Маршрутом заборон української мови: як працює проєкт «Лінгвоцид»

У листопаді на вулицях, автобусних зупинках і навпроти урядових й історичних будівель Києва почали з’являтись численні біло-чорні-червоні таблички з QR-кодами. Усі вони — частина проєкту «Лінгвоцид», покликаного розповісти киянам історію утисків і заборон української мови. Свіжовтілена ініціатива складається з 5 маршрутів, одним з яких Читомо пройшло разом із засновницею ініціативи Валентиною Мержиєвською.

Меморіал складається із серії графічних табличок, розміщених поруч у центрі Києва, і мобільного застосунку, який пов’язує їх між собою. Таблички розташовані поблизу місць щоденного життя й ілюструють утиски української мови, пов’язані з ними — заборони українських шкіл, книжок, богослужінь тощо. Як зазначають на сайті проєкту, меморіал покликаний показати людям розмах культурної колонізаційної політики, ненав’язливо вплітаючи історичний наратив у буденне життя.

У застосунку можна не лише колекціонувати локації, читати описи кожної із заборон, а й знайти екскурсійні маршрути та аудіосупровід. Тривалість кожного запису — 2-3 хвилини.

Додаток має кілька маршрутів: 

• Книги й освіта;
• Циркуляри й укази;
• Спільнота і вистави;
• Уніфікація та знеособлення;
• скорочений маршрут «Трохи освіти й книг».

Тривалість проходження кожного з них — від пів години до 1,5.

Прогулянка-екскурсія маршрутом «Циркуляри й укази», що проходить через центр міста, тривала годину з лишком. Вона розпочинається біля Національної опери України табличкою про осуд націоналізму письменників (але проходити кожну без винятку табличку зовсім не обов’язково, та й маршрут можна почати із найзручнішої точки).

Перший знак ілюстрований рукописним гаслом «Любіть Україну!», перекресленим штампом УРСР. Відразу зрозуміло, що в аудіо йтиметься про горезвісний вірш Володимира Сосюри, таврований «ідеологічною помилкою у творчості українських письменників», засуджених на пленумі ЦК КПРС 1951 року.

«У липні я потрапила на навчання Centropa — організації, що займається збереженням пам’яті про Голокост в Європі. Поїхала тому, що мене цікавить, як можна працювати з пам’яттю. Нас там водили по дуже багатьох меморіалах, присвячений Голокосту у Берліні. Одним із них був проєкт Ренати Стіх і Фрайдера Шнока — Places of Remembrance — присвячений утискам євреїв у 1933–1945 роках. Я побачила його, і зрозуміла, що це геніально, і що таким чином можна висвітлювати будь-яку тему. З одного боку, усі мобільні додатки чудово сприймаються дітьми, а з іншого, ще й реальний рух по місту, що дуже сприяє запам’ятовуванню. І тоді місто має зовсім інший вигляд. Я ж ходила по місту, як доросла людина, як проста туристка і так цікаво було шукати одну табличку за іншою. Я думала, що це дуже хороша ідея, а ідея з мовою лежала на поверхні: зараз дуже багато людей переходять, я і сама через це пройшла, я розумію, наскільки це важливо», — розповідає Валентина Мержиєвська, допоки ми прямуємо до наступної таблички.

Табличка розповідає саме про утиски недільних шкіл і церковних проповідей 1862 року. Вона прибита до стовпа автобусної зупинки біля Володимирського собору. Більшість знаків впродовж прогулянки будуть там же. Це, за словами Валентини, поєднання очікування на транспорт з можливістю довідатися нове. Табличками опікується Київрада та Київзеленбуд, тими, що розташовані на зупинках громадського транспорту, — Київпастранс.

