Культурний Голлівуд: мистецтво чи відеопродакшн

Карантин змушує нас сидіти вдома й рубати вікно у світ через екрани ноутбуків, смартфонів і телевізорів. Стріми, влоги та відеозвернення стають невіддільною частиною нашого дозвілля і побуту, віртуалізація наростає. Як теперішні катаклізми позначаться на наші культурі та мистецтві у майбутньому. Як ми змінимося, коли усе це закінчиться? На ці теми розмірковує перекладачка та культурна менеджерка Таня Родіонова.

Якщо раніше ми говорили, що гнучкість — це перевага, то нині це життєва необхідність. Найбільші міжнародні культурні події скасовуються або відкладаються до кращих часів. Так, у 2020 році скасували Лондонський книжковий ярмарок, музичний фестиваль Ґластонбері, Паризький книжковий салон, пісенний конкурс «Євробачення» та низку інших. Літературні й кінопроєкти починають переходити в онлайн, а музиканти виступають як не в себе вдома, то в порожніх концертних залах під уявні аплодисменти публіки в онлайні. І коли спочатку це були прості, абияк зняті стріми зі свого смартфона, то тепер усе частіше це продумані зйомки зі студійним світлом і кількома камерами. Конкуренція робить своє.

Звісно, це вихід і один із найочевидніших варіантів хоч якось залишатися на плаву. Однак із кожним днем відеодискусій, читань, розмов, концертів на теренах інтернету стає все більше. Відповідно у глядача виростають якісні очікування і запити, а саме якість зйомки, картинка, звук, безперервне з’єднання. Часом через один із цих компонентів ми готові просто вимкнути трансляцію і піти далі, проскролити стрічку Facebook і, приділяючи дописам по пару секунд своєї уваги, зайти ще на кілька подій, щоб так само швидко з них вийти. Дійсно, тепер ти не почуваєшся незручно, коли встав посеред показу фільму в кінотеатрі. Однак, якщо подія знята справді добре, ти готовий всидіти до кінця і не йти далі. Здається, ми й не помітили, як культура раптово перетворилась на відеопродакшн. Чи достойний це вихід за нинішніх умов? Важко сказати.

Перше питання, яке тут виникає: чи не губиться за картинкою справжня цінність культурної події?

Бо, здається, в гонінні за якісним зображенням, цікавою для глядача постановкою і сценарієм ми ризикуємо забути про сенси. Організаторам важить залучити аудиторію, тому на перший план виходить відповідність її очікуванням, а не власні цінності й мистецькі задачі. Це як умовний Голлівуд і авторське кіно.

Зрозуміло, що голлівудівські відео дадуть більше охоплення в мережі, наберуть більше репостів і лайків. Тоді як авторське кіно потребує підготовки до перегляду, пояснення, часу на роздуми та атмосфери проживання спільного кінодосвіду. Перше в цьому випадку цілком про піар, от тільки чи хочемо ми ставити знак дорівнює між культурою і піаром?

Друге — це те, які наслідки матимуть подібні переформатування після закінчення пандемії.

Славой Жижек уже говорить про певну «нову нормальність», до якої ми прийдемо внаслідок кризи. Нічого не буде таким, як було раніше. Хтозна, може ми змінимо моделі сприйняття мистецтва, винайдемо нові, а може, звикнемо до цього кліпового споживання культурних продуктів. За постійного життя в цій матриці онлайну, чи не прийде знецінення культури як такої? 

Це звісно все риторичні питання, і ми навряд чи дамо зараз хоч якусь відповідь на них. Однак навіть в умовах тотальної невизначеності хотілося би про наслідки думати трохи завчасно. Інакше ми просто оточимо нашу аудиторію бредберівськими телевізійними стінами, з яких радше захочеться втекти.

Читайте також: Лейпциг вдома і перечитування «Чуми»: як коронавірус впливає на книжкову сферу