому Розі, крім Студії 95-го кварталу, такого не було. Кривий Ріг не дуже відомий на культурній мапі України, хоча багато талановитих діячів звідси. Наша ідея була зробити флагманський проєкт, з яким місто зможуть ідентифікувати», — розповідає організаторка фестивалю Катерина Левченко, засновниця Криворізького центру сучасної культури. Катерина живе на два міста — Київ та Кривий Ріг. Навчалася на політології в Могилянці, працювала в PinchukArtCentre, в освітніх проєктах Мистецького Арсеналу та на стенді Франкфуртського книжкового фестивалю. Досвід роботи використовує для розвитку культурного ландшафту рідного міста.

«Фестиваль називається «Кривбаз» — «Криворізький базар». Місце, де люди можуть зустрітися, щось купити, продати, дізнатися щось нове, попліткувати. Торік ми брали участь в конкурсі від Українського інституту книги в програмі промоції читання і не виграли. І наша команда подумала, подамось востаннє. Зараз — це велика честь, що нас підтримали і визнали на державному рівні», – каже Катерина.

Вона також зазначає, що організатори дуже вдячні місцевому бізнесу, тому що без них реалізувати проєкт було би дуже складно:  «Нас підтримали Фольксваген Центр Кривий Ріг, АрселорМіттал Кривий Ріг, були подарунки для учасників від брендів «Криворіжжя» та косметичної марки «Малевич». Також нас підтримав Благодійний фонд «Жіночі можливості в Україні». Без підтримки Фольксваген Центру не було б частини нашої програми, також безкоштовного входу і ще багато чого. АрселорМіттал надав нам можливість проводити фестиваль в такому великому приміщенні».

Фестиваль відвідали 1240 людей, 240 були у перший день, найбільше — на концерті BAH.ROMA. Організатори собі ставили таргет від 500 до 1000, тому за цим критерієм — все пройшло успішно.

У місті понад 600 тисяч мешканців. Тут немає традиції відвідувати культурні заходи, платити за культуру. Ти віриш в профсоюзи, профспілки, путівки в санаторії, талони на молоко. В кожного заводу є свій дитячий табір. І люди до цього звикли. Тому у Кривому Розі 11-12 палаців культури. 

«Через те, що страшно їхати в Кривий Ріг, ніхто з учасників не відмовлявся. Відмови були переважно — через дати, мали збіги. Ми обрали класну локацію, просто на виході з Палацу культури в нас підземна станція швидкісного трамвая, яка слугує укриттям. Безпекове питання полягало в тому, що в Кривому Розі через обстріли зруйнували більшість готелів», – додає Катерина.

Кур’єр Кривбасу

Найлегендарніший літературний проєкт цього міста – «Кур’єр Кривбасу». Літературний та культурологічний часопис виходив протягом 1994-2017 років. Публікував культові тексти авторів з усієї України.  На сцені — його головний редактор, Шевченківський лауреат Григорій Гусейнов: «Кривий Ріг — це було своєрідне антилітературне місто. Тут ніколи не було професійних письменників. Якщо людина трохи-трохи вибивалася, то їхала або в Дніпро, Київ або Харків, і там осідали». 

Гусейнов згадує, що виникла думка про потребу гуртувати місцевих самодіяльних авторів. Про публікацію спершу взагалі не йшлося:

Міська газета складалась із розділів партійне життя, метал, руда тощо. Якісь оповідання редактор не пропускав, казав. Вірші? Ну, давай, вірші. А вірші ніякі. Я був відповідальним секретарем в міській газеті, і до мене почали ходити ті люди, які писали якусь прозу, вірші. У більшості це були російськомовні автори. Я казав, ну ви ж тут на батьківщину повернулися, давайте будемо писати українською мовою.

Пан Григорій також зазначив, що Кривий Ріг дав найбільше людей на відбудову Чорнобиля після катастрофи. Багато повернулися з Чорнобиля і хворіли. На цей запит виникла Чорнобильська газета «Звезда 4» в Кривому Розі, а Гусейнову запропонували стати її редактором: «Потім цей страшний Чорнобильський пік відійшов. Вирішили зробити рекламну газету – це було актуально і такого в місті бракувало. І ми почали друкувати оголошення, рекламу, а коли з’явилися перші гроші, в мене виникла думка робити літературний журнал».

Блекаут не зупиняє поезію

Презентуємо антологію феміністичної поезії «Другий вінок», яку уклали з Олею Новак. Посеред мого виступу зникає струм – зала поринає в темряву. Але це мене не зупиняє – і хоч тепер вже без мікрофону, підходжу на край сцени і читаю далі. Мої співавторки, прекрасні поетки, підсвічують ліхтарикам на телефонах. Блекаут не зупиняє поезії.