«Я, чесно кажучи, не дуже вірила, що проєкт можна буде втілити. Це дуже вдалий збіг обставин. Я повернулася в кінці липня до України, і саме тоді моя подруга, і колега, з якою ми разом працюємо в альтернативній школі, Марія Горбач, скинула посилання на грант від Goethe-Institut та журналу “Куншт”. Ми подалися на нього і пройшли. Грант складався з 2 етапів: лекцій про дизайн, медіаграмотність тощо, і власне створення проєкту, який ми мали презентувати на пітчингу. Фінансування отримали 5 проєктів, ми стали одним із них», — продовжує розповідь про історію створення проєкту його ініціаторка.

Кожна заборона якось мала бути пов’язана з місцем, біля якого розташовувалась, а ще все мало бути в межах пішохідної досяжності. «Мовознавиця Орися Демська за моїм проханням перевірила всю інформацію. яку я брала з відкритих джерел. Там виявилось чимало маячні: дати спотворені, міти про заборону хрестити українськими іменами чи розстріл кобзарів. Ще я намагалася до кожного факту додати контекст», — каже Мержиєвська.

Тим часом ми минаємо табличку поблизу меморіальної дошки Павлу Чубинському. На ній ідеться про горезвісний Валуєвський циркуляр. На табличці іронічно зображена циркулярка, яка розрізає Новий завіт, що і став причиною запровадження заборони. Коли аудіофайл з історією про заборону друку українською закінчується, ми повертаємося до розмови про створення маршрутів. Автор іронічних малюнків — Сашко Ком’яхов, який за 6 тижнів проілюстрував кожну з 38 табличок.

«Художник знайшовся швидко. Ми з Сашком були давно знайомі: коли він презентував свій комікс «ТАТО. Книга перша: Кузня зброї», то прийшов до нас у школу. Так ми й познайомилися. На створення проєкту ми мали всього кілька тижнів, тож комунікували через зум. Я повністю покладалася на його смак», — розповідає Валентина.

Наступна табличка поблизу Будинку вчителя, вікна в якому після жовтневої атаки росіян затулені шматком ДСП (цей факт додає чимало атмосфери розповідям про численні спроби росії вбити все українське) — 1983 рік, надбавка вчителям російської мови. За словами авторки ідеї проєкту, цей факт здивував її чи не найбільше. Запис цього шматка аудіо закінчується словами «Вибирати російську було і вигідно, і престижно». На щастя, такий статус в Україні російська втрачає. Водночас в додатку «Лінгвоцид» вона є.

«Хоч до російської й виникає багато запитань, але ця версія була розроблена для російськомовних людей, щоб пояснити їм, чому вони розмовляють російською. Вони — це основна цільова авдиторія, бо українськомовні українці вже й так це підсвідомо розуміють. Навіть програміст сказав, що не робитиме російську версію, і я його переконувала, цю аргументацію наводила. Це ж написано і на сайті проєкту», — каже Валентина Мержиєвська.

Після оновлення аудіо доступне трьома мовами, серед них англійська. Власне таблички лише українською, але QR-коди й малюнки мають на меті зацікавити й іноземців. Як каже авторка ідеї, англомовна частина проєкту насамперед спричинена відсутністю достатньої кількості матеріалів про Україну англійською.

«Знаєте, я насправді найбільше переживала за розробку додатка. Я розуміла, що це така об’ємна частина роботи, але тут теж пощастило — знайшовся мій знайомий зі студентських часів. Він сказав, що найпростішу версію вдасться втілити за 6 тижнів, а баги виправлятимемо згодом. Власне, у  попередній версії вони ще були, але в оновленні вже ні. Тож ми справді втілили цей проєкт у чорновому варіанті за 1,5 місяця, а 29 листопада презентували його для інституту. На жаль, тим єдиним стартапом, що отримав масштабування по Україні, ми не стали», — розповідає Мержиєвська, поки ми минаємо два наступні пункти маршруту: Інститут філології КНУ (1958, необов’язкова рідна мова) та Національний музей Тараса Шевченка (1976, цензура «Кобзаря»). 

