Марсі Шор про Революцію гідності, Майдан та відкриття Східної Європи

Марсі Шор – відома американська історикиня, дослідниця історії Східної Європи, професорка Єльського університету. Цього року Марсі Шор стала однією із почесних гостей Форуму видавців. На 25 Book Forum презентували український переклад її книжки про Революцію Гідності на Майдані «Українська ніч».

Ми побували на зустрічі з авторкою й записали найцікавіші її думки.

Есе, яке перетворилося на книжку

Раніше я завжди хотіла писати новели. Та в певний момент зрозуміла, що історії, які відбуваються насправді, набагато більш захопливі, ніж я можу собі уявити. Тоді я стала істориком.

Перш за все, «Українська ніч» мала бути не книжкою, а тільки есе.

Справжня назва цієї книжки була «Феноменологія української революції». Та один американський редактор сказав мені не використовувати слово «феноменологія» у назві. Мовляв, ніхто не купить книжку з такою назвою.

Я ніколи не думала, що говоритиму до українців. Те, що я хотіла зробити і зробила, не стосувалося політології, аналізу чи зразкового академічного аналізу революції. Я була культурним посередником та відчувала брак розуміння англійською чи німецькою про те, що відбувається в Україні. Тоді я відчула себе перекладачем. Це наче усвідомити себе людиною, яка провела усе своє доросле життя, мешкаючи у цій частині світу. З цієї міжпозиції я подумала, що могла б пояснити досвід українців неукраїнцям.

Деякі політологи в Штатах, які прочитали цю книжку, стверджують, що це не була справжня революція. Та я все ще не шкодую, що використовую слово «революція», бо воно пояснює сенс того, що я зрозуміла тут.

Читайте також: Художня репортажистика: від Майдану і до сьогодні

Досвід, що змінює людей назавжди

Я історикиня, а не суспільствознавиця. Загалом історики не люблять писати у теперішньому часі. Всі наші гносеологічні переваги перед політологами та журналістами виходять з ретроспективи – коли у тебе є якась дистанція, всі події вже завершилися і ти бачиш, яку роль вони зіграли.

Я дуже близька до того, щоб писати в реальному часі та водночас не довіряю собі у цьому. Причиною, з якої я порушила власне правило, було те, що всю чверть століття я провела у Західній Європі. Багато часу вивчала той трансформуючий досвід, через який пройшли люди. Я знаю багато людей (більшість з них уже неживі), які пережили нацистські табори чи комуністичні тюрми. Вони були змушені приймати життєвоважливі рішення, вони пройшли через досвід, що змінив їх. Але цей досвід завжди був до того, як я прибула сюди.

Я завжди чула від людей про події, які сталися до того, як ми познайомилися. А тоді вперше змогла спостерігати такий трансформуючий досвід у теперішньому часі. Змінювалась не лише політика, але й люди, просто на моїх очах. Люди робили вибір, який раніше не могли собі уявити.

Я думаю, що у листопаді 2013 року, коли Янукович сказав, що не збирається підписувати угоду про асоціацію з ЄС, ніхто не думав про те, що може померти за це. Та наприкінці січня, всього лиш спостерігаючи з Відня, я могла відчути, що щось змінилося. Критична маса людей вирішила, що вони готові піти на смерть. Це був такий момент струшування, що ставить тебе перед питанням – що означає бути собою?

Для мене, мабуть, це була революція, що змінює не лише політику, але й буття людей. Люди отримували такий досвід, через який неможливо пройти без змін. Більшість людей не отримує такого досвіду за своє життя. Але цей досвід важливий не для перемоги чи поразки, він має значення незалежно від наслідків.

Відкриття Східної Європи

Я була американкою у Відні, але я спостерігала за усім через польську призму. І не тільки тому, що польською я читаю швидше, ніж російською. У Польщі були мої друзі, на покоління чи два старші за мене, які в певному сенсі були моїми інтелектуальними менторами. Вони допомогли зрозуміти, яким був досвід комунізму, тоталітаризму. Це було покоління, що сиділо у в’язницях. В значній мірі я бачила ці події їхніми очима через засоби масової інформації та постійні розмови.

У 1989 році мені було 17, я була у дуже вразливому віці. Це був той момент, коли я розчаровувалась у власному світі та країні. Я народилася надто пізно, щоб брати участь у подіях тих років. Тоді я не знала нічого про Східну Європу, комунізм, але відкрила для себе зовсім іншу частину світу, що раніше була закритою – і не могла не бути зачарованою нею. Коли мені тільки виповнилося 18, Вацлав Гавел, перший посткомуністичний президент Чехословаччини, приїхав у Вашингтон, щоб виголосити свою першу промову перед американським Конгресом. Тоді він сказав: «Свідомість передує існуванню». Це звучало чарівно, хоч і мовою, яку я ніколи не чула раніше.

Згодом я вчила чеську, польську, російську, зараз вивчаю українську, але ще не розмовляю нею. Перше слово, яке я вивчила, було «правда». Я була вражена тим, як колишні дисиденти та деякі філософи використовують його – наче це якісь ключі, які вони могли тримати у своїй кишені і знати, що вони там. Я ніколи не чула, щоб якийсь американець так говорив про правду.

Один польський філософ сказав, що ми переживаємо фатальну духовну кризу, бо перестали ставити собі метафізичні питання. Зокрема те, звідки походить зло. Для мене це була революція людей, які навіть у такий цинічний постмодерний час показують, що досі є таке поняття як правда і що ми все ще можемо знайти відмінність між добром та злом.

Революція і сторонній спостерігач

При дослідженні революції я відкинула усі політичні питання і хотіла описати саме досвід революції. Найбільше мене зачарувало те, як люди описували час. Здавалося, ніби раптово усі почали втрачати лік часу. Не можна було згадати, чи щось відбулося годину, день чи тиждень тому, пізніше чи раніше. Раптово стало неважливо, яка саме пора доби, бо ти можеш дзвонити будь-кому у будь-який час. Люди боялися лягати спати, адже могли прокинутися – а все вже могло кардинально змінитися.

Для мене писання – це спроба зрозуміти досвід інших людей.  Можна спробувати увійти в свідомість іншої людини і писати так, що твої читачі можуть уявити час і місце, у якому вони не були. Є напруга між спробою зрозуміти та не засудити. Я була дистанційним спостерігачем, в мене були судження про те, що є добре, а що погано. Та я намагалася торкатися цього дуже легенько. Проте не змогла повністю відокремитися від моральних питань, тільки від політичних.

Ви все знаєте про себе краще, ніж я знаю про вас. Мені цікаво буде побачити, як ви читаєте цю книжку, яка буде реакція українських читачів на неї. Але мені нічого навчити вас про вас самих.

Читайте також: 10 закордонних гостей, які приїдуть на 25-й Book Forum

Зображення: Дух і Літера