А потім ми всім колективом слухаємо вірші Ірини Новіцької. Читає їх з крісла колісного. Організатори запускають генератор. Атмосфера майже камерна – позаду нас величезна холодна зала, але під сценою – тепло наших слів. Дякуємо Ірині за вірші і загадуємо бажання – щоб авторка читала їх не з листочків А4, а із власної збірки. Поки вони – розкидані соцмережами.

Публічні виступи Юрка Прохаська нагадують добру есеїстику — наче потрапляєш у вишуканий текст, повний алюзій та метафор, свіжого, незвичного погляду на речі.

В розмові з Іриною Божко про «Гідність і травма: як мешканцям індустріальних міст говорити про себе» проводить несподівану паралель із Барселоною, як великі промисловці там підтримували митців, розвиваючи архітектуру. І ті заводи та фабрики вже відійшли, а створені тоді пам’ятки мистецтва досі залишаються обличчям Барселони.

Мистецтво в Кривому Розі — це служіння

Поетку Ірину Божко з Кривого Рогу я відкрила для себе на Вечорі феміністичної поезії в Івано-Франківську 2023-го. Відтоді захоплююся її віршами, друкувала їх у поетичних антологіях «КнигаLove 4.0» та «Другий вінок», які впорядковувала. 

«Порода» почалася 2020 року з мого бажання почитати віршів. Сьогодні це два десятки неймовірних людей, які працюють на волонтерських засадах. Ми проводимо читання, концерти, фестивалі, лекції, кінопокази та багато іншого, на всіх своїх подіях збираючи гроші на допомогу війську. Нас ніхто не фінансує, що, з одного боку, обмежує можливості, а з іншого — дає більше свободи вибору», – каже Ірина.

Кривий Ріг породжує унікальне самобутнє мистецтво, і водночас не дає змоги вповні розкрити потенціал. Кого тут є почитати: Ірина Новіцька, Ольга Хвостова, Лариса Данилюк, Вікторія Смушок, Ія Ко, Влад Малишев. Хочеться нагадати також, що чудові поетки Іванна Скиба-Якубова, Олена Гусейнова, Ада Єлагіна та Мар’яна Невиліковна теж починали свій шлях звідси.

Ранок почався не з кави, а зі дзвінка Матіос

На третій день постійну відвідувачку всіх подій фестивалю застаю у сльозах.

Її розчулив поетичний виступ — у поетці Аді Єлагіній впізнала свою ученицю. Не бачила її двадцять років.

Світлана Василівна Троценко за фахом — учителька української мови і літератури. Завершила Криворізький педагогічний з червоним дипломом, викладала в ліцеї. Зараз четвертий рік безробітня. Доглядає за дитиною з інвалідністю. Першого дня на фестиваль прийшли разом з дитиною. А сьогодні, щоб потрапити на подію, попросила чоловіка її підмінити — важко. Дарує мені шоколадку — принесла для всіх учасників фестивалю: «У Кривому Розі літературних зустрічей бракує. Хотілося б найбільше. Мало інформації. Я про Кривбаз довідалась саме із групи Оксани Харламової, яка мешкає у Львові».

Пані Світлана також розповідає, як завдяки її відгуку про книжки Марії Матіос, авторка стала Ближчою до приїзду в місто: «Я написала відгук на твір «Мами» і «Солодка Даруся» у групі Оксани Харламової. Марія Матіос зацікавилася моїми словами, що до інших міст приїжджають, а до Кривого Рогу — ні. І це її зачепило. Вона знайшла мій номер телефону. І таким чином сьогодні вона мені зателефонувала. Ранок розпочався не з кави, а з дзвінка Марії Матіос. І вона сказала, що через мене вирішила приїхати до Кривого Рогу».

Світлана Василівна зізнається, що хотіла б побачити у місті щ багатьох українських авторів, зокрема Василя Шкляра, Макса Кідрука, Юлію Черніньку та Ольгу Саліпу.

Шпигунський роман

Довга дорога з Кривого Рогу має свої переваги — у потязі я майже повністю прочитала новий шпигунський роман Андрія Любки. Нашого «Бонда» звати Арсен Лемак (ініціали навмисно повторюють авторські. Та й не лише ініціали, адже головний герой — популярний український письменник. За сюжетом, СБУ просить його про «невеличку послугу» в Стамбулі, де на День незалежності має відбутися презентація його нової книжки). 

А до Кривого Рогу мушу повернутися — я так і не покаталася на славетному швидкісному трамваї — місцевій урбаністичній родзинці. Будували його як метро, але привілею міста-мільйонника Кривий Ріг не отримав — і хоч повсюди бачимо знаки метрополітену, підземкою і нагорі ходить таки трамвай.

Читайте також: Кілька тисяч аристократів – досвід Mariupol Open Book 

Фото: Анна Бальвас, Kryvyi Rih Cultural Centre, ТРК «Рудана» Кривий Ріг