Швидкість втілення проєкту і справді вражає. Хоч дві таблички ще чекають на встановлення, додаток уже працює як слід і навіть кілька прослуханих авдіо дають певне уявлення про масштаб лінгвоциду української. Проєкт насправді більше освітній. Його мета — не апелювати до емоцій, а пояснити, чому русифікація відбулася, і чому її варто позбуватися.

Наступна табличка через перехрестя, щоб знайти її потрібно відвідати парк імені Шевченка, про заборону святкування чийого ювілею йдеться в проєкті далі. «Найперше хочу домовитися із вчителями, щоб вони разом з класами ходили на екскурсії. Ще хочу пошукати київських екскурсоводів і підказати їм ці маршрути, щоб зацікавити профільну авдиторію, я ж проводжу екскурсії лише для зацікавлених», — зазначає пані Валентина.

Читайте також: Путівник з історії утисків української мови

Інформація про спалення стародруків й літописів чекає на автобусній зупинці на виході з парку, навпроти червоного корпусу КНУ. Запитую про потенційне масштабування проєкту. 

«Коли задумувала проєкт, я не усвідомлювала, що це можна по всій Україні зробити, але ми зараз цілком думаємо про те, що можна спробувати масштабуватися, просто шукаємо інший грант чи спонсорів, які будуть в цьому зацікавлені. З повномасштабною війною я ще більше зрозуміла силу мови», — каже Мержиєвська.

Крокуємо далі інтерактивною мапою. За Валуєвським циркуляром логічно йде Емський указ, розповідь про який поблизу Музею видатних діячів українською культури. Це чи не найдовша відстань між пунктами, щоб дістатися нього, потрібно пройти крізь Ботанічний сад. 

«Найперше плануємо масштабуватися на Харків. Це українське місто, в якому багато російськомовних людей. Мені здається. тут буде особливо цінно зробити подібний проєкт, оскільки тут є знаменитий будинок “Слово” і дуже активний харківський Літмузей, тут був цензурний комітет радянської влади. Літмузей вже навіть зацікавився проєктом. Але мені цікаво масштабуватися й на менші міста, як-от Бердичів, бо великі мають вдосталь туристичних подій, але для маленьких російськомовних містечок це може бути як туристична принада, так і крок до дерусифікації. Тут головне знайти спільну мову з місцевою владою. Для тієї частини українських земель, які входили до складу Австро-Угорщини, треба буде змінити частину заборон», — розповідає поки пані Мержиєвська, поки ми долаємо 15-хвилинну відстань.

Щоб потрапити на останні дві точки, потрібно минути станцію метро «Університет» й пройти до зупинки поруч з Капелою бандуристів повз пам’ятник Щорсу, що просить про знесення. Написи «Кат» і «Знеси мене повністю» додають вражень до трохи гнітючого настрою після прогулянки під супровід переліку знущань з твоєї мови. Табличка тут розповідає про заборону кобзи, ліри й бандури.

Допоки дістаємося останньої точки цього маршруту (1804, русифікація шкіл, провулок Алли Горської), запитую, чи вдалося реалізувати проєкт так, як задумували, і чи не траплялось курйозів.

«Серед цікавих історій — ми встановлювали табличку про утиски української мови біля Києво-Могилянської академії, а один пан поважного віку дуже обурювався, чому ми закликаємо до утисків академії. Інший момент — на одній із табличок зображений соловей із зашморгом на шиї, метафора спроб убивства нашої мови. Перехожі цікавилися, чи ми не зоозахисники й чи проєкт спрямований на захист тварин. Але це добре, що до табличок така жвава цікавість, особливо серед молоді. QR-коди їх дуже приваблюють», — закінчує розповідь Валентина Мержиєвська, коли ми прощаємось.

Допоки очікую автобус, перечитую ще раз увесь перелік утисків з цього маршруту. Добре, що є така опція.

Завантажити додаток.